Спогади однієї людини. Частина 18. Рік 1989

Вместо рекламы

Россиянин, ты захотел скачать файл ? Или почитать чего интересного ?
Останови свою войну в Украине !

—————————

Реклама від Google



Ви читаєте частину 18.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
частина 14, роки 1981 – 1984
частина 15, роки 1985 – 1986
частина 16, рік 1987
частина 17, рік 1988

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Немало вже згадав, правда ? Я згадую минуле, згадую рік за роком, і мені здаєься, що з кожним наступним роком події йдуть все швидше, і самих подій все більше, що маховик подій розкручується, і вже скоро цей маховик злетить з підшипників. Відразу на нас налітає хороша подія.

Наш паровоз, вперед лети, в Кабуле остановка

Хтось скаже, що не в Кабулі, а в комуні ? Не біда, бо і те, і друге – погано.
5 лютого столицю Афганістану Кабул залишив останній радянський військовослужбовець, через два тижні наші війська були повністю виведені з Афганістану. А пісню не я викривив, це такі тодішні жарти. Сама пісня дуже вся із себе патріотична, це одна з тих двох пісень, які нам, дітям, треба було розучувати в школі в 1939, 1940, 1941 роках, коли на західну Україну прийшли наші “визволителі”. Я й досі пам’ятаю обидві пісні, друга пісня була “утро красит нежным цветом стены древнего Кремля”.

Я не можу пригадати, чи вивчали діти в школах ці пісню в 80-ті роки, але в ті роки весь цивілізований світ міг порівнювати нашу країну хіба що з паровозом. А сама пісня виявилась самодіяльною копією інших, давно існуючих пісень. Мелодія використана з німецької народної пісні “Argonnerwald“, а слова написав Анатолій Співак, редактор стінгазети в головній Київській залізничній майстерні.. Навіть слова були строго “місцеві”:
“Мы дети тех, кто выступал на бой с Центральной Радой”
тому слова довелось зробити більш універсальними:
“Мы дети тех, кто наступал на белые отряды”
Та чорт з нею, з тою піснею.

“Наш паровоз” в черговий раз зупинився, на цей раз в Кабулі. За період афганської інтервенції, згідно офіційних даних СРСР, які весь світ вважав неправдивими, загинуло приблизно 15 тисяч наших солдат і офіцерів, а також, згідно даних, признаних в ООН і у всьому світі, загинуло від одного мільйона до двох мільйонів афганців, це прямі бойові втрати. Існує альтернативна версія, що загинуло 640 тисяч афганців. Вільний світ, зробивши деякі підрахунки, вважає, що людські втрати Радянського Союзу в Афганістані склали приблизно 140 тисяч убитими та 350 тисяч пораненими або втратившими здоров’я. Повоювавши десять років в чужій країні, наші війська вертаються додому.


Ні, це не те фото, має бути трохи красивіше.


Так краще, і дуже патріотично. Не треба думати, що ми всі були проти цієї війни. Дехто справді вважав, що це “священний і почесний обов’язок”, доки мобілізація в Афганістан не торкалась когось із членів родини такого патріота. А ще після повернення наших солдат з Афганістану виявилось, що всі ці солдати, які живими вернулись з Афганістану, повинні бути “наставниками, і таке інше” для нашої молоді. Правду кажучи, все це підкріплялось значними пільгами чи при поступанні у ВУЗи, чи в інших ситуаціях. “Воїн-афганець” без пільг – це вже не воїн, і не афганець.

Нехай хто хоче, той якось пояснює інтервенцію наших військ в Афганістан, але я цей абсурд не можу зрозуміти. Вдертися зі своїм “комунізмом”, “паровозом” та іншими атрибутами в відсталу, бідну мусульманську країну, яку за весь період існування цієї країни ніхто (уточнюю: НІХТО) і ніколи не зміг завоювати. У них все не таке, як у нас.
У них навіть конкурс краси не такий, як у нас.


Хоча… Може, це не конкурсантки їхнього конкурса краси, а працівниці їхньої Окружної ? Хто його знає, в будь-якому випадку НЕ ТРЕБА ТУДИ ЛІЗТИ.

Що тут зробиш  ! Через пару місяців, 7 квітня, зупинився ще один “наш паровоз”. Загорівся і затонув в Норвезькому морі атомний підводний човен “Комсомолец”. Загинули 42 члени екіпажу.
Війни нема, а втрати є.

А позитивне щось буде ? Так, трошки буде. У нас 26 березня пройшли вибори народних депутатів за новою, небаченою нами схемою.
Ви лише подумайте ! На одне депутатське місце може бути не один, а кілька кандидатів, і ми самі можемо вирішувати, хто з них найкращий. Треба ж таке ! Більше 70 років було заборонено, а тепер можна. Вибачте, з позитивом я завершив.

Чекати нових подій довго не довелось, лише до 9 квітня.
У столиці Грузії Тбілісі силами армії під командуванням генерала Родіонова було жорстоко придушено багатоденну мирну демонстрацію, що проходила перед Будинком уряду під антикремлівськими гаслами, При розгоні демонстрації солдатами було вбито 19 людей, із них – 16 жінок. Ці події дали поштовх до небувалої консолідації грузинського суспільства, з майбутнім проголошенням державної незалежності.

Слухайте, забагато трохи цих політичних новин. Трошки розкажу про своє, особисте. Як там у мене справи ?
Через два роки я вийду на пенсію, моя досить нормальна зарплата перетвориться на таку собі невеличку пенсію. Вирішив трохи порадувати себе подарунками.
Спочатку купив собі “сейку”.

Ви що, не знаєте, що це таке ? Значить, я пишу недарма, і ви зараз дізнаєтесь. У нас можна дістати (поки що не купити, а дістати) наручний годинник, який показує не стрілками, а має справжні цифрові індикатори, і цифрами показує, котра година.
Цифрами показує !
Такий годинник по-модному називають “сейка”. Чому його треба називати “сейка” ? Дуже просто, так вирішили дебіли.

Знаменита на весь світ японська фірма “SEIKO” радує покупців своєю точною механікою, їхні механічні годинники не лише надійні, а непристойно точні. Механічний, стрілочний наручний годинник – ось те, чим гордиться “SEIKO“. Який ідіот ввів в моду називати електронні кварцові годинники з цифровим індикатором “сейка”, я не знаю, але я бачу закономірність:
хоч в ті часи, хоч зараз, “продвинуті” понтовики розуму не мали.

Дістав собі модний годинник з цифровим індикатором, його ціна – приблизно четверта частина моєї місячної зарплати. З якої моделі “зідраний” годинник, я не знаю, він називається “Электроника-55” і випускається в Білорусі (ще БССР, я забуваю) на заводі “Інтеграл”.


Я не якийсь “засоюзний патріот”, щоб шукати дефіцитний вітчизняний годинник. Ця рідкісна модель має адитивну корекцію точності ходу.

Інформаційна довідка. Адитивна корекція.
Адитивною називається похибка, значення якої не залежить від значення вимірюваної величини. Наприклад, при вимірюванні часу адитивна похибка дає зміщення відліку часу в ту чи іншу сторону (занадто швидко чи занадто повільно), вона дуже часто має систематичний характер. Регулярна корекція такої адитивної похибки значно збільшує точність відліку часу, і називається адитивною корекцією. В механічному годиннику дуже часто є примітивний регулятор швидкості ходу, такий регулятор є мультиплікативним.

Тепер ви знаєте, а я продублюю звичайною людською мовою, не науковою. Виставив точний час на годиннику за сигналами радіо, цілий місяць користуєшся годинником, і через місяць побачив, яка похибка набігла за цей час.  Поділив цю похибку на 30 днів, і отримав, наприклад, 1.6 секунди за добу.
Тепер можна “вставити” цю величину в годинник, і кожної доби годинник коректує час на введену власником годинника величину. Точність відліку часу стає надзвичайно високою.
Ну, Швейцарія, а не щось ! Тепер годинник йде точно, неначе швейцарський, аж доки через пару років не розрядиться батарейка. Нову батарейку (не забуваємо, що це Радянський Союз) дістати надзвичайно важко, а в годинниковому сервісі ціна тої батарейочки приблизно, як половина ціни годинника.
Хтось подивиться на фото годинника чи ні ? На годиннику написано з граматичною помилкою “ELECTRONIKA“, а по-англійськи “електроніка” – це “electronics“, тому назва могла би бути “ELECTRONICA“, хоч і не дуже по-англійськи, але більш правильно. В 1987 році тупу неграмотність йолопів із СРСР використали практичні американці, вони зняли фантастичний, слава Богу, серіал “Amerika“.
Яке щастя, що події в фільмі лише “по приколу” !

Невже я так радію, купивши собі наручний годинник ? Та ні, я порадував себе не єдиним подарунком. Скоро я куплю собі ще два подарунки, але не тому, що хочеться, а тому, так буде потрібно. Така, як бачите, специфічна країна.

Не лише наші правителі вміють бути жорстокими. Виявилось, що китайці не менш криваві, ніж росіяни, бо 4 червня був студентський протест на площі Тяньаньмень.

Інформаційна довідка. Брама Небесного Спокою.
Саме так перекладається з китайської мови назва Тяньаньмень, правильна назва   天安門廣場.   Це найбільший майдан в світі, розміри майдана — 880 метрів на 500 метрів, і загальна площа 440 тисяч м². Ну, як 8 стадіонів в довжину і ще 5 стадіонів в ширину. До майдану примикають будівля китайського парламенту (Велика народна зала) і Великий національний оперний театр. Знаходиться Тяньаньмень майже в центрі Пекіна, столиці Китаю, і жителі столиці не називають своє місто Пекін, на місцевому діалекті столиця називається Бейджінг.
Найбільші військові паради і найкривавіші військові вбивства в Китаї традиційно проходять на Тяньаньмень. Взимку 2011 року на майдані Тяньаньмень було встановлено 8-метровий пам’ятник Конфуцію, але через три місяці пам’ятник “невідомо ким і навіщо” вночі був демонтований.

Ось студентська демонстрація на сумнозвісному Тяньаньмень.


Що, студенти вам якісь не такі ? Не вигадуйте, це справді китайські студенти, і це студентський протест 29 листопада 1919 року. А 4 червня 1989 року китайські студенти протестували і гинули на Тяньаньмень вже не перший раз. Війська Китаю автоматами і танками подавили протест, кількість загиблих ми знаємо лише приблизно, це може бути від кількох сотень до кількох тисяч.

Важко писати про такі події, але я не хочу зупинятись, просто є можливість написати про події, в яких люди не приймають участі. Такі події бувають різними, але той факт, що люди нічого не роблять в тих подіях, дає надію на те, що самі події не будуть занадто кривавими.
Що ж, є зовсім безлюдні події, і така подія сталась 4 липня. В той день звичайний, не самий сучасний радянський винищувач «МиГ-23М» виконував політ над Балтикою, злетівши з польського аеродрому Колобжег. Сталась аварія з двигуном, льотчик повідомив про аварійну ситуацію, направив літак вниз, в море, і катапультувався. Льотчик не вимкнув систему автоматизованого керування літаком, а тому система вирівняла літак і перевела його в набір висоти. Двигун, незважаючи на аварійний режим роботи, не вимкнувся, набрав необхідні оберти, і літак сам собі кудись на заданій висоті полетів.
Пролетів літак немало, більше 900 км. Долетівши до кордонів Польщі і перелетівши через обидві Німеччини, НДР і ФРН, літак впав аж в Бельгії, при падінні загинув один невезучий житель Бельгії. Літак летів не дуже безконтрольно, як Руст в польоті на Москву, для контролю за літаком в ФРН були підняті два винищувачі F-15, і пілоти доповіли що літак летить автономно, як сам хоче.
Військового чи політичного конфлікту не було, Союз виплатив сім’ї загиблого бельгійця майже 700 тисяч доларів США.

Якби економіка країни могла вирівнюватись, як той літак !

Літаки вирівнюють свій політ, а наша економіка – ні. Вона ще не в “штопорі”, вона на плавному зниженні. В магазинах ще начебто нічого не помітно, багато речей як були в дефіциті, так і є в дефіциті, і з продуктами харчування в магазинах як було поганенько, так і є, але погіршення помаленьку відчувається. Дехто розуміє, що, доки є якісь грошові запаси, треба на ці запаси щось купити, бо прийде час, і цих запасів не буде.

Не лише окремі люди це розуміють. Це розуміє рідний “Трансгаз”, і також вирішує щось купити, доки гроші є.
Що зроблять з керівником, у якого в кінці звітного періоду залишаться невикористані гроші ? Його покарають.
Що зроблять з керівником, який безтолково витратив гроші своєї організації ? Нічого.
Тепер зрозуміло.
“Трансгаз” купує такий вже великий керуючий обчислювальний комплекс, такий великий, що незрозуміло, як цього монстра розмістити в одній будівлі. Керуючий комплекс розтикали по кабінетах, змонтували, запустили. Взяли на роботу на цей комплекс близько 40 програмістів. Програмісти працюють, комплекс гуде, всі бачать значний прогрес. Зараз буде ще одне речення.

Керуючий комплекс ні до чого не підключений, крім живлення.
Він нічим не може керувати навіть теоретично.

Комплекс може надрукувати будь-які таблиці, чи ще щось цікаве і вражаюче, якщо всі ці необхідні цифри ввести в комплекс вручну. Кілька наступних років комплекс справді гудів, а програмісти писали програми і отримували зарплату. За період роботи комплексу приблизно 40 програмістів написали приблизно 15 програм, це майже по три програмісти на програму.
То в “Трансгазі” така дикість і марнотратство ? Чому лише в “Трансгазі” ? По всій країні. Пропрацювавши кілька років, дорогезний керуючий комплекс був тихенько вимкнутий, ще трохи постояв без діла, а потім виявився дуже корисним, бо виявилось, що в ньому багато золота.
Там стільки позолочених контактів !
Але період виривання позолочених роз’ємів і алюмінієвих конструкцій, а заодно викопування мідних кабелів, ще не настав. В країні лише лише 1989 рік, і справді абсолютна ілюзія, що все більш-менш нормально. Ну, хіба що ще одна неприємна подія: 2 серпня в Києві впав балкон. Балкон впав і убив 11 чоловік.

Як можуть під одним балконом розміститись 11 чоловік ? На жаль, можуть, бо це балкон колонади Київського Головпоштамту. На жаль, час руйнує те, що збудоване людьми, подивіться самі.


Вибачте, я хапонув не ту фотографію. Це не Головпоштамт, це Парфенон, він був збудований приблизно в 438 році ДО НАШОЇ ЕРИ, і колонада ще стоїть. Самі бачите, час помаленьку руйнує те, що створене людьми. Я не ідеаліст, я розумію, як багато рабів будували цю споруду. Ось вам фотографія справжнього Київського Головпоштамту. Збудований приблизно в 1953 році НАШОЇ ЕРИ, в ньому також була колонада, але простояла вона не дві тисячі років, а менше 40 років.. Самі бачите, час надзвичайно швидко руйнує те, що збудоване паскудними бракоробами.


Київський поштамт будували не римські чи грецькі раби, але будували люди, які працювали в важких умовах, і за маленьку зарплату. Давайте зрозуміємо їх. Будували не на віки, а “начальство наказує виконувати план”. Мені здається, я вже цю фразу писав.
ТАК БУДУЄМО. Землетрусу нема, а жертви є.

За винятком балкона Головпоштамту, у нас справді все тихо і спокійно, навіть у сусідній Молдові (Молдавській РСР, все забуваю) подій трохи більше. Добре, що я згадав, як правильно треба було називати сонячну Молдавію в ті часи: “Молдавська Радянська соціалістична республіка”. Два перших слова – з великої букви, два останніх – з маленької. Попробуй в школі написати диктант і не врахувати, що з маленької букви, а що з великої. Це у вас в Вікіпедії всі чотири слова з великої букви. Ех, двійочники…

Історична довідка. Молдавська РСР.
По-молдавськи ця назва дуже подібна: “Република Советикэ Сочиалистэ Молдовеняскэ”, слова майже такі самі, а порядок слів інший. Виникла Молдавська РСР завдяки двом людям, Молотову і Ріббентропу.
23 серпня 1939 року був підписаний Пакт Молотова — Ріббентропа,  договір про ненапад між Третім Рейхом і СРСР. У секретному додатковому протоколі до цього договору розмежовувалися сфери впливу у Східній Європі і, зокрема, підкреслювався інтерес СРСР до Бесарабії. Коронна рада Румунії вимушена була віддати Бесарабію до складу СРСР, а 28 червня 1940 року в Бесарабію були введені військові частини Червоної Армії. Далі в СРСР був прийнятий закон про утворення Молдавської РСР, в неї ввійшла більша частина Бесарабії і кілька районів колишньої Молдавської АРСР.
Наступного року був трохи змінений кордон між МРСР і УРСР, щоб зручніше було, а дрібні територіальні зміни між українською і молдавською територією потім були ще не раз. В новоствореній МРСР залишилось жити 2.7 млн людей, з них приблизно 70% молдавани,
А що це за Молдавська АРСР, про яку ви прочитали ? Звідки вона ? Це практично теперішнє Придністров’я, ця територія по лівому березі Дністра була відібрана у Румунського королівства в 1924 році, там більша частина населення були українці, і це також є частиною Бесарабії. Як і на західній Україні після 1939 року, багато заможних селян було вивезено до Сибіру, Архангельської області, на Соловецькі острови та на Нову Землю. Від влаштованого голодомору загинуло близько 20 тисяч людей, багато людей повтікали в сусідню Румунію.

Бував я не раз у відрядженнях в Молдавії. Звичайні басараби (правильно “бесараби”), лише бережуть і не забувають свою румунську мову навіть в столиці Молдавії Кишиневі, що не скажеш про нас, українців. Я кажу “румунську мову”, хоча молдавська мова не ідеально румунська, це один із діалектів румунської. Незважаючи на румунську мову, граматику молдаванам дали “російськомовну”. Бачиш, наприклад, надпис на магазині “Ынкэлцэминтэ“, а це всього-навсього “Взуття“. Молдавани все це терпіли, але терпіння закінчилось.
31 серпня молдавська (практично румунська) мова в Молдавії була переведена на латиницю і проголошена державною мовою. Тепер на магазині взуття напишуть інакше: “Incălțăminte“. Купити в магазині, як і у нас, практично нічого, надворі 1989 рік.

У нас події більш нікчемні і дрібні. 28 вересня пішов у відставку Щербицький. Не хочу про нього щось детально писати, бо серед наших партійних керівників не було нормальних людей, я лише для довідки уточнюю, що він був Першим секретарем Комуністичної партії України. Це єдиний вираз, де Україну дозволялось називати Україною, в усіх інших випадках треба було казати “Українська РСР”. Щербицький, як і інші партійні керівники, був ще тою паскудою, і він завжди був вірним кремлівським псом. Формально, Україною мала би керувати Верховна Рада УРСР, але реальним було партійне керування. Про Щербицького казали, що у нього була улюблена фраза:
“Якщо щось буде не по-моєму, буду трахати Раду вдень і вночі.” Вдень – це коли розмова йшла про Верховну раду УРСР, а вночі…
Дружину Щербицького звали Рада.

Не важливо, кого поставили замість Щербицького, ця наступна партійна нікчема все одно згинула кудись “в нікуди” відразу після розвалу Союзу. А сам Щербицький через рік після своєї відставки вже й помер.
Чи довго проживе свиня без корита ?

Соціологи вже сотні літ в один голос заявляють, що, коли в країні не все добре, коли можливі значні соціальні потрясіння, на пік популярності вилазять шарлатани, цілителі, провидці, і це не залежить, яка країна, і де вона знаходиться. У нас на пік популярності виліз наш, вінницький жулік.
По Центральному телебаченню відбувся перший сеанс “оздоровлення” вінницького лікаря-психотерапевта Анатолія Кашпіровського. Передача була не одна, передачі були дуже різноманітні. У багатьох наївних людей “покращувалось” здоров’я, “зарубцьовувались шрами”, “розсмоктувались” ракові пухлини. Хвору частину тіла рекомендувалось прикласти до телевізійного екрану, навіть якщо треба було лікувати геморой. Під час передач “заряджались” банки з водою, прикладені до екрана, вода в банках негайно ставала оздоровча, цілюща, словом, чим більше наївних дурнів, тим краще для цілителів. Чи були у Кашпіровського аналогічні послідовники ? Були, і дуже багато, грошей хочеться всім.

Справжі події не у нас, а у сусідів. У нас в Києві впала колонада Центрального поштамту ? Подумаєш… У німців впала надзвичайно міцна стіна, міцніша за будь-який поштамт.

Історична довідка. Німецька Демократична Республіка.
У нас це утворення  саме так називали, по-німецьки мало би називатись “Deutsche Demokratische Republik“, але практичні німці називали коротко: “Ostdeutschland“, східна Німеччина (був ще коротший варіант, “Zone“). Під такою назвою ця частина Німеччини існувала від 7 жовтня 1949 року до об’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року. Щоб якось припинити масову втечу “східних німців” на західну частину, вздовж розділяючого кордону, який ділив Німеччину на дві частини, був збудований мур, інакше кажучи, розділяюча стіна, яка дуже добре охоронялась “східними” німцями і практично ніяк не охоронялась “західними”. Сам Берлін, знаходячись на території НДР, також мав відділену стіною “західну частину”.  За 28 років існування цей мур не раз капітально добудовувався, а 9 листопада 1989 року цей мур, формально кажучи, впав. Вірніше, він лише почав падати, його розбирали на шматочки ще довго.

Не сам мур зруйнувався, як Головпоштамт, а політична система НДР без підтримки господарів із Союзу почала руйнуватись, і цей процес об’єднання двох Німеччин вже неможливо було зупинити ніяким муром. На цій фотографії мур ще стоїть.


Фотографія зроблена із “західної” частини Німеччини, добре видно чоловіка, який гуляє зі своїм псом. За муром – територія НДР, широчезна розділяюча полоса і взвод солдатів.
Чому падіння муру має точну дату ? На той час влада НДР вже мусила замінити одіозного лідера Еріка Хонекера (великий любитель цілуватись з Брежнєвим) на молодшого і розумнішого Егона Кренца. Новий лідер погоджувався, що треба замінити старий закон, який категорично забороням німцям із східної Німеччини відвідувати західну. В той день тодішній речник уряду Гюнтер Шабовскі вів телевізійну конференцію, на якій розказував про майбутнє пом’якшення візового режиму між Німеччинами, і на запитання журналіста, коли буде “відкритий” Берлінський мур, по-простому відповів: “негайно”. Хто ж знав, що німці люблять дивитись телевізор ?
Вже близько опівночі, коли біля Брандербурських воріт, що відділяли Західний Берлін від Берліна, зібралось близько мільйона людей, берлінський мур довелось відкрити.
А вже потім цей мур був зруйнований. До останнього шматочка.
А потім дві Німеччини були об’єднані в одну. Уявіть собі: із звичайного Берліна в Західний Берлін – без проблем і заборон. Ну, з невеличкими проблемами.


Аж не віриться, що мені пощастило жити в цей період, спостерігати падіння політичних  тоталітарних режимів, які хотіли стояти тисячі літ. Але історії цього було мало. Щоб здогадатись, що ще сталось в 1989 році, наберіть у вашому всезнаючому Гуглі слово “оксамитова”. Все правильно вам Гугл підказує. Наступне слово “революція”.

Щоб заставити спокійного, врівноваженого чеха чи словака втратити контроль над собою і почати сердитись, треба, щоб програла його улюблена хокейна команда, іншого способу немає. Чехи багато сотень років змушені були час від часу жити під різними політичними режимами, які гнобили і принижували їх. Чехи пережили Австро-Угорську імперію, пережили дві світові війни, пережили немало окупацій. Вони не терпіли знущання над собою, але їхній протест завжди мав строго вивірені межі.
Повалення політичного режиму треба робити пристойно, по-можливості без крові і втрат.

Історична довідка. Оксамитова революція.
Незважаючи на мирну назву, армія була готова кривавого придушення чеського повстання. Зіткнення з владою почалося 17 листопада 1989 року після придушення багатотисячної мирної студентської демонстрації у Празі. Перші демонстрації були жорстоко розігнані. Вже в наступні дні почались страйки, які підтримала вся країна, і вже 10 грудня одіозний чеський президент Густав Гусак пішов у відставку. 29 грудня 1989 року реорганізований парламент обрав своїм головою Олександра Дубчека, головного ініціатора курсу реформ.

Неймовірно ! Такі дві видатні події за один рік !
Вибачте, чому лише дві ? У нас ще є румуни !

7 і 8 листопада кожного року, це кожний житель Союзу знає, відзначається видатне свято: річниця Великої Жовтневої соціалістичної революціі (синтаксис правильний, два останніх слова з маленької букви), і синхронно цю річницю повинні відзначати наші “підлеглі друзі”. Це Чехословаччина, Польща, НДР, Угорщина, Румунія, може, ще хтось, але я дрібноту не рахую.
Свято має бути відзначене !
Святково одягнені трудящі рівними, добре натренованими рядами з прапорами, транспарантами проходять демонстрацією мимо святково прикрашених трибун, грає музика, одним словом, свято. Якщо ти записаний в примусові учасники і тобі дали нести чи прапор, чи транспарант, це і морока, і непогано, бо додатково отримаєш чи 3 карбованці, чи 5 карбованців, це вже де які розцінки. Після демонстрації разом із пригнаними на демонстрацію товаришами по роботі йдеш в найближчий магазин, купуєш все необхідне, а далі веселою компанією все куплене десь в парку випивається, під невеличку закуску.
Свято, одним словом.

По телевізору – обов’язковий показ, як аналогічні демонстрації проходять в “братніх країнах”, і уважний телеглядач бачить, що нічого не змінилось лише у нас і в Румунії. А в Румунії, до того ж, є Ніколає і Єлена.
Нещасна година, це хто такі ?

Це самі прекрасні, самі розумні жителі Румунії, це їхній політичний комуністичний правитель Ніколає Чаушеску і його дружина Єлена. У них є дочка, дівка зовсім не стара, але вже наперед (у батька ще немає, а у неї є) для неї збудований мавзолей, на той випадок, якщо вона колись помре. Вона так і називається: “сама улюблена дочка румунського народу”. Їхній син не користується такою видатною “повагою” ні батьків, ні народу. Так буває, коли в сім’ї росте дочка-любимчик.
В Румунії свято, бо 7 листопада, хоча румуни мають до цієї дати таке відношення, як свиня до апельсинів. Святкові демонстрації несуть написані по-румунськи транспаранти і величезні, здвоєні портрети, на яких, звісно, Ніколає і Єлена. Надворі 7 листопада, і здається, що час завмер. Ні, не завмер.
Вже 18 грудня в Румунії почались протести проти влади, які швидко переросли в антикомуністичну революцію, а 25 грудня почався суд над сім’єю Чаушеску. Через дві години (не через два дні, а через дві години) суд прийняв рішення, і в той день Ніколає і Єлена були розстріляні. Державний обвинувач Джику Попа застрелився в своєму кабінеті.
Між цими трьома кадрами на фото – менше місяця, від святкової демонстрації до розстрілу.


Не сваріться з басарабами, бо вони вміють вирішувати питання.
Ми вже не віримо, чи справді настане Новий рік, чи буде щось інше.
Ми відчуваємо, що різних подій ще буде немало.

Ви прочитали частину 18.
Продовження – в частині 19, рік 1990

—————————————-

Українці, не забуваємо про побутове. Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів на флешці, це схеми, мануали, вся додаткова інформація, об'єм архіва - більше 24 Гігабайт.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь (Leave a Reply)