Спогади однієї людини. Частина 04. Роки 1958-1962

Реклама від Google



Ви читаєте частину 04.
Перед нею:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Якщо жителя Київщини запитати, де він живе, то іноді можна почути відповідь “працюю в Києві”, без уточнення, де саме він живе. В наш час кожного ранку, якщо не вихідний, на будь-якому в’їзді в Київ можна побачити неймовірно довгі “тянучки” з легкових автомобілів. В 1958 році легковиків було не так багато, щоб створювати хоча б маленьні “тянучки”, але аналогічною була наповненість ранкових електричок і приміських автобусів.
Електричка – справді зручний транспорт для тих, хто живе не в місті, але кожного ранку їздить в місто на роботу чи на навчання. Дуже жать, що в наш час приміський залізничний електротранспорт загнаний в економічну яму і стоїть тихенько в тупику, майже не їздить.

Інформаційна довідка. Електрички
В традиційному електропоїзді, наприклад, із 9 вагонів лише три вагони тягові, з електродвигуном, всі інші – причіпні. Електромережа на залізниці живить поїзди змінною напругою 25 кВ (кіловольт), хоча до 1955 року будувались залізничні магістралі із постійною напругою на 3 кВ. В наш час лише трохи більше, ніж 40% залізничних магістралей в Україні електрифіковано, це, об’єктивно кажучи, дуже мало. Абсолютна більшість вагонів для наших електричок випускались на Ризькому вагонобудівному заводі (Rīgas Vagonbūves Rūpnīca, RVR), деяка кількість випускалась Калінінським вагонобудівним заводом. Зручність електричок була, умовно кажучи, нульова, сидіння для пасажирів були принципово дерев’яними, ні найменшої обшивки, ні дермантинової, ні шкіряної, не було. В 1993 році RVR випустив останній вагон для електропоїздів такого класу, які використовувались в СРСР.
Ось так виглядали електрички зразка 1926 року, на лінії Баку-Сабунчі-Сурахани.

 

І приблизно так виглядають електрички в наш час.

 

Це також електропоїзд, але він не приміський, а міжміський. Це “Тарпан”.


Не ідеалізую і не критикую. В ті часи ризикові дебіли катались на трамваях “на ковбасі”, тобто рейці для міжвагонного зчіплення, позаду трамвая, але навіть ризикові дебіли не вилазили покататись зверху на вагонах електрички, цей варіант ідіотизму виник значно пізніше. Такий психічний заскок зараз називають “трейнсерфінг“, “трейнхопінг” чи просто “зацепінг“, а тих самих дебілів називають “зацеперами“. Менше ризику, якщо причіпитись до електрички збоку чи ззаду, але вилазити догори на саму електричку, під напругу 25 тисяч вольт ? Дебіли були завжди, але тоді вони були трохи розумнішими.

Не хочеться про дебілів говорити, краще поговорю про Київ. Якби ви знали, яким прекрасним, величезним і наповненим людьми виглядав Київ на початку 60-років ! А новобудови які !

Ось, наприклад, Брест-Литовський проспект, з часом перейменований в проспект Перемоги, а біля проспекту – Київський інститут народного господарства (Нархоз), в наш час це Київський фінансово-економічний інститут.

 

А сам Хрещатик ! Напханий людьми і машинами. Страх, як багато машин.

 

Головні вулиці Києва навіть електрифікуються, популярним стає тролейбус.

 

Київ наповнений рослинністю і машинами, ось, наприклад, вулиця Басейна.

 

Але головна ізюминка Києва – метрополітен імені Леніна, 6 листопада 1960 року відкрита довжелезна підземна транспортна лінія метрополітену, з кінцевими станціями Вокзальна і Дніпро. Аж 5 станцій.


Цікаво, чи запитає хтось, як вагони метро попадали на колії метрополітену, як їх туди доставляти ? Загрузка вагонів в метрополітен йшла через єдину наземну станцію “Дніпро”. Вагони трамвайними рейками вздовж Дніпра, що йшли від моста Патона до тодішньої Красної площі (історична і сучасна назва – Контрактова) доставлялись під станцію “Дніпро”, далі на поворотне коло, після чого вагон розвертали паралельно рейкам на станції, а далі піднімали нагору. Рейки поворотно-підйомного кола точно стикувалися з рейками на станції.
А як в наш час доставляють нові вагони в підземну частину метрополітену ? Тепер простіше, є станції неглибокого залягання і наземні станції, так що проблеми немає.
На тодішні гроші проїзд в метро коштував 50 копійок, пасажири при вході на станцію купували паперові білетики. В СРСР була проведена грошова деномінація 1 січня 1961 року, і ціна в метрополітені була автоматично знижена до 5 копійок. Лише в 1963 році в метро були встановлені перші турнікети, вони не потребували жетонів і карточок, замість жетона багато років використовувалась монетка вартістю 5 копійок, і про білетик на метро пасажмрм надійно забули.


З тими турнікетами потім виникла проблема, коли 2 квітня 1991 року ціна проїзду в метро була збільшена втричі, аж до 15 копійок. Перша переробка турнікетів була така, щоб вони могли приймати монетки вартістю 15 копійок, або три монетки по 5 копійок. Але вже через рік вартість проїзду збільшилась до 30 копійок, турнікети були перероблені під дві монетки по 15 копійок. В кінці 1992 року ціна проїзду знову підросла, і тепер турнікети вже були перероблені під жетони. Розміри, колір і вага жетонів кілька раз мінялись. В наш час жетони, мабуть, будуть повністю витіснені карточками, а перші жетони були ось такими:


У листопаді 1994 року з’явились місячні проїздні квитки з магнітною смужкою, потім такі картки стали пластиковими. З 1 грудня 2005 року для оплати проїзду були введені безконтактні картки.

Цікава деталь. 23 серпня 1972 року на станції «Арсенальна» був відмічений мільярдний пасажир, не сумнівайтесь, що це був передовик-робітник заводу «Арсенал». В нагороду щасливчику був вручений річний проїзний квиток. Забігати наперед не хочу, про деякі події з метрополітеном я ще згадаю, а зараз хочу не забути про грошову деномінацію.

НОВІ ГРОШІ
Такі події ! В 1961 році в СРСР з’явились гроші нового зразка, вартість “нових грошей” була збільшена в 10 разів. На протязі трьох місяців населення могло обмінювати старі гроші на нові, у співвідношенні 10:1. Про грошову реформу було повідомлено ще 4 травня 1960 року, а хто мав доступ до більш детальної інформації, той знав, що монетки вартістю 1, 2 і 3 копійки не будуть замінюватись на монетки нового зразка, і будуть залишатись в обігу, так що їхня вартість зросте в 10 раз. Саме цей факт був використаний в сюжеті художньому фільму “Міняйли (Менялы)“, фільм досить цікавий.

Зміни в країні відчуваються майже всюди, дуже часто ці зміни хаотичні і безтолкові, іноді важко зрозуміти, до чого призведе те чи інше нововведення. Деякі зміни непомітні, але приємні.

Вже не треба вихваляти Сталіна.
Історики по-простому вважають, що 14-25 лютого 1956 року відбувся 20 з’їзд КПРС (згідно строгих правил треба було писати XX з’їзд КПРС), який начебто поклав кінець сталінській епосі. Може, й так, та трохи не так.
Люди в СРСР добре знали, що наше минуле може раптово, дуже швидко змінюватись, і те хороше, що було, може раптово ставати поганим, чи навпаки, а з часом те саме минуле може знову вертатись в звичне положення.
А тому не треба зайвих коливань: “йдуть зміни туди, йдуть зміни сюди…”. Був навіть такий жарт: “коливатись можна, але лише з лінією партії”.
Не раптово, після того самого з’їзду, а поступово, рік за роком, люди відчували деяке послаблення в каральному ідеологічному механізмі СРСР. Вже можна було крикнути в магазині “чому знову хліба немає ?”, а крикнувши, не сісти за це на 10 років. Той період, 60-ті роки – це справді період потепління.

От тільки в магазинах традиційно майже нічого немає, і дуже багато речей потрібно не купити, а дістати. Якби лише речей, а то з продуктами також проблема, хоча перший штучний супутник Землі був запущений в СРСР ще 4 жовтня 1957 року. Люди жартують: “спочатку запустили супутник, а потім сільське господарство”. Подивіться на чергу, ніхто з таких черг не дивувався.



ХРУЩОВСЬКІ РЕФОРМИ

Історики кажуть просто і незрозуміло: була проведена децентралізація управління промисловістю та будівництвом шляхом створення раднаргоспів та ліквідації низки галузевих міністерств (в УРСР, наприклад, було створено спочатку 11, а згодом ще З економічні райони на чолі з раднаргоспами). “Раднаргосп” – це скорочено “радянське народне господарство”, а по-простому – формальне територіально-адміністративне об’єднання.
Невже хтось зрозуміє, що сказане істориками означає ? Та дуже просто: перекроювання існуючої командно-адміністративної системи “керування” економікою не дає насправді відчутних позитивних результатів, лише змінюється відповідальність і невизначеність в роботі тих чи інших начальників. Але не сумнівайтесь, в газетах регулярно писали про “значні досягнення”, викликані “правильними змінами”. Я згадаю лише про найбільш руйнуючі “позитивні зміни”.

Інформаційна довідка. Цілина.
Згідно державної постанови «Про подальше збільшення виробництва зерна в країні і про освоєння цілинних і перелогових земель» було намічено розорати в Казахстані, Сибіру, ​​Поволжі, на Уралі і в інших районах СРСР не менше 43 млн га цілинних і перелогових земель. Освоєння цілинних і перелогових земель почалося без будь-якої попередньої підготовки, при повній відсутності інфраструктури – доріг, зерносховищ, кваліфікованих кадрів, ремонтної бази для техніки. Не бралися до уваги природні умови степів, місцеві умови культури обробки ґрунтів і відсутність адаптованих до місцевого клімату сортів зернових. В 1954-1961 роки на освоєння цілинних земель було витрачено 20% всіх вкладень СРСР у сільське господарство. Це дало в одному році значне збільшення врожаю, але надзвичайно пошкодило існуючу структуру сільського господарства. Вже на початку 60-х років на цілині не могли зібрати навіть посівний фонд.
Незважаючи на фільми, в яких “передові передовики” їхали освоювати цілину, насправді дуже багато звільнених в’язнів ГУЛАГ їхали на освоєння цілини, це було для них одне з небагатьох місць, де вони могли знайти роботу.
Що означали всі ці цілинні нововведення для звичайних жителів СРСР ? Я вже писав: пора було кричати в магазині “чому знову немає хліба”.

В 1959 році було заборонено утримувати худобу в містах і робітничих селищах, встановлено ліміт на утримання живності на селі. Дуже велика шкода сільському господарсьву була нанесена двома словами “хімія” і “кукурудза”.

Інформаційна довідка. Дихлордифенілтрихлоретан.
Власне кажучи, це ДДТ (не музична група Шевчука, а контактний яд, формула  C14H9Cl5), інша назва “дуст”. Абсолютно стійкий інсектицид, дуже ефективний проти комах-шкідників, а також всього живого. Синтезував це добро швейцарський хімік Пауль Герман Мюллер (Paul Hermann Muller), лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини в 1948 році. На батьківщині Мюллера, містечку Ольтен, навіть хотіли відкрити прижиттєвий пам’ятник Мюллеру, потім відкриття пам’ятника трохи затягнулось, потім виявилось, що відкривати пам’ятник, власне, не варто. З того часу, і назавжди, вчені всього світу зрозуміли, що інсектицид проти шкідників в сільському господарстві повинен бути НЕСТІЙКИЙ.
Яд для шкідників повинен бути нестійким. Він повинен отруювати шкідників, а потім дуже швидко повинен сам розпадатись на безпечні складові.

На біду, Микита Сергійович Хрущов, тодішній перший секретар ЦК КПРС, а заодно Голова Ради Міністрів СРСР, поперся в США. Візит начебто корисний, але для громадян СРСР такі візити вилазили боком. В СРСР Хрущов руйнував сільське господарство, а для всього світу він міг в 1962 році зруйнувати мир.

Історична довідка. Карибська криза.
Це напружене протистояння між СРСР і США виникло внаслідок таємного розміщення Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі у жовтні 1962 року. Вперше в історії людства дві держави наблизилися до безпосередньої загрози початку ядерної війни. Уряд Куби звернувся до СРСР з проханням надати військову допомогу, щоб начебто захиститися від спроб США скинути уряд Фіделя Кастро. На Кубу була перекинута група військовослужбовців, військової техніки, ядерного озброєння з радянської бази «Анадир». У відповідь президент США Джон Кеннеді оголосив морську блокаду острова Куба, яка передбачала обшук всіх кораблів, що прямували на острів, з метою недопущення туди радянських військ і зброї. Війська НАТО і країн Варшавського договору були переведені в стан постійної готовності. 24 жовтня 1962 року п’ять радянських кораблів підішли впритул до зони блокади і зупинились. Джон Кеннеді та Хрущов в останню мить, за три години до можливого удару США по Кубі, змогли домовитися.

Кеннеді не міг захистити сільське господарство Радянського Союзу ні від хімії, ні від кукурудзи. Відвідавши США і злегка ознайомившись із сільським господарством цієї країни, Хрущов почав інтенсивно впроваджувати “хімізацію” сільського господарства. Спочатку урожайність справді зросла більш як на 20%, з подальним різким спадом урожайності і отруюванням сільськогосподарських земель. У УРСР питома вага ДДТ із загальної кількості отрутохімікатів становила близько 60%, а доля поліхлорпінену – близько 10%. Така ненормальна хімізація сільського господарства мала значний негативний вплив на навколишнє середовище.

Наступним ударом була кукурудза. Задумавши в кілька раз збільшити вробництво м’яса, Хрущов розпорядився, щоб кукурудза займала не менше 40% посівних площ, з відповідним зменшенням площ під під пшеницю та інші зернові культури. Але експеримент провалився, бо «цариця ланів» не давала необхідних врожаїв. Уже восени 1962-го в країні почалися значні перебої з хлібом.

60-ті роки ! Стільки подій ! Є і місцеві, київські події. 13 березня 1961 року в Києві сталась Куренівська трагедія.

Історична довідка. Куренівська трагедія.
Це техногенна катастрофа, коли потужний селевий потік із Бабиного яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних людських жертв.
Ще в березні 1950 року виконком Київської міськради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петрівських цегельних заводів, розташованих поблизу, на вулиці Сирецькій, 33. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою і у вигляді пульпи по трубах відводилися у відроги Бабиного яру. За 10 років до відрогів Бабиного яру було намито понад 4 мільйони кубічних метрів ґрунту. Загальна площа намиву становила близько одного квадратного кілометра, шар намиву сягав в товщину 30 метрів.
Зранку 13 березня дамба почала руйнуватися, і маса рідкої пульпи ринула вниз. Особисто я в той час знаходився на роботі в Києві, в управлінні Київтрансгазу, і наша автоматика в перші секунди подала сигнал про аварію на газопроводі, бо гігантський селевий вал прорвав газову трубу низького тиску. Відразу була зформована аварійна бригада, куди ввійшов і я, але при спробі проїхати до місця аварії ми побачили, що аварія не лише з газом. Початкова висота селевого валу, який летів вниз на Куренівку, сягала 14 метрів, ширина у створі «Кирилівська церква» – приблизно 14 метрів, а швидкість – 5 метрів за секунду. Вже внизу, у районі вулиці Фрунзе, висота цієї маси місцями досягала трьох метрів.

Потік перевертав і відносив автомобілі, автобуси, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти. Пульпа практично повністю знищила трамвайне депо ім. Красіна. Внаслідок аварії зруйновано 68 житлових і 13 адміністративних будинків, непридатними для проживання виявилися 298 помешкань, у тому числі 163 приватні будинки. Було повністю знесено Копилівський цвинтар, дитячий садок, затоплено територію стадіону «Спартак», міської лікарні № 15 і пологового будинку, лікарні імені Павлова, експериментального заводу «Укрпромконструктор», рейкозварювального заводу Південно-Західної залізниці, низки інших підприємств та установ. Загалом площа затоплення склала 9 тисяч квадратних метрів.
Збереглись деякі фото. Це внизу, недалеко від вулиці Фрунзе (історична і теперішня назва – Куренівська вулиця).

 

Ось так селевий потік перевертав трамваї.

 

Йде ліквідація наслідків.


Що ж, трошки згадаю про особисте. А подій стільки, що я хвилююсь, хоч би не забути про якусь із подій. Що там робиться у батьків в рідному селі на Прикарпатті ? А в їхньому селі справді покращення.
В село прийшла електрика. А ви думали, що села були електрифіковані завжди ?

ДОЖЕНЕМО І ПЕРЕЖЕНЕМО АМЕРИКУ
Ця цінна фраза була сказана Хрущовим, начебто, в 1961 році. В усякому розі, в пунктах тодішньої “семирічки” (семирічний план розвитку народного господарства СРСР на 1959-1965 роки) передбачалось, що електрифікація українського села за вказаний період повинна зрости втричі. Звісно, в тих планах малось на увазі “забезпечення електроенергією усіх радгоспів”, а не всіх, вибачте, селян. Селяни і справді мало цікавили тодішнє керівництво, в усякому разі, коли мій старший син в 1977 році був із студентською групою направлений на місяць “в колгосп”, то в тому селі Житомирської області електрики ще не було.
Але моїм батькам пощастило, почалась електрифікація села. Звісно, всього потрібного для електрифікації не вистачало.

Не вистачало стовпів, але на Прикарпатті, при деякому бажанні і зв’язках, можна було дістати необхідну кількість лісу для виготовлення дерев’яних стовпів.
Не вистачало дротів, для електрифікації хати дріт треба було дістати самому (не купити, а дістати, бо купити також не було де).
Не вистачало ізоляторів, але були лампочки, розетки і вимикачі.
Ще дечого не вистачало, але про це потім.

Без допомоги мої батьки, мабуть, ще надовго залишилися б без електрики, але для того є діти у батьків, щоб допомагати. Вдалося електрифікувати батьківську хату, змонтувати дві лампочки, на кухні і в кімнаті, і одну розетку.
А не можна було би більше лампочок і розеток ?
Можна, але не треба. Я ж казав, що дечого тоді в країні принципово не вистачало, а конкретно, не вистачало електролічильників.
Увага, прочитайте і не засмійтесь. Оплата за електроенергію, за відсутності лічильників, йшла відповідно до кількості лампочок і розеток в хаті, чи навіть в квартирі.
Ну, просто комунізм. Бери електроенергії, скільки хочеш, ціна не зміниться.

Хіба це зручно, коли лише одна розетка в хаті ? Ні, незручно, але відразу почали з’являтись саморобні “подовжувачі”, з одної розетки на кілька, а також почали з’являтись “жуліки”. Ось так виглядає “жулік”.


Це для тих випадків, коли розетки ЗОВСІМ немає. Вкручуєш такий жулік замість лампочки, вмикаєш вимикачем, і з боків жуліка можеш щось додатково вмикати, при цьому ще й лампочку в жулік можеш вкрутити.
Дуже корисна річ ! Я багато років їздив по відрядженнях із таким жуліком, бо в багатьох невеличких відомчих готелях на той час в “готельних номерах” (кімнатах із стількома ліжками, скільки вдавалось розмістити) розеток не було, “щоб зайвого не вмикали”, а в готелі, біля столика адміністратора, була розетка і праска, там можна щось погладити, або ввімкнути електробитву “Харків” і побритись. Чому електробритва саме “Харків” ? А де ви тоді в СРСР бачили інші електробритви ? Сучасний “Philips” ми купити не могли.

Електрика в хаті ! Освітлення здається неймовірно яскравим, і не треба гасової лампи, і не треба купувати і десь зберігати гас, і не треба через кожні 15-20 хвилин підкручувати гніт, бо підгорає і починає погано горіти.

Електрика в хаті ! Зробив батькам недешевий подарунок, купив їм телевізор. Ось такий телевізор.

 

Ох, цей телевізор…

Ви прочитали частину 04.
Продовження – в частині 05, роки 1962 – 1963

Всім бажаючим продаємо наш інформаційний архів

Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів, його об'єм - більше 12 Гігабайт. Отримати можна в вигляді бандеролі з чотирма DVD-дисками, на яких ВСІ наші схеми, мануали, вся додаткова інформація, або завантажити вказаний архів через Інтернет. При завантаженні через Інтернет - вартість замовлення 120 грн, при замовленні на DVD-дисках - загальна вартість 220 грн при замовленні доставки звичайною Укрпоштою чи Новою поштою. Оплата - після отримання замовлення.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь