Спогади однієї людини. Частина 16. Рік 1987

Реклама від Google



Ви читаєте частину 16.
Перед нею:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
частина 14, роки 1981 – 1984
частина 15, роки 1985 – 1986

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Починається і дуже цікаво проходить 1987 рік. Мабуть, якихось видатних подій в цьому році не буде, і великий аварій, ми дуже надіємось, також не буде. Досить з нас аварії 1986 року. Ще й року не пройшло від Чорнобильської біди, а я помічаю, що люди живуть так, ніби Чорнобиль не у нас, а десь, як мінімум, в Китаї. Багато киян, які повивозили дітей подалі від радіації, впевнено повертаються. Немає проблем ? Ні, проблеми є, але доводиться вибирати із кількох проблем найменш болючу.
Моя невістка, поживши з малою дитиною кілька місяців в евакуації, пояснила, що нікуди не поїде, навіть якщо в Чорнобилі підірвуть інші три реактори. Життя в евакуації дуже нелегке, і воно традиційно тимчасове.
Вже можна обійтись без вологого прибирання приміщення два-три рази на день, ми вже не миємо з пожежних брандспойтів стіни, вже не приходять рознарядки “стільки-то людей в такий-то населений пункт для виконання таких-то робіт”, В багатьох аеропортах країни встановлено контролюючі рамки, куди проходить пасажири з українських рейсів і рейсів з тих міст, які також могли бути зачеплені радіацією. Іноземців бережуть від таких рамок, їх проводять окремими входами, “щоб зайвого не розказували”. Контролюючі рамки – не просто так, дехто з пасажирів виявляється забрудненим з ніг до голови. Таких невезучих пасажирів відправляють “на зачистку”, і добре, якщо такому щасливчику вдасться відчистити свою одежу від радіоактивного бруду. Те, що вдасться відчистити, заберуть і відправлять на утилізацію.

Боротьбу з алкоголем ще ніхто офіційно не відміняв, але в Києві легко можна купити дешеві, столові червоні вина, під загальною народною назвою “шмурдяк”. Може, шмурдяк справді допомагає для виведення з організму радіації, а може, є якась інша причина, але люди впевнені, що червоні вина, особливо каберне, дуже добре виводять радіацію, і дехто лікується дуже інтенсивно. Ходить такий медичний жарт:
В вашому каберне ні крові, ні радіації не виявлено

Про “цілющі властивості каберне” вже знає кожен, а деякі люди, у кого забагато грошей і замало розуму, тим каберне навіть миють підлогу. Дивно, але це не жарт.
В квартирі – ніяких модних килимів, нічого “волохатого”. Час від часу саморобним лічильником Гейгера перевіряю стан килимів, “утилізованих” на балконі, далі довга і терпелива чистка, далі повторна перевірка, яка показує, що радіоактивного бруду стало менше, але він присутній, і почищений килим знову відправляється на балкон. Ще рік-два, і він повернеться в кімнату.

Нам нелегко, але гумор залишається з нами. Свіжі жарти тих років я не забуду ніколи.
– Поступили в продаж нові сорти вина, називаються “Чорнобильське променисте”, “Стронцій в бокалі”, є також цукерки “Уран в шоколаді”.
– Люди починають вітатись по-новому: до тих, хто жив в 30-кілометровій зоні, звертаються з приставкою “фон”: фон Петренко, фон Ковальчук. До тих, хто жив в 10-кілометровій зоні, звертаються “ваша світлість”. До тих, хто жив в 5-кілометровій зоні, звертаються “ваше сіятельство”.
– Неправда, що радіація шкідлива людині. Всі, евакуйовані з Чорнобильської зони, аж світяться здоров’ям.

Ми помічаємо, що Радянський Союз помаленьку стає не таким закритим, як десятки років перед тим. Така величезна і неповоротка країна не може відразу швидко змінитись, але незначні зміни ми бачимо.
Без вигадки ! У нас, маючи голову на плечах, і вміючи нею користуватись, тепер можна чесно заробляти гроші.

Молодь і творчість

Не подумайте, я не про театр. У нас з’явилось слово НТТМ, “научно-техническое творчество молодежи“. Це тупо замаскований дозвіл працювати додатково, але не просто так, а заробити при цьому грошей. Як це мало бути в ідеалі ?
1. “Група товаришів”, серед яких обов’язково є молоді люди, вирішує щось корисне розробити, виготовити і продати.
2. Юридично оформившись, вказана група працює “після роботи”, в результаті виготовить щось потрібне і корисне.
3. Виготовлений предмет може бути легально проданий куди завгодно, навіть державні організації, заводи, фабрики мають право купувати результат роботи НТТМ. Обов’язковою є сплата податків, а також оплата “на щось доброчинне”.

А тепер сувора реальність.
1. “Група товаришів”, серед яких обов’язково є родичі чи надійні друзі керівництва заводу, фабрики, чи іншої організації з грошима, створює НТТМ.
2. “Виготовляється” якась мильна булька, наприклад, робиться копія якихось старих технічних креслень, всі варіанти перераховувати не буду, і це добро “продається” власній організації.
3. Значна сума грошей в вигляді готівки осідає в кишенях керівництва заводу, деяка частина йде формальним “учасникам” НТТМ, які начебто щось робили.

Ні, це не єдиний варіант, це один із сотень варіантів. Не буду вас обманювати, іноді створювались НТТМ, які справді виготовляли щось потрібне, і чесно продавали виготовлене замовникам. Але найбільше піднялись НТТМ, які не виготовляли абсолютно нічого, і не мали “своїх людей” в керівництві тої чи іншої організації. Вони справді нічого не виготовляли, але займались юридично прихованою торгівлею. Ось реальні приклади:
– колектив НТТМ проводить оптові закупки пляшок з пивом, потім “покращує товарний вигляд пляшок” (можливо, витирають пилюку з пляшок) і продає за збільшеною ціною. Просто так продати не можна, торгівля для НТТМ заборонена.
– колектив НТТМ проводить оптові закупки дискет для персональних комп’ютерів, форматує ці дискети (не смійтеся, колектив форматує дискети) і продає відформатовані дискети за збільшеною ціною.
– колектив НТТМ щось дефіцитне купує, далі “проводить над товаром якусь роботу” і за збільшеною ціною перепродає. Дефіцитний товар куплять завжди.

Торгівлі немає, а “творча робота” є.
Потім для таких колективів були придумані нові назви, і вже не було важливо, чи є в тих колективах молоді люди і творчість.

Що ж, зміни йдуть не завжди так, як хотілося б, але зміни є, це видно навіть в звичайному побуті.
Ви дивувались першим рідкокристалічним телевізорам, які існують не десь в Японії, а у нас ?
Ви дивувались першим доступним для всіх бажаючих ноутбукам ?
Може, ви дивувались першим доступним для продажу у нас мобільним телефонам ?
Мені доведеться сказати, яка доступна закордонна новинка вразила нас в кінці 80-х років.

Самоклейка

Ні, я не знущаюсь, і навіть не жартую. Навіть якісь нещасні шпалери з примітивним, нецікавим малюнком було надзвичайно важко дістати (“дістати” – це таке слово, яке замінює сучасне слово “купити”). Це неймовірно ! Береш необхідний шматок рулону імпортної самоклейки (вітчизняної в 1987 році ще не існує), віддираєш захисну плівку, і коли вже приклеїв, то й зубами не віддереш. А вибір малюнків тої самоклейки був для нас просто фантастичним. І під дерево, і під мармур, словом, все, що душа забажає. Для “оновлення” старезних, обідраних меблів – надзвичайно необхідна річ, хоча ми не були прихильниками старих меблів, просто купити нові було надзвичайно важко. Добре, а як ми робили малюнок “під дерево” за відсутності будь-яких шпалер, і за відсутності цінної імпортної самоклейки ? Раніше це робилось з допомогою пива.

Без пива старі меблі не підлатаєш ! Змішав фарби, які є, отримав жовтуватий колір, але як зробити, щоб виглядало “під дерево” ? Якщо таку фарбу в деякій пропорції змішати з пивом, не занадто розмішуючи, а потім попробувати тою сумішшю фарбувати, то виходить малюнок, який справді нагадує волокна деревини. Ось так доводиться викручуватись. А тепер, виявляється, необхідний предмет можна просто купити ?

“Я ходжу по магазинах, значить, я існую”.

Це неймовірня фраза сказана саме в 1987 році, але неймовірне те, що вона сказана не в СРСР, це сказала американська художниця Барбара Крюгер. Ми ще знаємо, хто така Барбара Крюгер, ми не знаємо, хто така Барбара Мілісента Робертс, хоча деякі діти, кому дуже пощастило, її вже бачать. Їй вже майже 30 років, і про неї дізнались в СРСР.

Інформаційна довідка. Барбара Мілісента Робертс.
Це не людина, це дитяча лялька, її розробила Рут Гендлер, стенографістка компанії «Mattel». Торгова зареєстрована назва ляльки – Барбара Мілісента Робертс, скорочено Барбі. Прообразом відомої ляльки стала героїня еротичних коміксів Ліллі Білд. В ті роки лялька була одягнена лише в купальник, до ляльки додатково купувались необхідні плаття. З-за кордону до нас попадали ляльки двох видів, Барбі і Сінді, діти їх називали Барбія і Сіндія.

Велика удача для дівчаток, якщо батьки дістануть таку ляльку. Ну, Барбі – це для дітей, а, може, щось є для дорослих ? Не сумнівайтесь, те, що могло зацікавити дорослих, також почало пробиратись в нашу закриту раніше країну.
Дівчаткам треба Барбі і плаття для Барбі.
Дорослим треба відеомагнітофон і фільми до відеомагнітофона. Не для себе, для грошей. Що, знову прочитали якусь дурницю ?

Додаткове кіно

Кінотеатри ще працюють, і працюють пречудово. В Києві кінотеатрів дуже багато, я оцінюю цю кількість в 40-50 кінотеатрів, та що там Київ, навіть в селі, де я зараз живу, регулярно в клубі “гонять кіно”, і кіно вже не таке залізобетонно-нудне, як раніше. Але в містах з’являється можливість дивитись не лише кіно.
Спочатку треба купити відеомагнітофон. Вартість імпортного відеомагнітофона приблизно така, як вартість легкового автомобіля (для неуважних повторюю: як вартість легкового автомобіля), хоча теоретично існує трохи дешевший вітчизняний відеомагнітофон “Электроника ВМ-12”, але з таким відеомагнітофоном можна влетіти в великі фінансові проблеми.
Купивши дорогезний відеомагнітофон, треба зареєструвати вже знайомий нам НТТМ, гроші вже поруч. Ще треба знайти приміщення, в яке можна понаставляти стільців, чи хоча б табуреток, приміщення доведеться орендувати. Ну, ще треба великий телевізор, це вже дрібничка.
Тепер треба вияснити, де брати напрокат відеокасети з фільмами, це недешево, але гроші вже зовсім близько.

А тепер – плата за перегляд фільму, і процес пішов. Бажаючі подивитись фільм платять, приміром, по 5 карбованців, і скільки є часу і терпіння, стільки буде кіносеансів, бо глядачі не закінчуються, глядачів багато. Тематика фільмів проста і добре визначена:
– фільми жахів (жахи різні, це на любителя).
– фільми, в яких порно і еротика, дуже різноманітні, і на любителя.
– фантастика (тут серед глядачів багато дітей).
Прибуток, може, і менший, ніж від торгівлі, але дуже навіть немаленький. Ця діяльність не така проста, як здається.
Комусь треба привозити з-за кордону заборонені відеокасети з фільмами.
Хтось тиражує ці фільми, переписує фільми на чисті касети, організовує прокат переписаних касет.
Хтось займається безпосередньо відеодемонстрацією. Серед молоді стає популярною фраза “дивитись відео”.
“Я телевізор не дивлюсь, я дивлюсь відеомаг, а телевізор – для пенсіонерів”.
Дивно, але я подібну фразу чув в наш час. Деякі слова в цій фразі стали інакшими.

Ще багато буде змін в країні ! І технічні новинки (починаючи з самоклейки), і нові розваги, це лише маленький кусочок навколишнього вільного світу, який помаленьку проникає в СРСР. Не лише в побуті, а в промисловому виробництві з’являються предмети, вироби, механізми, які давно вже звичні в інших країнах, але є новинкою у нас.
Без вигадки ! У нас починають рідкий бетонний розчин возити на будівництво не самоскидами, а спеціальними машинами – бетоновозами, їх відразу називають “міксери”. Їде такий міксер з пункту А в пункт Б, а бетон помаленьку перемішується, щоб не застигав. Оце так новинка ! А до того, часу, не сумнівайтесь, бетон возили звичайними самосвалами.


Самосвал, яким хоч раз возили бетон, дуже легко впізнати: ніхто ніколи цю машину вже не відмиє. Їде шофер таким самосвалом і добре знає: ні різко гальмувати, ні різко газувати не можна. Загальмував – і кубометр рідкого бетону вже на кабіні і на капоті. Газонув – і ще кубометр бетону вже на асфальті. Можна їхати плавно і обережно, але розчин по дорозі впевнено виливається на дорогу через щілини в кузові.

Ну і зміни в країні ! Видно, що Горбачов справді перетворює країну. Він ще не є гальмом в цьому перетворенні, і він хоче не розрушити країну, а лібералізувати командно-адміністративну систему управління економікою, заодно трохи лібералізувати політичний лад в країні. Так і кажуть з телевізора: “социализм с человеческим лицом”, очевидно, раніше цей соціалізм був із свинячим рилом. У світі є лише два політики, які “хотіли, як краще, а вийшло, як завжди”, це Мао Цзедун і Горбачов.
Раніше синтаксис для китайських імен був інакшим: треба було писати Мао Цзе Дун. В 1978 році одні китайські маоїсти (послідовники Мао) перемогли інших китайських маоїстів, зробили це під маоїстські лозунги і маоїстськими методами, а потім оголосили, що Мао був в усьому правий, але трохи помилявся, і тепер, нарешті, партійний курс буде повністю правильним. А тепер – те, що історія запам’ятала назавжди.
Китайці після Мао Цзедуна вирішили розвивали повністю класичну, як тоді у нас казали, “капіталістичну” модель економіки, при збереженні абсолютної влади їхньої партії.
Горбачов, на відміну від китайців, вирішив, що існуючу модель економіки, бездарну і неефективну, треба трохи “пригладити”, зменшити адміністративно-командний тиск, а заодно трохи послабити політичну систему, додати до неї трошки демократії. Планувалось зовсім мало демократії, щоб не було забагато.

Так потрошки додають, коли хочуть посолити суп, і не пересолити. Але виявилось, що в політиці дозоване додавання свободи і демократії неможливе: свобода або є, або її нема. Студенти, які навчаються на майбутніх дипломатів, вивчають ці закономірності кілька семестрів, а ми з вами уклались в кілька абзаців.

Не важливо, коли Горбачов сказав свою знамениту фразу “Процесс пошел”. Реально цей процес змін в країні справді помаленьку пішов в 1987 році.
Раніше, коли Горбачов лише добрався до влади, доводилось цей процес штовхати.
В 1987 році процес і сам пішов.
В 1988 році вже було помітно, що процес йде, куди сам хоче.
В 1989 році процес вже хотіли пригальмувати.
В 1990 році процес хотіли зупинити.
В 1991 році процес захотіли повернути назад. Але про це потім, у нас 1987 рік.

Я знаю, що дехто радіє, коли яка-небудь відома людина скаже якусь дурницю по телевізору. Це не обов’язково шанований мною легендарний боксер Віталій Кличко, це може бути хто завгодно. Горбачов був першим в СРСР, хто не боявся сказати по телевізору “щось не те”. Ось деякі горбачовські “крилаті вирази”:
– Дайте я скажу то, что сказал.
– Лучше работать завтра, чем сегодня.
– Это изобретения, содержащие новое хао.
– Мы с женой и раньше бывали в пицце, и еще сходили.
– Ко мне пришли мудаки, я говорю “Ну, что, доигрались, мудаки ?”
– Мы знаем, кто есть ху.
– Человек – это ошибка моя.
– Перестройка сэкономила сотни миллиардов долларов для всего остального мира.
– Теперь я пойду с ещё большим забралом.
– Пьянка была везде. И на производстве, и на кафедрах. Это я знаю по работе Раисы Максимовны.
– Посчитать, сколько водки выпито, хватило бы на помощь многим нуждающимся.
– Я не знаю как, но у меня есть план.

Зміни в СРСР помітні в країнах вільного світу, до нас перестають ставитись, як до мавп з гранатою в лапі. 28 травня сталась справді дивна подія: молодий 19-річний німець по імені Матіас Руст летить за маршрутом “Гамбург-Хельсінкі-Москва”, він перелітає своїм невеличким літаком “Сессна-172 Скайхок” через кордони СРСР, долітає до Москви і саджає свій літачок на Червоній площі в Москві. Дата для польоту вибрана дуже удачно: саме відзначали День прикордонника.


Строго кажучи, Руст сів не зовсім на Червоній площі, бо вона оточена досить великими будівлями: з одної торцевої сторони – собор Василія Блаженного, з другого – Оружейна палата, не може бути посадочна гліссада навіть невеличкого літака бути такою крутою. Матіас Руст пробував сісти на Червоній площі, пролетів над нею, але сів за межами Червоної площі, опустившись над Великим Москворецьким мостом і сівши на підйомі з моста до собору, зупинившись за кілька десятків метрів від початку Червоної площі, недалеко від Спаської вежі. Вийшовши з кабіни, він вийняв прапорці Федеративної Республіки Німеччини і Радянського Союзу і, розмахуючи прапорцями, пробував привернути до себе увагу людей, які гуляли біля Червоної площі, розмовляв з цими людьми, говорив, що він прилетів з мирною місією, роздавав автографи.
Все закічилось не дуже добре. Після арешту і суду Матіас Руст отримав 4 роки ув’язнення, але був амністований 3 серпня 1988 року. Кажуть, що після того випадку москалі ще довго називали Червону площу “Шереметьєво-3”, як доповнення до аеропортів “Шереметьєво” і “Шереметьєво-2”. Не лише Матіас Руст постраждав за свій політ, також вилетіли зі своїх посад  близько 300 генералів та інших офіцерів. Матіас Руст не завершив перельотом свої пригоди, на батьківщині він ще два рази сидів: за напад на медсестру і за кражу в магазині. Досить нерозсудливий цей Матіас Руст.
Розсудлива людина в Москву не полетить !

Мало кого дивувало, що пілот на приватному літаку перелетів через глибоко ешелоновану мережу протиповітряної оборони і приземлився в Москві на Червоній площі, дивувало інше: про це багато і відкрито писали в наших газетах, говорили по телевізору. Про одну новинку в газетах не писали, але вона мене приємно вразила. Що ж це за новина ?

Дозволили виписувати і читати ВСІ радянські газети і журнали, які друкувались.
Вам знову щось не так ?
Помилки в тексті немає, справді дозволено було читати все, що в Радянському Союзі офіційно друкується. Існували газети і журнали, які не дозволялось читати “кому попало”, а лише “атестованим” партійним і державним працівникам. В тих виданнях справді можна було прочитати трошки дозованої правди про події в Радянському Союзі. Заодно було відмінено “лімітування” деяких періодичних видань.
Це що за напасть ? Яке ще “лімітування” ? Добре, згадаємо про лімітування.

Інформаційна довідка. Лімітчики.
Система прописки не давала можливості “жити, де хочеш”, і на деяких підприємствах в великих містах катастрофічно не вистачало людей для роботи на потрібних, але важких, непрестижних і не дуже добре оплачуваних спеціальностях. Тому дозволялось брати на роботу деяку кількість людей “без прописки”, з обов’язковою вимогою працювати лише на вказаному підприємстві, на вказаному робочому місці, ця обмежена кількість працюючих називалась “ліміт”, а люди, які працювали на таких умовах, називались “лімітчики” (презирливо “ліміта”).


Вам хочеться працювати в таких умовах, як ці молоді жінки ? Не хочеться ? Їм також не хочеться, але вони знають, що через 10-15 років роботи вони переїдуть зі свого гуртожитка у власну квартиру, і стануть “корінними” киянками, чи москвичками, словом, новими “корінними” городянами. Лімітчики – це не “п’янь, рвань і дрянь одночасно”, це люди, які важко працюють для отримання свого міського житла.

Вибачте, а до чого тут газети і журнали ? Та дуже просто ! Не лише робочі місця підлягали “лімітуванню”, а все, чого хоч трохи не вистачало, підлягало при командно-адміністративній системі лімітуванню.
Якщо забагато людей хочуть читати той чи інший журнал, то в нормальній країні починають друкувати більше примірників цього журналу, а в Радянському Союзі роблять “ліміт”. Яке кому діло, скільки людей хочуть щось прочитати саме в цьому журналі ? Ми надрукуємо саме стільки, скільки вирішили, а читати журнал дозволимо не всім, а лише “достойним”. Доки я працював в “Трансгазі”, я мав можливість виписувати і читати улюблений журнал “Радіо”, а тепер вже ні.

Тепер вам легше прочитати ту саму фразу. Прочитаємо.
Дозволили виписувати і читати ВСІ радянські газети і журнали, які друкувались.
Зняли лімітовані обмеження. Якщо друковане видання має більше підписників, воно просто купить більше паперу, і можна буде надрукувати більше примірників.
Як просто ! Тепер читати можна все, що друкується. Читати можна всім.
Починаючи з цього моменту, на протязі трьох років “закритий”, лімітований інформаційно-політичний бюлетень “Аргументы и факты“, який раніше друкувався для професійних пропагандистів, політінформаторів і агітаторів (ви не знали, що в Радянському Союзі були такі професії ?), став настільки популярним, що був занесений в Книгу рекордів Гінеса, місячний тираж цієї газетки перевищив 33 мільйони екземплярів на місяць.
Кажуть, що цей рекорд не буде побитий ніяким періодичним виданням, і ніколи. Один із факторів – це те, що друковані періодичні видання витісняються Інтернетом.

Не газетою єдиною, ми ще й телевізор починаємо дивитись. Спокійно, спокійно. Вже немає потреби вишукувати якусь цікаву телевізійну передачу серед традиційної залізобетонної ідеологічної нудоти. 2 жовтня 1987 року в ефір вийшла перша телевізійна програма “Взгляд”. Це невеличке віконечко правди, чи хоча б напівправди, стало настільки популярним, що через чотири роки цю передачу вже захотіли заборонити. Про що були ці передачі ? Зараз такі передачі називають “ток-шоу”, але тематика передач була, повірте, не про “складні події в тій чи іншій сім’ї”, а про власну країну. Про власну країну говорили відкрито, вголос, хоча й не виходячи за деякі дозволені рамки. Після розвалу Радянського Союзу програма була змінена, а потім закрита. А поки що настає 7 листопада 1987 року. Пора брати Зимовий палац.

Інформаційна довідка. Штурм Зимового палацу.
Царська сім’я в 1917 році мала дві головні резиденції для проживання: Літній палац і Зимовий палац. Літній палац, або Петергоф чи Петродворець, знаходиться на південному березі Фінської затоки поблизу Санкт-Петербурга, а Зимовий палац знаходиться практично в центрі Санкт-Петербурга. Незважаючи на тисячекратно повторену легенду про те, як “більшовики взяли Зимній”, насправді штурм Зимового палацу не був проблемним, палац на 25 жовтня 1917 року (літочислення за старим стилем) охороняли лише підрозділи юнкерів і жіночий допоміжний батальйон. Та й захоплювали більшовики в Зимовому палаці вже не царя, а Тимчасовий уряд, який на той момент керував Російською імперією. Грабіжники, які ввірвались в Зимовий палац, вигребли звідти все, що могло бути хоч трохи цінним. Далі влада була захоплена “більшовиками”, на той момент Російська комуністична партія була розділена на фракції “більшовиків” (більша фракція) і “меншовиків” (менша фракція).

А у нас настає 7 листопада 1987 року (7 листопада за старим стилем було 25 жовтня). Пора влаштовувати могутнє святкування, бо з моменту захоплення Зимового палацу пройшло 70 років. В новому штурмі Зимового палацу приймав участь мій старший син.
Це не жарти, і не помилка.

Так вийшло, що в ті дні мій син був у відрядженні в Ленінграді. Того разу він був поселений в готелі на Петроградській стороні, від Невського туди їде прямий тролейбус. Але він туди їде, якщо немає ніяких святкувань. В той день, на біду, Невський проспект вже з обіду був перекритий, хоч пішки йди, але й пішки не пройдеш, бо всюди кордони міліції, адже не можна, щоб на таке цінне святкування попав хтось посторонній.
Просто ловушка якась. Центральна частина Ленінграда перегороджена міліцією всюди, де лише можливо, і як добратись до готелю, просто незрозуміло. Вже вечір, темніє, гуляючий натовп і нескінченні кордони міліції не дають можливості добратись, куди хочеш. Мій син попробував показувати міліціонерам свій паспорт, мовляв, він у відрядженні, і треба пропустити, але міліціонери подумали, що він, мабуть, живе десь біля Дворцової площі, і показує прописку, тому пропускали його далі, до наступного кордону міліції, все ближче до Зимового парацу, звідки можна було по мосту через Неву перейти на Петроградську сторону. Син вже добрався до Дворцової площі.
Хто ж знав, що там якраз штурмують Зимовий ?

На Дворцовій площі перед Зимовим палацом було влаштоване неймовірне, феєричне дійство, яке символізувало собою штурм Зимового. Мій син за недоглядом міліції попав в самий центр “штурму Зимового”. Навколо туди і сюди марширують революційні матроси, їздять “бобіки” ГАЗ-69, обшиті фанерою, щоб виглядало як “броньовики”, прожектори всю цю виставу освітлюють, навколо Дворцової площі зроблені трибуни, де сидять особливо важливі гості. Мій син, не знаючи, куди дітись, пробує вирватись з того дійства, мабуть, глядачі думали, що він символізує собою “інтелігенцію під час революціі”, але “інтелігент” думав лише про те, як вирватись звідси і не попасти під броньовик.
Нарешті, йому вдалося покинути Дворцову площу і благополучно піти в сторону мосту, щоб перейти через Неву. Людей на мосту вже не було, поруч йшла якась дуже стара жінка, вона привітно усміхнулась моєму синові і, кивнувши в бік Дворцової площі, сказала:
– Опять, как в семнадцатом, вся Питерская рвань собралась”.
Щось мені підказує, що та жінка знала про Велику Жовтневу соціалістичну революцію не з книжок. Ось такий кусочок історії.
А у нас вже скоро Новий рік, і нові події.

ДАЛІ БУДЕ. Стаття буде довгою

Всім бажаючим продаємо наш інформаційний архів

Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів, його об'єм - більше 12 Гігабайт. Отримати можна в вигляді бандеролі з чотирма DVD-дисками, на яких ВСІ наші схеми, мануали, вся додаткова інформація, або завантажити вказаний архів через Інтернет. При завантаженні через Інтернет - вартість замовлення 120 грн, при замовленні на DVD-дисках - загальна вартість 220 грн при замовленні доставки звичайною Укрпоштою чи Новою поштою. Оплата - після отримання замовлення.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь