Спогади однієї людини. Частина 20. Рік 1991

Ви читаєте частину 20.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
частина 14, роки 1981 – 1984
частина 15, роки 1985 – 1986
частина 16, рік 1987
частина 17, рік 1988
частина 18, рік 1989
частина 19, рік 1990

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Новий Рік, Новий Рік, Новий 1991 рік ! Ось і новорічні сюрпризи. Перші 19 частин моїх спогадів вже написані, а тепер написана двадцята частина, в ній йде 1991 рік..
Нехай там в Пітері що хочуть, то роблять з продуктовими карточками, а у нас рухнуло непорушне: ціна на проїзд в метро і в міському транспорті піднялась на 300%.
Було 5 копійок, а стало 15 копійок. Для метро це був лише анонс: доки не переробили турнікети, ціна залишалась 5 копійок, лише в квітні турнікети стали приймати монетку 15 копійок,  або три монетки по 5 копійок. Незадоволене населення “важко страждає”, мовляв, дожились.

Страждають, нещасні. Тим часом війська вже не просто “введені в Вільнюс”, а 12 січня сутички з мирним населенням переростають в збройний конфлікт, армія вже не “охороняє когось від когось”, а стріляє в мирних людей. Вбито 14 чоловік, і поранено ще близько 150 чоловік. У жителів Прибалтики вже немає сумнівів, що з Союзу треба виходити, і негайно, вже в лютому і березні в Прибалтиці проходять референдуми про державну незалежність і вихід з СРСР.

У нас, щоб ніхто не сумнівався, також відбувається свій, маленький референдум, але не про незалежність і не про вихід з СРСР.
Я би сказав, навпаки.
Референдум не в Україні, а лише в Кримській області. 20 січня там відбувається референдум про те, що Кримська область – це не область, а суб’єкт СРСР і учасник Союзного договору, і не якась, а автономна, соціалістична, і таке інше, республіка. Звісно, тодішня Верховна Рада УРСР негайно, вже 12 лютого ухвалила закон, яким в межах території Кримської області відновлювалася Кримська АРСР.
Хто ж знав, що це лише початок майбутнього захоплення Криму Росією ! А хтось дуже наївний вважає, що в 2014 році жителі Криму “щось вирішили, від’єднались і приєднались”.

Не всіх в 1991 році цікавить якась політика, якісь референдуми чи не референдуми. Неспокійний 1991 рік не те щоб розділив людей, а злегка відфільтрував: цих – направо, цих – наліво, цих – ще кудись. Це вже не зовсім країна, це “Титанік”.
Бачили фільм “Титанік” ? Є і перша екранізація, і друга, я не бачив ні одної з них. Мені не дуже потрібно дивитись цей фільм, я прожив на цьому “кораблі” в 1991 році. Хтось хвилюється, що буде із заощадженнями, хтось переживає, що може подорожчати золото, хтось думає про те, що буде з країною, а хтось думає над способами виїзду з країни.
Ви бачили коли-небудь, як горить банкнота вартістю 1 гривня ? Не важливо, бачили чи ні.

Ви бачили, як згорають у вогні інфляції власні заощадження ? Гроші – не сама важлива річ на світі, для бізнесмена гроші – це інструмент, для мультимільйонера це надійна опора, з якою вирішуються будь-які питання, а для звичайної, немолодої людини назбирані за багато років заощадження – це єдина, ефемерна надія на частково стабільне майбутнє. Не можна в усьому надіятись на державу і на дітей, треба мати і свій невеликий запас.
Може, прочитаний вами абзац здається занадто приватним і несучасним ?

А ви вже прочитали сучасне слово “інфляція” ? Слово ви знаєте, а інфляцію не знаєте. Інфляція – це не збільшення цін на рік на скількись там відсотків. Справжня інфляція – це коли на кінець місяця ціни приблизно на 30 відсотків більші, ніж були на початок місяця, і так кожного місяця.
Нам зарплату підняли ! Моя зарплата із 350 карбованців піднялась до 1800 карбованців, але радості ні найменшої, лише відчуття, що два-три місяці буде з  їжею трохи легше. Перед тим, як підняти зарплату, її два місяці не платили взагалі.
Ходять чутки, що треба купувати справжні американські долари.

Перкомбанк

Люди, поясніть, що це таке. Насправді ця ідіотська назва означає лише “персональний комп’ютер банк”. Я можу помилятись, але мені здається, що це був перший комерційний, а не державний, банк або в СРСР, або хоча б в Україні, поки що Україна називається УРСР. Банк формально був утворений в 1990 році, і вже наступного року почав набирати популярність. Слово “персональний комп’ютер” таке модне, що саме так назвали новий комерційний банк. Саме в цьому банку можна було (ви не повірите) покласти долари на депозит, а якщо пощастить, то й зняти долари з депозита. Також можна було вільно, не боячись тюрми, обміняти долари на радянські карбованці. Адже придбання або продаж іноземної валюти вважалося в СРСР кримінальним злочином, за який можна було отримати від 2 до 15 років, залежно від кількості валюти, а в 1961 році кілька “валютчиків” були засуджені до смертної кари і розстріляні.

Лібералізація, товариші, лібералізація. Прийде час, і в банку можна буде не лише обміняти долари на карбованці, а навіть навпаки. Поки що населення не дуже знає, як виглядають долари, так що для жуліків – чудова пора. Сміливі “валютчики” у яких хіба що на морді не написано “міняю долари”, стирчать в людних місцях, ні від кого не ховаючись. Курс обміну не те щоб “плаваючий”, а краще сказати “плаваючий в океані під час шторму”. Цей, так би мовити, “курс обміну”, залежить у вуличних міняйл від стану банкноти, номіналу банкноти, необхідності дати здачу чи зробити розмін на банкноти меншої вартості. Словом, як хочу, так і міняю.
Немало людей, які пробували у таких міняйл щось міняти, було обдурені, побиті, пограбовані.
Немало тих міняйл згодом опинились в могилі, ця діяльність не любить конкуренції.

Ми стоїмо на старті, але ми стоїмо на старті фінансової біди. Ми і не знаємо, скільки різних грошей ми ще побачимо за час нашої ненормальної інфляції. Ціни у нас з останніх сил тримаються стабільними, але що купити за цими цінами ? Деякі продукти ще можна купити “кожному потрошки”.

На місяць – трошки яєць, трошки рибки “мінтай” і курочку. Вирішено перейти на трохи інакше нормування, треба обмежувати не кількість продуктів, які ти можеш купити, а кількість грошей, які ти можеш потратити. Давати менше грошей ? Ні, прибіжить хтось, у кого більше грошей. Придумане інакше обмеження.
Поки що ми, на додаток до звичних поки що карбованців, отримуємо разом із зарплатою ще й відрізні купони. Як вам таке нещастя ?

Відповідно до того, що купуєш, продавщиця по ціні товару відрізає тобі необхідну кількість купонів. Це такий примітивний захист від “покупантів”.
“Покупанти” – це якісь приїжджі, в яких товарів в магазинах ще менше, ніж у вас, вони приїжджають з нехорошим наміром купити щось ваше. Не плутати з окупантами.

Відрізні купони проживуть недовго, вони будуть замінені на нові проміжні гроші, під назвою “купонокарбованці”. Ох, надивились ми різних купонокарбованців за найближчі кілька років. Від одного карбованця СРСР до мільйона купонокарбованців, вже в Україні.

Через п’ять років я візьму в кишеню пару банкнот по мільйону карбованців, та й піду на базар, щоб щось купити. Лише 16 вересня 1996 року інфляційний кошмар буде припинено, і в обіг буде введена українська гривня, з курсом обміну 100000 купонокарбованців на 1 гривню, а приблизно 1.8 гривні буде дорівнювати 1 долару США. Долари на той момент будуть в країні мало не головною валютою, а обмін грошей на долари і назад буде абсолютно вільним, і обмін можна буде робити не лише в банках, а також в обмінних пунктах. Не вірите ? Подивіться !

Долари кілька років будуть  “головними” не лише в побуті, будуть навіть спеціальні магазини, де торгівля буде йти ЛИШЕ ЗА ДОЛАРИ. Після введення гривні ця “доларизація” магазинів і всієї економіки була припинена, але ще деякий час, доки населення відвикне від доларових цін, в магазинах, щоб не вказувати доларову ціну, на цінниках писали “ціна NN умовних одиниць”. Здається мені, що термін “умовна одиниця” вам знайомий.
Ми не знаємо в 1991 році, що все це буде. Ми бачимо, що йде незрозумілий, хаотичний процес змін в країні, і що цей процес вже ніким не контролюється. Політики, яких неможливо відірвати від комунізму, вперто готують “союзний договір”, а найбільш запеклі комуністи (ну і логіка в людей) навіть проти цього самого союзного договору. Власне, що мав передбачати цей самий “союзний договір” ?

Як би це коротко пояснити… мовляв, тепер всі дуже самостійні, тому домовляються про деякі правила самостійності. Як то кажуть, той самий “союз нерушимый республик свободных”, але трохи м’якший. Політики таке утворення називають конфедерацією. Було 15 республік СРСР, політики хочуть назвати їх “15 начебто країн”, але в одній конфедерації, згідно союзного договору. У нас літо 1991 року, хороша погода, ми не турбуємось про погоду, і не знаємо, що над СРСР безхмарне небо.
Над Україною також безхмарне небо, особливо над західною Україною.
А над Москвою яке безхмарне небо !

Інформаційна довідка. En toda España el cielo está despejado.
В перекладі це означає “над усією Іспанією безхмарне небо”, цей позивний застосований 18 липня 1936 р. в передачі радіостанції в м. Мелінья, він був сигналом для одночасного спільного виступу військових по всій країні для захоплення влади в Іспанії, і це стало початком громадянської війни 1936-1939 років.

Наші заколотники обійшлись без позивного. Обійшлись навіть без свого улюбленого.

Просто 19 серпня 1991 року почався комуністичний серпневий путч, спроба державного перевороту в СРСР. Самопроголошений “ГКЧП (государственный комитет по чрезвычайному положению)” спробував усунути від влади Горбачова і не допустити підписання союзного договору.
Фантастика ! Противники комунізму, соціалізму, СРСР і союзного договору хотіли того ж самого !
У ніч на 19 серпня Горбачова заблокували на його дачі в Форосі, у нас в Криму. Ініціатори перевороту запропонували йому добровільно скласти із себе повноваження, але Горбачов відмовився. ГКЧП оголосив, що переймає на себе управління державою та бере під контроль ЗМІ і громадські організації. Власне це була спроба повернути “старий СРСР” без підписання союзного договору. В Росії (Росія поки що РСФСР) знайшовся політик значного рівня, який відмовився підкорятись ГКЧП, це був Борис Єльцин, на той момент він був президентом РСФСР.
У Москву були введені війська та бойова техніка.

Люди виходили на вулиці для протесту, троє людей в Москві загинули. Люди намагались зупинити танки. Пройде два роки, і в Москві будуть танками розстрілювати їхній Верховный Совет (їхня Верховна Рада).
От неприємність для багатьох українських політиків ! Довелось визначатись, з ким вони. Місцеві московські холуї, під назвою Рада Міністрів УРСР,  ухвалили “створення тимчасової комісії для запобігання надзвичайним ситуаціям”.  Найбільш яскраво показав себе Леонід Кравчук, тодішній голова парламенту: він не підтримав нікого. Він навіть зформулював свою знамениту фразу: “те, що сталось, мало статись“. Фраза “ми маємо те, що маємо” буде пізніше.
Він буде нашим президентом. Справді, ми маємо те, що маємо.

А задрипаний ГКЧП протримався недовго, вже 21 серпня була оголошена постанова про арешт членів ГКЧП. Незважаючи на арешт, ніхто з восьми членів ГКЧП не був засуджений. Убогий путч, убога протидія путчу.
Почувши про арешт ГКЧП, президія Верховної Ради УРСР погодилась на скликання надзвичайної сесії 24 серпня. Після суперечок та внесення правок до Акту про незалежність України, ця Верховна Рада проголосила Незалежність України.
Ось вулиці Києва.

На тій сесії групою народних депутатів було внесено синьо-жовтий український прапор у сесійну залу Верховної Ради, а вже 4 вересня його урочисто підняли над будинком парламенту.

Згодом національному прапору було надано статус офіційного прапора країни.

Тут мені хочеться відволіктись від констатації багатьох значних історичних подій, і згадати, яка була оцінка всіх тих подій у звичайного українського населення.
У обивателів, як то кажуть.
Якби ви знали, якою різною була та оцінка !

Політичний розділ людей виявився не таким передбачуваним, як хотілося би будь-яким політикам. Політичний розділ пройшов подекуди по родинах, або навіть по сім’ях. Доведеться згадати щось особисте, я згадую, і переконуюсь, що “скільки вовка не годуй…”. Ця приказка є справді дуже правильною.

Один мій, скажемо так, далекий родич був поміркованим прихильником комунізму, прихильником Союзу, а американців справді вважав небезпечними ворогами, та й сам він офіційно і в душі був комуністом. Ми з ним майже однакового віку, ми люди немолоді, і в наступні роки ми з ним вийшли на пенсію. Родич мій весь заслужений, весь воєнний, обставлений пільгами, і пенсію йому нарахували непогану, у мене в останні роки була пенсія близько двох тисяч гривень, а у нього – більше десяти тисяч, а до пенсії ще й пільги, і можливості, і лікування.
Цей чоловік до кінця своїх днів прожив з лютою ненавистю до України, до всього українського, він, як і я, колишній сільський хлопець, але користуватись українською мовою вважав презирливим і недостойним. Навіть в побуті він дійшов до таких крайнощів, що було незрозуміло, чи він такий злий чи це вже захворювання. Щоб не дивитись будь-які українські телеканали, він поставив собі супутникове телебачення, але виявилось що російські канали для нього недостатньо “правильні”, тому він багато років дивився один-єдиний канал, російський “ОРТ”.
Навіть пульта не потрібно, бо ніхто канал не перемикає. Сьогоді, завтра і завжди – “ОРТ”, потім назва каналу змінилась на “Первый канал”.
Коли цей чоловік помер, а ми всі не вічні, то чомусь не виявилось натовпу бажаючих допомогти в похованні такої дуже заслуженої і дуже воєнної людини.
Лише двоє людей, хтось з них щиро і віддано любив покійного, хтось так само щиро ненавидів, лише ці двоє людей взяли на свої плечі організацію достойного поховання, з необхідними військовими почестями, ці двоє людей, згинаючись під тягарем необхідних дій для організації поховання, зробили все, як треба, з салютом, з караулом, з необхідними для статусного поховання атрибутами, і чомусь не дочекались ні найменшої допомоги любимчиків і приближених до покійного.
Не дочекались ні організаційної допомоги, ні навіть фінансової. Щоправда, любимчики і на похованні, і на поминальному обіді були присутні, і такі промови штовхали…
З часом був зроблений достойний пам’ятник на могилі, пошана померлим – це наша, людська традиція. Знаєте, хто займався пам’ятником ? Та ті ж самі двоє.

Скільки вовка не годуй… Ворог назавжди, довічно залишиться ворогом, а той, хто був з тобою, як правило, залишиться з тобою. Хто був другом, той, як правило, залишиться другом. Не розумію я тих, хто годує своїх ворогів пенсіями, пільгами, і ще хто знає чим.

Чи змінилось наше життя відразу після проголошення незалежності України ? Ні, змінювати наше життя довелось довго, важко і сумно. Добре, що ми тоді вірили в хороше майбутнє. Уявіть собі, на першому Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року, куди винесли питання: «Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?», за незалежну Україну проголосували більше ніж 90% людей, а всього в голосуванні взяли участь понад 84% населення України. Разом з кримчанами, разом з лугандонами, разом із “по-російськи настроєним” сходом України.

Дуже багато змінилось в країні за роки, що пройшли. Дещо мені подобається, а дещо, на жаль, ні. Подивіться, як колись виглядав Майдан Незалежності. Може, він на фото називається ще площею Жовтневої революціі, це не важливо. Подивіться, який він хороший.

Під землею ще немає ніяких магазинів, немає навіть підземного переходу. Підземний перехід трохи ближче до проїжджої частини Хрещатика, а під самим Майданом він не потрібен. Той магазинчик, що вдалині зліва, це хлібний магазин, на фото більше магазинів нема.

Зміни потрібні, і сам фонтан під народною назвою “рулетка” не існував вічно, все це колись було побудоване, щоб стало краще.
ЩОБ СТАЛО КРАЩЕ.
Щоб стало краще, а не стало комусь фінансово вигідним.

Будуючи щось нове, не робіть його гіршим, ніж було поперереднє, краще не робіть нічого, або покращуйте те, що було. Мені подобаються люди, які вміють берегти історію, я і сам такий. Пам’ятаєте про загадку в першій частині моїх спогадів ? Я запитував, як називається популярна дитяча іграшка, яка виникла приблизно в 18-му столітті. Власне, ось вона, ця іграшка.

Я навіть давав чотири варіанти відповіді:
1. Неваляшка.
2. Кивашка.
3. Чебурашка.
4. Івашка.
Один із варіантів треба було вибрати. Справа в тому, що ця іграшка називалась “чебурашка”. Вона справді називалась “чебурашка”. Саме це слово було з часом вибране кінематографістами-мультиплікаторами, цим словом названий мультиплікаційний герой, який разом з крокодилом знімався в багатьох мультфільмах. У крокодила звичайне, людське ім’я.
Ця назва вибрана не просто так. Автори мультфільму, серед них знаменитий Ізраїль Аронович Шварцман, радянський режисер-мультиплікатор і художник анімаційного кіно, хотіли зберегти слово “чебурашка”, яке без мультфільму залишилось би забутим назавжди, і існувало би лише в культурологічних довідниках.

Як просто берегти історію ! Для цього лише треба її берегти. Ось вам і переломний 1991 рік, який не знищив дуже велику і дуже безтолкову країну, а лише поділив її на менші частини.
Аж дивно, як багато часу пройшло з тих пір. Навіть президентів України вже було аж кілька.
Першим президентом була хитра партійна лисиця Кравчук. Я тоді голосував проти Кравчука, я голосував за Чорновіла. Тоді приблизно 25% виборців проголосували за Чорновіла, і більше 70% виборців проголосували за Кравчука.
Які дивні, майже магічні цифри !
Четвертина із всіх виборців хотіла для країни європейського майбутнього, але бидляча більшість вибрала брехливу лисицю, яка багато обіцяла. Пройшло майже тридцять років, а співвідношення виборців, які думають головою, і виборців, які думають сракою або не думають нічого, в Україні практично не змінилось ?

Після Кравчука аж два терміни президентом працював недалекий, дурненький заводський начальник Кучма, якого доля незаслужено винесла на вершину влади. Саме при Кучмі наша країна повністю загрузла в розкраданні і корупції.

Далі був президент Ющенко, на якого ми покладали великі надії. Що ж, ця егоїстична нікчема нічого не зробила для того, щоб ці надії виправдати. Ну, і помічники у нього були нікчемні, це також значний фактор. Дуже сумно.

Далі просто вибрали бандита Януковича, вибрали настільки дурного, що це бидло навіть не змогло красти цілих 5 років, воно втікло в Росію значно раніше, в 2014 році. Кривава втеча була із загибеллю багатьох людей, які віддано намагались врятувати країну від бандитської влади.

Потім почалась війна, російська агресія має багато грошей на зброю і має в допомогу багато лугандонських скотів, без яких цієї війни не було би. В цей нелегкий час президентом України став багатий і впливовий мільярдер Порошенко, він допомагав країні, як міг, він з усіх своїх сил допомагав відновити країну, довести країну до більш-менш нормального стану, він робив правильні дії і робив помилки, він все робив, щоб Україна не зійшла з європейського шляху.

Про наступного, якого вибрали в 2019 році, я  нічого не можу написати, я до цього сорому не дожив.
Подивіться на мене. Це я, ваш автор.

Мене вже немає, я помер 15 квітня 2018 року. За два роки перед тим померла моя дружина.
Ви ж не думали, що весь цей довжелезний текст я набирав особисто ? Ні, я лише згадував.

Нехороша це штука, людська старість. Спочатку не стало сил, щоб обробляти наш город, потім вже не було сил, щоб поїхати на ділянку з нашим городом, потім не було сил сходити за хлібиною в найближчий магазин. Добре, що діти нам допомагали, така удача випадає не всім старим людям. Могли би і онуки допомагати, але онуки не дуже напружувались.

В останні роки життя, коли мене залишили сили, а не спогади, я багато згадував зі свого минулого, і мене трохи дивувало, що деякі очевидні речі, відомі всім, стають з часом нікому невідомими. Кудись зникають з нашого життя колись потрібні нам предмети, звички, традиції. Мені хотілося поділитися своїми спогадами з кимось, я багато розказував про минуле своєму старшому сину, ми обговорювали старі фотографії, пробували згадати, хто саме на якій фотографії.
Підписуйте фотографії, які ви так любите робити, і які в наш час так легко робити. Пройде небагато часу, і ви не зможете згадати, “що це я фотографував, і хто ці люди”.
Я не буду продовжувати свої спогади часів незалежної України, я з розділом Союзу  на окремі країни став пенсіонером, а кому цікаві пенсійні спогади про пенсію ? Ні, це вже ваша історія, вам треба її робити, а потім ще й доведеться про неї згадувати. Я лише чесно згадав про свою частину історії. Далі – справа за вами.
Я любив ці нечасті, неспішні розмови про минуле. Мій син навіть дещо записував, а дещо, мабуть, запам’ятовував.
Мій син обіцяв мені, що все, що нам вдалося згадати і зберегти в пам’яті, він десь, колись, можливо, напише.
Я не знаю, чи він дотримався обіцянки.