Спогади однієї людини. Частина 19. Рік 1990

Ви читаєте частину 19.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
частина 14, роки 1981 – 1984
частина 15, роки 1985 – 1986
частина 16, рік 1987
частина 17, рік 1988
частина 18, рік 1989

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Ну от, у мене вже 1990 рік. Тепер, коли немало років минуло після 1990 року, можна відкрити статистику і подивитись, що було зроблено в тому році. А зроблено було немало, беру статистику і читаю.
За 1990 рік в Україні було вироблено 298,5 мільярдів кВт електроенергії (вірю, що це правда), виготовлено 45,19 мільйонів тон прокату і труб (також вірю), 4,8 мільйонів тон мінеральних добрив, було добуто 165 мільйонів тон вугілля і 28 мільярдів кубометрів газу (вірю, вірю, вірю). Також було виготовлено 168 тисяч легкових автомобілів (тут щось не так), 3,7 мільйонів телевізорів (тут точно щось не так), 196 мільйонів пар взуття (досить, досить, забрехались, продовжувати не треба).
Вибачте, а де лежить все це виготовлене добро ?

Ми не знаємо. Початок року і весь рік проходить під девізом “хапай в магазинах все, бо не буде”. Ті співробітники “Трансгазу”, які ще катаються в відрядження то в Москву, то в Пітер, то ще кудись, кажуть, що про “изобилие” забувають навіть москвичі. Московські ловкачі, які “и мать родную продадут”, цинічно продають приїжджим схеми розміщення московських магазинів, із детальним поясненням на схемах, як куди проїхати. Москалі, якщо зловлять такого продавця десь біля станції метро, то б’ють його, не жаліючи сил і кулаків. Ось приблизно такі схеми, вони тиражуються фотоспособом.

Справді корисна схема для приїжджої людини, особливо якщо в магазинах ще щось є. Лише кілька років тому я купив собі новеньку машину, а тепер в кількох нещасних київських автомагазинах навіть гайки до машини не купиш. Коли їду кудись машиною, на світлофорах до машини іноді підскакують якісь підозрілі рюди із бандитськими мордами і вговорюють продати машину. “Продай машину, двойную цену дам”, і придурок думає, що він самий хитрий, а кілька днів тому інший такий самий недоумок пропонував потрійну ціну.
Погано. Наповненість магазинів все меншає, одне радує: хоча товарів в магазинах майже немає, але ціни не ростуть. Це така особливіть “комуністичної” влади: ціна на товар виштамповується на товарі в момент виготовлення, і не може мінятись.
Або товару забагато, або його нема, але ціна стабільна. Зарплати також абсолютно стабільні, до інфляції ще цілий рік. Зате подій в цьому році буде ТАК БАГАТО.

Інформаційна довідка. Події.
Чехословаччина не лише змінила нав’язану Кремлем маріонетку на свого політичного лідера, а також негайно, вже в січні, вимагає вивести з її території наші війська.
Почувши, що “вже можна”, таку саму вимогу висуває Угорщина.
Румунія навіть заборонила свою румунську комуністичну партію. Такі стали сміливі… Ще кілька місяців тому румуни були трохи інакші.
В лютому в Конституції СРСР відмінили фразу про те, що Комуністична партія є керівною і направляючою силою в країні.
Верховна рада Литви прийняла акт “Про відновлення незалежної Литовської держави” і оголосила про вихід зі складу СРСР.
Аналогічні рішення прийняли також Естонія, Грузія, потім навіщось подібне рішення прийняла Росія (важко зрозуміти логіку москалів), потім Узбекистан, Молдавія, а вже за нею Україна, ну, і далі всі інші.
Горбачова призначили Президентом СРСР.

То це стільки подій за 1990 рік ? Ні, лише за перші кілька місяців. В звичайній країні, яка не розвалюється, такої кількості подій вистачить на 10-15 років, але в СРСР це лише частина подій за один рік.
Про будь-яку з цих подій ви можете багато почитати в будь-яких статистичних довідниках, і я не збираюсь переписувати текст з довідників, а хочу згадати, що було НАВКОЛО всіх цих подій. Почнемо, мабуть, з виводу наших військ з Європи “додому”.

Що відчули всі ті військові блатні щасливчики, які “служили своїй Вітчизні” в нормальних, добре облаштованих країнах східної Європи ? Я не можу точно передати ці почуття, бо я не воєнний, але це приблизно так, як мешканцям раю сказати: у нас тут деякі зміни, тому ви переводитесь у пекло.
Я навіть не співчуваю всім цим ситим, добре звиклим до хорошого життя воякам. Але я злорадно розумію їхні думки: ось вони жили і “служили Вітчизні” в країні, де для них хороші житлові умови, пристойний рівень життя, і що їх далі чекає ?
– по-перше, переїзд в “свою” країну, що саме собою жахливо.
– по-друге, переїзд на нові, зовсім не облаштовані для життя території нових “військових містечок” без найменших шансів швидко отримати хоч якесь житло.
– по-третє, доведеться згадати, що таке дефіцит, бардак, і ще багато інших призабутих слів.
А найбільш невезучі взагалі попадуть за Полярний круг. Хто вміє ще щось робити, крім як пити, стріляти і ходити строєм, ті розуміють, що доведеться звільнитись з армії, без повної вислуги, без пільг, без високих майбутніх пенсій, і просто залишитись БЕЗ НІЧОГО. Перекреслюємо колишню удачу, яка дозволила служити в країнах Варшавського договору, і продовжуємо жити “з нуля”.
Чи дозволили “вірним синам Вітчизни” ще трохи послужити подалі від Вітчизни ? Ні, вивід військ “додому” почали вже в 1990 році.

Вояки якось переживуть, не армією єдиною живе країна. У нас тут такі дивні новини, що не до політики. В кінці січня в Москві (а де іще ?) відкрився перший в Радянському Союзі ресторан швидкого харчування “Макдональдс”. Весь світ знає, що мережа ресторанів “Макдональдс” існує для того, щоб можна було швидко, і без черг, щось поїсти.
Лише в Москві – навпаки.

Похід в “Макдональдс” – це значна подія, а співробітники “Трансгазу”, які ще бувають в Москві у відрядженнях, вважають своїм обов’язком відвідати “Макдональс”, замовити там різноманітних булочок і напоїв (із алкоголю – лише пиво), і кілька годин посидіти в “Макдональсі”, намагаючись з’їсти все замовлене. Пробують макдональдсові булочки привезти в Київ для дегустації, але, на жаль, ці булочки дуже швидко черствіють і псуються. Щасливчики, які вже побували в “Макдональдсі”, пробують описати смакові характеристики цих булочок тим слухачам, які ще в “Макдональдсі” не бували. Просто хочуть описати смак булочки довгими, різноманітними фразами і порівняннями.
Скільки коштували макдональдсові булочки ? Зробив перерахунок по середніх зарплатах “тоді” і “зараз”, і бачу, що найдешевша булочка в московському “Макдональдсі” коштувала в еквівалентній ціні приблизно 70 грн.
Ось, знайшов ще одне фото того “Макдональдса”. Довша черга – лише в Мавзолей.

А машин як мало на вулицях ! Не забуваємо, що це Москва, там завжли було більше машин і людей, ніж в Києві.
Звісно, з часом стали з’являтись додаткові “Макдональдси”, і не лише в Москві. У Києві перший “Макдональдс” був відкритий біля метро “Лук’янівська” в 1997 році, вже в незалежній Україні. Попробував їхню булочку – що я можу сказати ? Булочка досить м’яка, як для людини, яка вже практично не має зубів.
І за тою булочкою треба було в 1990 році стільки стояти ?

Ну, ви таки неуважні. Що ж це ви прочитали малознайоме слово і продовжили читати далі ? Ні, ви знаєте це слово, але я так відчуваю, що це слово насправді вам не дуже знайоме. Це слово було ДУЖЕ популярним при існуванні Союзу, але воно швидко стане нецікавим і ніяким, як тільки Союз розвалиться. Власне кажучи, це слово “мавзолей”.

Інформаційна довідка. Мавзолей Леніна і не Леніна.
Мавзолей (латинською mausoleum, грецькою mausoleion) — похоронна споруда з останками померлого. В українській мові має, як не дивно, аналог “гробівець”, а хто не вірить, нехай, будучи у Львові, знайде час і відвідає Личаківський цвинтар. Першим мавзолеєм була гробниця правителя Карії тирана Мавсола в місті Галікарнас (Туреччина) в середині 4 століття до нашої ери, від імені Мавсол виникла латинська назва mausoleum. Ця споруда стояла півтори тисячі років, але потім землетрус її зруйнував.
Більш відомий нам, людям старшого віку, і частково вам, мавзолей Леніна був збудований для зберігання і демонстрації тіла Леніна в 1924 році, збудований спочатку в дерев’яному варіанті, а з 1930 року мавзолей переробили на кам’яний. Тіло Леніна знаходиться в мавзолеї в горизонтальному положенні, в строгому темному костюмі, на постаменті, оформленому як ліжко, постамент закритий скляним куленепробивним саркофагом. В мавзолеї напівтемрява, підсвічується лише тіло Леніна, і воно виглядає неприродно червоним. Почесна охорона стоїть не лише на вході в мавзолей, ще кілька пар почесних охоронців стоять далі за входом, і ще є деяка кількість непочесних, непомітних охоронців. Відвідувачі, які вже вийшли з мавзолею, далі проходять мимо захоронень багатьох інших відомих людей, і далі вже розходяться. Могильник, одним словом.
З 1953 року по 1961 рік в мавзолеї знаходилось також тіло Сталіна, потім Сталін був похований звичайним християнським способом, його могила, наскільки я пам’ятаю, є першою, біля якої проходять відвідувачі після виходу з мавзолею.
Надпис “ЛЕНИН” на передній частині мавзолею виконано на суцільній мармуровій плиті, яка має свою знамениту історію. Коли в 1953 році в Мавзолей додали Сталіна, плиту з надписом, про який я казав, наказано було наказано відвезти кудись якнайдалі і принципово знищити. Командир військового підрозділу, який виконував це завдання, ризикуючи своїм життям, а також життям всіх підлеглих, родичів, знайомих і просто випадкових людей, організував не знищення плити, а затоплення плити в одній із річок. На новій плиті, яку встановили замість “знищеної”, був надпис “ЛЕНИН СТАЛИН”. Коли в 1961 році вирішено було знову міняти плиту на мавзолеї, виявилось, що ще одну плиту виготовляти не треба, досить лише вийняти з річки стару, добре збережену плиту.
Пригодилась.

Ох, спогади… Неординарні люди були завжди. На багатьох газокомпресорних і газорозподільних станціях під час правління Сталіна були встановлені одинакові монументи, не занадто великі, на тих монументах були статуї Сталіна і Горького (письменник такий), які розмовляють між собою. За часів Хрущова, коли був припинений культ особи Сталіна, наказано було вирубати Сталінів із тих монументів, статуї Сталінів знищити, залишити на тих монументах лише Горького, який тепер сидить в досить кривій позі і розмовляє невідомо з ким. Звичайні виконавці так і зробили.
Але на одній із газорозподільних станцій (де саме, не важливо) Сталіна обережно відрубали від монумента і не знищили, а закопали недалеко від самого монумента, щоб при нагоді можна було знайти.
Може, пригодиться.
З часом, звісно, були ліквідовані і монументи з розмовляючим Горьким, занадто вже смішно і убого вони виглядали. Чи знайдуть колись історики збережену статую Сталіна і чи розберуться вони, хто це і чому тут похований, я не знаю.

От тобі й маєш ! Говорили про Макдональс, а почали згадувати зовсім інше. А у нас є новини і без Макдональдса. Я нагадаю, що в лютому в СРСР сталась подія, яка є, правду кажучи, юридично абсурдною, з точки зору світового права, але не забуваємо, що це сталось в країні, де нормальні закони не діяли. Власне, в Конституції СРСР була відмінена одна фраза, звичайна фраза із статті номер 6, фраза про те, що Комуністична партія є керівною і направляючою силою в країні. Відмінена – то відмінена, але хто її відмінив ?
Може, Верховна Рада СРСР ?
Може, Рада Міністрів СРСР (так називався Кабінет міністрів) ?
Може, Конституційний суд ?
Хто в країні змінив Конституцію ? Не дивуйтесь, це зробив Пленум Центрального комітету комуністичної партії, явище, ненормальне для всього світу. Політична партія країни змінює Конституцію країни, захотіла – і змінила. Такий маразм можливий лише в не дуже нормальних країнах, де країною практично керує “партійна монобільшість”, яка один раз якимось чином дорвалась до влади, і вже нікому цю владу не віддає.
Щось мені останній абзац нагадує, але не можу зрозуміти, що саме.

Коротше кажучи, відмінили “керівну роль партії”. Потім політики зрозуміли, що “не партійне це діло – Конституцію міняти“, і таке саме рішення про зміну Конституції було в березні тихенько прийняте з’їздом народних депутатів СРСР. Ми і не здогадуємось, що тепер “процес” справді “піде”. До зникнення Союзу вже менше двох років. Литовцям, наприклад, вже немає діла до Конституції СРСР: в березні Верховна рада Литви прийняла акт “Про відновлення незалежної Литовської держави” і оголосила про вихід зі складу СРСР. Всі інші республіки – по списку.
Правду кажучи, спочатку все це були лише декларації, без реальних політичних і економічних кроків.

Зміни вже швидкі і непередбачувані. Той самий з’їзд народних депутатів, який “підтверджував” зняття керівної ролі КПРС, призначив Горбачова першим і останнім президентом СРСР. Новопризначений президент кинув в Литву регулярні війська і військову техніку, намагаючись загальмувати вихід республік із складу СРСР. Десантні підрозділи зайняли будівлі державного керівництва в Литві, також в Литву була припинена подача нафти і газу (щось подібне я вже десь чув, але не зв’язане з Литвою), але всі ці дії не допомогли.

Ну, що хочуть, то роблять ! Весною 1990 року Чехословаччина почала ділитись на Чехію і Словаччину. Спочатку Федеральні збори Чехословаччини прийняли рішення, що Чехословаччина тепер називається Чехо-Словаччина. Не смійтеся, справді Чехо-Словаччина.

Інформаційна довідка. Чехи і словаки.
Не лише українці колись не мали власної держави. Чехи і словаки були в складі Австро-Угорської імперії, так само як ми в складі Російської імперії, але деякі відмінності були.
Австро-Угорщина, незважаючи на політичну безправність своїх підневільних народів, дозволяла зберігати мову і культурні традиції тих народів, які були в складі імперії. Австрійський монарх і члени його родини були зобов’язані володіти мовами підневільних народів, це правило підтримувалось в імперії аж до останнього монарха Франца-Йосипа, вбивство якого було поштовхом до Першої світової війни. Поразка і розвал Австро-Угорської імперії дали можливість утворенню Чехо-Словаччини 28 жовтня 1918 року. На той час в новоутвореній Чехо-Словацькій республіці жили також 23% німців, а також трошки поляків, українців, угорців. В 1938 році частина Чехо-Словаччини, гірський район Судети, був захоплений Німеччиною, далі Польща захопила Тешинську область, Угорщина захопила південну частину Словаччини і Підкарпатської Русі. Те, що залишилось від Чехо-Словаччини, було поділено на дві частини, Протекторат Богемії і Моравії, а також Словацьку Республіку. В 1945 році 5 східних округів чехо-словацького Закарпаття перейшли да складу УРСР. В 1948 році в Чехо-Словаччині було спровоковано “комуністичний переворот”, до назви республіки додано слово “соціалістична”, і в такому вигляді Чехословаччина проіснувала до 1990 року. В 1968 році була деяка військова “корекція”.

Назва “Чехо-Словаччина” проіснує недовго, через два роки вони розділяться на Чехію і Словаччину. А у нас зміни впевнено продовжуються, 11 червня Верховна Рада УРСР змінила порядок вирахування часу на території України, приєднавши Україну до другої часової зони. Ця постанова ще кілька років ігнорувалась в східних областях України, там принципово доказували, що вони можуть існувати лише “за московським часом”, але потім пройшло.
Через місяць, 16 липня Верховною Радою навіть була ухвалена Декларація про державний суверенітет УРСР. Але головним в такій Декларації було те, що принципи Декларації  будуть використані для укладення нового союзного договору. Звісно, тій владі без Союзу – просто ніяк.

Якщо згадати, які настрої були в суспільстві в той час, то я можу коротко сказати: боялись всі. Звучить трохи дивно, але це так. Одні побоювались цих незрозумілих змін в країні, інші так само побоювались, що ці зміни не будуть незворотніми, і дуже швидко можуть бути повернуті назад. Вже через кілька днів, 24 липня в Києві біля будинку міськради було вперше піднято жовто-блакитний український прапор. Зараз міськрада звично називається “мерія”.
В наш час прапор, який було піднято над міськрадою у 1990 році, зберігається в Національному музеї історії України.

Невидиме протистояння в суспільстві справді зростає, і активні дії роблять і “наші”, і “їхні”. Молдавські “російськомовні” з Тирасполя і частини Молдавії по лівому березі Дністра, побоюючись, що Молдавія буде ставати європейською країною, утворюють Придністровську Молдавську принципово Радянську принципово Соціалістичну Республіку. З часом це невеличке утворення перейменує себе, прибравши з назви Радянську і Соціалістичну, і так і залишиться, підтримуване 14-ю армією СРСР на своїй території, не визнане ніким в світі, крім Росії.

Нашим “російськомовним” не треба нічого утворювати, вони й так реально при владі, а наш парламент реально “закомуністичний”. Цей парламент вже не може робити будь-які протизаконні дії, як раніше, але ще не може робити рішучі дії по реформуванню країни. Так буває, коли непереборна сила наштовхується на непроходиму стіну.
Доводиться допомагати.

Починається студентський протест з 2 жовтня по 17 жовтня, студентське протестне голодування на площі Жовтневої революції у Києві, саме так називався теперішній Майдан Незалежності. Кілька десятків студентів Києва, Львова і, як не дивно, Дніпропетровська оголосили про початок голодування і акцій непокори. Політичні вимоги студентів:
– недопущення підписання нового союзного договору;
– перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі не пізніше весни 1991 року;
– забезпечення проходження військової служби юнаками-українцями винятково на території України;
– націоналізація майна Компартії України та ЛКСМУ;
– і дрібничка наостанок. Відставка голови Ради Міністрів Віталія Масола. Було таке відчуття, що цього придурка не терпіли навіть комуністи.

Невже такий протест міг бути ? Міг бути, тому що був.
Ця акція непокори, яка отримала назву “революція на граніті”, практично заставила Верховну Раду прийняти політичні рішення для виконання вимог студентів.
Ви не зустріли незнайоме слово ? Я про ЛКСМУ.

Ох, молодість моя, ЛКСМУ. Саме скорочення ЛКСМУ означає “ленінський комуністичний союз молоді України” (дуже цікавий прикол: України, а не УРСР), і має таке відношення до моєї молодості, як свиня до апельсинів. Просто коли я поступив в Львівський політехнічний інститут, мене записали в той самий ЛКСМУ, а після 28 років із ЛКСМУ викреслюють, незалежно від того, хочеш ти того, чи ні. Студенти щомісяця віддають в ЛКСМУ по дві копійки (так, по дві копійки), а працююча молодь віддає трохи більше.
Так вийшло, що, коли я вже працював в Трансгазі, я десь загубив свій комсомольський квиток (“комсомол”, тобто “комсомольський союз молодежи”, і ЛКСМУ – це одне і те ж), а коли настав час виписуватись із ЛКСМУ, треба було здати цей квиток. Я повідомив, що квиток давно загублений, і мені сказали, що тепер мені оголосять “комсомольську догану по підприємству”. Я пояснив, що нехай оголошують догану навіть по Києву чи Київській області, а я вже за межами ЛКСМУ.
От і молодість закінчилась.

Добре, що енергія не закінчилась, бо енергія зараз дуже потрібна. Ну, зовсім погана ситуація в магазинах, і відсутність товарів в магазинах плавно переходить в відсутність їжі в магазинах. Дехто злорадно шипить, що, мовляв, “студенти голодують, а ми тут що робимо ?”. Ще як працював в укравлінні “Трансгазу”, любив заходити на каву чи на вулиці Заньковецької, чи в “Грот”, словом, людина легко привикає до того, що приносить задоволення, в даному випадку до кави. Яка там кава ! Треба думати про те, де купити звичайної їжі, а без кави можна прожити, хоча з кавою краще.
Ох, Кульчицький, навіщо ти це зробив ?

Інформаційна довідка. Кава і українці.
Багато хто знає, що кава тупо з’явилась в Європі чи то 16 столітті, чи то в 17 столітті, і почала завойовувати світ. Спочатку, звісно, звичний кавовий напій з’явився у Відні, ми й досі знаємо про “віденську каву”. Але не всі знають, що без українців ситуація з кавою була би зовсім інакшою.
Хоча відома фраза з анекдота “ну, не растет кофе в Украине“, але українців і каву в історії вже нікому не розділити.
В 1640 році народився небагатий український шляхтич Юрій-Франц Кульчицький, в невеличкому селі недалеко від Самбора, це на Львівщині. Будучи людиною освіченою, він працював перекладачем для віденської Східної Торговельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie). Збагатившись на цій посаді, перебрався до Відня, де відкрив власну торгову компанію. Торгував східними товарами: килимами, шовком, перлами та ювелірними виробами. Коли в 1683 році Відень зумів вистояти в війні з Османською імперією, Кульчицькому за хоробрість в війні було подаровано 300 мішків кави, знайдених у захопленому таборі паші Кари Мустафи. Після цього Кульчицький заснував у Відні кав’ярню “Під синьою пляшкою”, і намагався максимально дешево продавати кавовий напій городянам. Не хотіли віденці тої кави, вона була їм несмачна. Одного разу, випадково, в приготовлений напій з кавою попав цукор, і виявилось, що з цукром – значно краще.
Аж тоді кава почала тріумфальну ходу по Європі, і далі по цілому світі. А якщо хтось доказує, що каву треба пити без цукру, значить, історії не читав.

От така дивна історія, і через Кульчицького я тепер відчуваю, що мені не вистачає кави. Але нам вже не вистачає абсолютно всього. Кажуть, що подекуди ще гірше, і я переконуюсь, що кажуть правду.
В грудні в Ленінграді, теперішній Санкт-Петербург, вперше після закінчення Великої Вітчизняної війни в 1945 році, вводяться продовольчі картки.
От такі зміни в країні. Закінчується 1990 рік, і він закінчується під девізом “Хоч щось треба знайти і купити”. Новий рік без шампанського, але вдалося купити пива. Щоб було чим заїдати пиво, вдалося купити трошки (по кілограму в одні руки) курячих ший.
Трохи дивує, правда ?

Ви прочитали частину 19.
Продовження – в частині 20, рік 1991