Ви читаєте частину 15.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
частина 14, роки 1981 – 1984
Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.
Ще ніхто не сказав, і навіть не придумав фразу “процес пішов”, але ми відчуваємо, що процес справді піде.
Нашому політичному лідеру лише 54 роки, він вміє говорити, не читаючи з папірця, він вимовляє всі букви в алфавіті.
І в нього є дружина !
Наявність горбачовської дружини ще не ввійшла в анекдоти, а ми дізнаємось не від “Голосу Америки”, а від власного телебачення, що дружина справді є, у неї є ім’я, її звати Раїса Максимівна.
Я не сміюсь, і не жартую ! На моєму житті це перший політичний лідер СРСР із справжньою дружиною. Ось статистика.
Коли я в 1939 році “ввійшов до складу СРСР”, від того часу і до смерті Сталіна ніде не вдавалось прочитати, чи жонатий Сталін, хоча було відомо про його сина Василя, “сталінського сокола”, і ми знали, що існують ще двоє дітей.
Після Сталіна зовсім трошки країною “покерував” Маленков, ми не встигли до нього звикнути, і немає діла, чи була у нього якась дружина.
Хрущов, без сумніву, чоловік жонатий, тримав свою дружину в засекреченому режимі, навіть на газетних фото вона ніколи не з’явилась.
Брежнєв продовжив традиції, всюди обходився без “мадам Брежнєвої”.
Два наступні, мабуть, були вже вдівцями, про жінок – ні слова.
І тут на сцену в “білому фраку, на білому коні” виходить Горбачов. Не пройшло й кількох днів, як “Горбачов з дружиною відвідав те і се”.
Я не знаю, як передати ці почуття. Несподівано з’явився політичний лідер країни, подібний на нормальну людину. Він відповідає на запитання, якщо його щось спитати, він багато говорить і без запитань, та ще й говорить розумні фрази. Тут мені хочеться згадати про щось особисте, ніяк не пов’язане з будь-якими політичними лідерами.
Трошки особистого. Я любив і люблю техніку, у мене самостійно зроблений хороший радіоприймач, у мене був саморобний телевізор, хоча й зібраний із стандартних блоків, я справді люблю радіоконструювання. Я багато років виписував і читав журнал “Радіо”, який дуже нелегко було “виписати”, тобто передплатити на весь рік і отримувати поштою. На той час у мене вже більше десяти років використовувався старий ламповий магнітофон, я дуже любив записувати на нього хорошу, цікаву для мене музику, а потім слухати.
Трошки про магнітофон, бо я переживаю, що ви не дуже знаєте, що це таке. Скоро в нашій країні навіть відеомагнітофони перестануть бути рідкісною диковинкою, а стануть архівною старовиною, а поки що надвичайно популярний предмет для любителів музики – аудіомагнітофон, а в ті часи – просто магнітофон. Спочатку магнітофон був котушковий, лише з часом він став касетним.
Перші побутові магнітофони працювали із швидкістю протягування магнітної стрічки 19.05 см/сек. Технічний прогрес ввів в два рази меншу швидкість 9.53 см/сек, а потім навіть 4.76 см/сек, так що ці швидкості в побуті називались “дев’ятнадцята”, “дев’ята” і “четверта”. Незважаючи на будь-який прогрес, в Союзі якісний запис був можливий (не гарантований, а лише можливий) лише на 19-тій швидкості, а 9-та швидкість була лише для економії магнітоної стрічки, а навіщо була 4-та, я не знаю. На початку використовувалась магнітна стрічка N 2 (це жахливо), потім N 6 (це погано), потім N 10 (така стрічка на лавсані, а не на ацетатній основі, це значно краще), а потім, кажуть, можна було знайти навіть N 15 (ніколи таку не бачив).
Але котушкові магнітофони вже почали витіснятись практичними касетними, якість запису була ніяка, але вони були зручними. Крім стандартної “магнітофонної касети”, у вільному світі з часом з’явились зменшені “мікрокасети”, а потім навіть “пікокасети”, Радянський Союз далі стандартних касет не пішов.
Ох, згадав вираз “якість запису”, і полізли спогади. Коли ми кажемо “якісний звук”, ми маємо на увазі, що звук записано і відтворюється в частотній полосі хоча б , наприклад, 63-18000 Гц, нижня частотна межа могла би бути й нижчою, але для цього треба мати хорошу, немаленьку акустичну систему. Хтось вважає, що краще 40-20000 Гц, при цьому він не має динаміків, які би дали йому нижні частоти аж до 40 Гц, а все, що вище 18000 Гц, він все одно не чує. Котушкові магнітофони (не всі, лише хороші) на швидкості 19 могли давати частоту від 63 Гц до 18000 Гц, для абсолютної більшості людей нічого кращого не треба. На швидкості 9 частотна полоса падає до 63-12500 Гц, а то й гірше, а на швидкості 4 – не варто й згадувати. Касетні магнітофони, зручні й практичні, звузили полосу до 63-16000 Гц, і це стосується лише найкращих моделей, більш дешеві касетники давали лише 100-8000 Гц, досить з вас і цього, дорогі слухачі.
Зате касетники були зручними й практичними. А які параметри у того звука, який слухаєте ви ? У вас запис вже цифровий, частота дискретизації 44000 Гц, значить, можна отримати звук в полосі від 40 Гц до 20000 Гц. То виходить, що ви слухаєте таку якісну музику ?
Ні, і не надійтесь. Чудові, якісні, дорогі навушники обрізають вам частотну полосу приблизно до 100-16000 Гц, а дешевші навушники – ще гірше. Колись мав можливість перевірити на потрібному обладнанні, найгірші навушники давали приблизно 100-5000 Гц. На таких навушниках найкраще слухати звук циркулярної пили або важкий рок чи хоча б реп, словом, такі навушники – не для нормальних людей, які хочуть послухати хорошу музику.
Добре, то що там з моїм магнітофоном ?
Я взявся модернізувати свій старий магнітофон. Треба переробити його на іншу швидкість, тут багато роботи і з механікою, і з електронікою, та й управління хочеться зробити електронним, а не механічним.
Почав переробляти.
Через рік-другий переробляння, експериментів, я безсило зрозумів, що нічого хорошого з цього не вийде, що я насправді знищив старий магнітофон, і не зробив з нього новий.
Висновок простий і безжалісний: навіть не надійся щось старезне переробити на нове, бо лише зламаєш, і нового не зробиш.
Хто ж знав, що це стосується і магнітофона, і країни !
А Горбачов справді взявся модернізувати країну, ми це зрозуміли вже через пару місяців його перебування на посаді Генерального секретаря. Ідея модернізації на початку була дуже простою: населення занадто багато вживає алкоголю, нехай менше п’ють і більше працюють.
Антиалкогольна боротьба
В боротьбі з зеленим змієм завжди переможе змій, але люди це чомусь регулярно забувають. Ми не перші, які полягли в цій боротьбі, задовго до нас це зробила Фінляндія. “Сухий закон” був прийнятий в Фінляндії 1 червня 1919 року, він встановлював державну монополію на виробництво, імпорт і продаж алкогольних напоїв, і протримався цей закон 13 років. За цей час в країні надзвичайно укріпилась контрабанда спирту і самогоноваріння, і схильність фінів до алкоголю набула таких розмірів, що закон довелось відмінити. Відміна сухого закону залишила в історії дивну, магічну особливість, яка описується числом 543210. Що це за число ? П’ятого квітня 1932 року в 10.00 ранку в Фінляндії знову було дозволено обіг алкогольних напоїв без державної монополії.
Не обминув “сухий закон” і Америку. У 1917 році Конгрес США прийняв поправку до Конституції про введення “сухого закону”. У вересні 1917 року в країні було припинено виробництво віскі, а в травні 1919 року – виробництво пива. Це є вісімнадцятою поправкою до Конституції США, поправка була ратифікована 16 січня 1919 року. Але 5 грудня 1933 року “сухий закон” було скасовано двадцять першою поправкою до Конституції США.
Тепер на граблі боротьби з алкоголем наступив Радянський Союз.
Не будемо поспішати. “Антиалкогольна боротьба” в СРСР почалась “по волі народу”, і це не вигадки, а вміла робота професіоналів з КДБ. Спочатку з’явився могутній “витік секретної інформації” про це, що населення СРСР гине, і все це через випивку. Мовляв, державні органи нічого не роблять, а хитрі американців (без американців – ніяк) знищують СРСР руками самих жителів СРСР. Це “секретні статті” інтенсивно передруковувались і розповсюджувались всіма бажаючими, і лише думаючі люди розуміли, що цей “витік інформації” неспроста. Справді, вже через пару місяців про жахливий вплив алкоголю на населення Заходу заговорили по всіх трьох телевізійних каналах, по обох програмах радіо, про це почали писати в газетах.
Негайно треба щось робити, бо Англія, Франція, США та інші країни повністю зіп’ються.
Почався “сухий закон” і у нас. Як завжди, він почався не перший раз.
Перша антиалкогольна кампанія була почата відразу після взяття більшовиками Зимового палацу, ще 8 листопада 1917 року в Петрограді був виданий наказ “надалі до особливого розпорядження забороняється виробництво алкоголю і всяких алкогольних напоїв”, хоча саме “взяття Зимового палацу” було виконане руками зовсім не тверезого пітерського зброда. Указ був відмінений 26 серпня 1923 року, було відновлено торгівлю спиртними напоями.
Наступна “боротьба з алкоголізмом”, проведена “за вимогою трудящих” в 1929 році. Ух, який плакат !
Головна боротьба була з самогоноварінням, ця боротьба також була потихеньку згорнута.
Ще одна Постанова імені алкоголізму була прийнята в 1958 році. Заборонялась продажа горілки у всіх підприємствах торгівлі (крім ресторанів), розташованих на вокзалах, в аеропортах, на привокзальних і пристанційних площах.
Ну, і Постанова від 1972 року, на цей раз було припинено виробництво горілки міцністю 50° і 56° (це не жарти, колись продавався в пляшках “Питьевой спирт”), час торгівлі алкогольними напоями міцністю 30° і вище було обмежено проміжком з 11 до 19 годин; були створені лікувально-трудові профілакторії (ЛТП), куди алкоголіків відправляли примусово. Головні позитивні герої в наших фільмах вже не могли пити, але ще курили.
Взагалі, колись позитивним героям в наших фільмах дозволялось дуже багато ! Вони не лише пили і курили, їм справді було дозволено було дуже багато. Ось, наприклад, позитивний герой Шурик з цікавої кінокомедії “Операція Ы”.
Шурик на вулиці познайомився з симпатичною дівчиною, проводжає її додому. Подивіться фільм ! У Шурика з собою АБСОЛЮТНО ВИПАДКОВО є ціла упаковка снотворного. Може, і не клофелін, але снотворне при собі є.
Коли ви йдете кудись по вулиці, у вас є при собі снотворне ?
А ще є в фільмі інші кіногерої, вони також регулярно піддають (“огласите весь список”), і вони все одно не показані в фільмі абсолютним злом. Кілька років фільм буде під забороною. У нас тут свіжа боротьба з випивкою.
Отже, 7 травня 1985 року, саме на тодішній День Радіо, була прийнята Постанова ЦК “Про заходи щодо подолання пияцтва і алкоголізму”. Тепер передбачалося значне скорочення виробництва алкогольних напоїв, числа місць їх продажу і часу продажу. Формально, було ще кілька Указів і Постанов. Виконання указів і постанов було гігантське, і просто маразматичне. В країні було закрито велику кількість магазинів, що торгували лікеро-горілчаною продукцією. Кілька разів піднімалися ціни на горілку, після цін 3.62 і 4.12 найдешевша горілка вже коштувала 9.10 (дев’ять карбованців 10 копійок). А які адміністративні заходи ! Ну, не можу без анекдота.
В військовій частині йдуть загальні збори офіцерів з приводу боротьби з алкоголізмом. Командир частини доповідає:
– Офіцер повинен знати міру в випивці: прийняв свої п’ятсот грам – і досить.
Політрук підказує: – Триста, триста.
Командир згоджується: Ну, ще триста – і досить.
З’явились нові вірші, нові пісні:
“Спасибо партии родной и Горбачеву лично:
Трезвый муж пришел домой и отлюбил отлично”.
Якщо раніше після вмирання старих вождів невезучі люди влітали в три дні трауру і тверезості, то тепер безжалісна тверезість була на роки.
Без мене, традиційно, не обійшлось.
Мій син одружився за пару тижнів до смерті Черненка, от мав би неприємність, якби попав на траур. А дочка виходила заміж вже під час горбачовського “сухого закону”. Довелося до весілля підпільно діставати випивку, і на весіллі з чайників, імітуючи веселе чаювання, розливати випивку гостям.
А як я попався один раз на чужому весіллі ! Ззовні все виглядало, ніби алкоголю на весіллі справді нема. Надворі спека, я беру пляшечку мінеральної, наливаю собі повну склянку, починаю пити.
Мене не встигли попередити, що в таких пляшках – чистий спирт.
Вихиливши цілу склянку чистого спирту, я, мабуть, помер би, якби мені вчасно не подали справжньої води, щоб запити. Я запив, відчув, що вже не помру, а один з гостей каже мені:
– Ну, ви показали нам, як треба, ми так не можемо.
Ох, вміють у нас все доводити до абсурду. А ось вам “Товариство тверезості”, та ще й з щомісячними внесками. Зрозуміло, що все примусово. Але найбільший удар завдали по виноробству. Хтось думає, що виноград – це вино ? От наївні люди ! Виноград – це гроші.
Від знищення виноградарства Україна втратила приблизно п’яту частину свого бюджету. Ну, уявіть собі, що ворожі бомбардувальники знищили в країні п’яту частину заводів, фабрик. Уявили ? А тепер уявіть, що це зроблено самими жителями країни, зроблено примусово, із кримінальною відповідальністю для тих керівників виноградних господарств, які не знищили достатню кількість винограду.
Хотіли знищити кримську “Массандру”. Ця кремлівська погань все одно в наш час окупувала Крим і свого добилась, але тоді це хотіли зробити “добровільно, і з піснями”. Всього в СРСР за час антиалкогольної кампанії було знищено приблизно 30% виноградників, тоді як за час Великої Вітчизняної війни в непридатний стан прийшло близько 22% виноградників.
Як в такій ситуації обійтись без черг за спиртним ?
Черга починає формуватись приблизно з 5-6 годин ранку, і стоїть до 14.00, бо лише після двох годин дня спиртне починають продавати, і продають до семи вечора. Номер в черзі пишуть шариковою ручкою на руці. Знаючи, що будуть проблеми, бійки, травми, до магазину заздалегіть підганяються міліцейські машини. Звукове супроводження всього цього передати на фото неможливо. Може, хтось думає, що в такій черзі можна купити цілий вагон горілки ? Ні, це вже як черга дозволить. Горілку без черги продають за талонами, десь пляшка на місяць, десь дві пляшки на місяць.
Навіть анекдот підходящий придумали:
Їде тролейбус, водій оголошує зупинки: – Зупинка – магазин “Вино”. Наступна зупинка – кінець черги в магазин “Вино”.
Добре, але що робити, коли у людини ювілей, весілля, похорон, і людина не хоче труїти гостей самогоном ? Не все так страшно, на випадок смерті, наприклад, родичі отримували талон на 10 пляшок горілки, або навіть 20 пляшок горілки, але не всюди, Десь така послуга є, а десь нема. В Москві, звісно, є.
Це все ? Ні, ще не все. Не було кращого способу різко укріпити самогоноваріння і, на жаль, наркоманію. Якби в країні зникли наркомани, це було би добре, але в країні зник цукор.
Цукор потрібен для самогону, це зрозуміло, але чому заодно зникло мило ?
У нас вводиться карточна система на цукор і миючі засоби. На людину на місяць по 1 кілограму цукру, є також норми на мило. А я, між іншим, дещо пригадав, і мені згадуються події мого дитинства.
Коли в країні війна, коли країну захоплюють німці, в країні зникає сіль, мило, сірники.
Коли в країні керівний маразм і “перебудова”, в країні зникає цукор і мило.
Чому при будь-яких неприємностях в країні магічним способом зникає мило ?
На побутовому рівні зміни в країні не дуже болючі, особливо на селі. Затіяла прання, а мила немає ? Додай до води свіжого попелу, і в тому чорному “кошмарі” попробуй випрати одежу. Дивно, але попіл відмивається, і бруд при цьому також відмивається.
Може, хочеш “для настрою” дзьобнути трошки алкоголю, але алкоголю немає ? Можна би у місцевих сільських самогонщиків купити за невеликою ціною самогону, але не хочеться пити той огидний самогон.
Змішай самогон з будь-яким соком ! В магазинах, навіть на селі, можна купити в трилітрових банках якогось соку, який буде в продажу, сок несмачний, з величезною кількістю цукру, щоб не псувався, і цей сік, змішаний із самогоном, перетворюється на досить пристойну випивку, якщо іншої немає.
А якщо дістанеш дефіцитної пепсі-коли ? Ну, “пепсіколовка” з самогоном – це ще краще.
На біду, таке вирішення проблем годиться лише для цивілізованих людей, а не для всіх. Статистика безжалісна: за час антиалкогольної кампанії споживання цукру (тобто самогоноваріння) зросло приблизно на 20% і внесло величезний дефіцит цукру в харчову промисловість. Продажі клею БФ виросли з 760 тонн на рік до 1000 тонн на рік, продажі рідини для чищення скла зросли з 6,5 тис. тонн до 7,4 тис. тонн, дихлофосу – з 115 до 135 млн балонів.
Навіть тарганів залишили з дефіцитом дихлофосу ! Може, хтось запитає, навіщо дихлофос ? Невже й дихлофос пили ? Ні, дихлофосом пшикали в пиво, щоб краще “вставляло”.
Чи залишила горбачовська антиалкогольна боротьба якийсь результат в історії ? Поглянемо на сучасну світову статистику.
Споживання алкоголю в світі, в літрах на 2008 рік на душу населення. Карта показує, що боротьба з алкоголем в СРСР була даремною.
Перебудова
Даремно ми вчепились в алкоголь, цукор, мило, і вважаємо це кінцем світу. Не всі бачать, але дехто бачить, що Горбачов хоче покращити економіку. Перші кроки примітивні, обережні, безтолкові, але це кроки.
Алкоголіки залишились без звичної випивки.
Любителі солодкого взагалі залишились ні з чим.
Економіка країни залишилась без грошей. Кількість грошей в валовому обороті впала приблизно на четвертину. Почекаємо пару років, і як результат – економічна криза заявить про себе по повній програмі.
А поки що у нас тут “перебудова”. Ми почали читати газети.
Я знову якусь дурницю написав ?
Я напишу ще раз: “ми почали читати газети”. А раніше хіба не читали ? Я хочу пояснити, але пояснення може бути не таким коротким, як хотілося б. Адже в час, коли ви це читаєте, навіть самі газети стали не дуже популярними. І новини, і не лише новини, одним словом, все, що хочете, можна, наприклад, почитати в Інтернеті, зрештою, можна почути по телевізору. А тепер уявіть собі: ви відкрили сторінку в Інтернеті, почали читати, і тут бачите, що з текстом щось не так.
Перші 90% тексту – прихована чи відкрита реклама, одинакова, огидна, брехлива і набридлива. Прочитали ще 5%, все одно щось не те. В кінці, лише в кінці прочитали те, що може вас зацікавити.
Добре, відкриємо іншу сторінку іншого сайту. Ще таке ? Знову 90% непотрібного довбання рекламою, а в кінці, можливо, щось розумне.
Через кілька спроб у вас виникне звичка: читати треба з кінця.
А тепер повертаємось в минуле, в Радянський Союз. Відкриваємо першу сторінку будь-якої газети – тьфу, й дивитись не хочеться: одноманітне довбання про “соціалістичні здобутки”, про “трудящі виконали і перевиконали”, про “історичний Пленум”, і це сміття аж до останньої сторінки. Відкрив останню сторінку, почитав, все інше дивитись не варто.
А тепер я вперто повторюю: ми почали читати газети. З першої сторінки.
Це треба відчути: зранку хочеться купити газету і щось новеньке почитати. Замість тупого партійного “залізобетону” – справжня інформація, і газету хочеться прочитати від першої сторінки до останньої, щоб нічого не пропустити.
Боже мій ! Такі перспективи ! Демократизація суспільного життя, введення елементів ринкових відносин, зникла нескінченна критика так званого “капіталістичного ладу”, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей. І все це у нас ! І все це при нашому житті !
Партійна номенклатура все ще залишається монолітно-твердолобою, але за якісь пару років замінюється 70% членів Політбюро, 60% секретарів обласних партійних організацій, 40% членів ЦК. В перекладі на звичайну мову це означає, що виконавці, які можуть щось робити, залишаються, а ті, хто лише “гордится общественным строем”, замінюються на дієздатних виконавців. Ох, як багато різноманітних дій проводить новий політичний лідер ! Серед них, правду кажучи, є абсолютно безтолкові.
Держприймання. На підприємствах формуються окремі підрозділи для перевірки готової продукції, користі з них ніякої, бо якщо будуть чесно працювати, то доведеться зупиняти цілі заводи.
Боротьба, так би мовити, з “нетрудовими доходами”, тобто з тими селянами, які вирощують їжу на продаж, боротьба з дрібнокустарними виробниками.
Формування “трудових колективів”, які начебто будуть вибирати своє заводське керівництво, “керувати власним виробництвом”, словом, не будуть робити нічого.
Вас не дивує, що всю цю частину своєї статті я пишу в основному про “політичні зміни в країні” ? Не дивуйтесь ! У нас навіть тематика розмов змінилась з приходом до влади Горбачова, ми почали розказувати про нашу владу не лише анекдоти. Добре, я згадаю щось таке, що вам ближче до душі.
В 1985 році компанія “Microsoft” випустила першу версію текстового редактора Word, без якого тепер життя людей – це вже не життя. До речі, в цьому ж році компанія випустила операційну систему Windows 1.0 (не 10.0, а 1.0). Сподобалось ? Я продовжую.
А от без політики не обійтись. В кінці 1985 року Горбачов вже відкрито говорить по телевізору, що наші війська з Афганістану треба забрати. Він не говорить “обмежений контингент радянських військ для допомоги Афганістану”, а по-простому каже “наші війська”. Ще не скоро наші солдати будуть виведені з Афганістану, але ці слова дають реальну надію. З цією надією для нас починається 1986 рік. Я вже дідусь, поки що “однократний” дідусь, з часом у мене внуків буде більше.
Жаль, але 1986 рік виявився багатим на різні неприємності.
28 січня вибухнув американський багаторазовий космічний корабель “Challenger“, і забрав життя 7 астронавтів. У нас нічого не вибухає, все спокійно. В цьому році в НДР (Німецька Демократична республіка) навіть відзначали 25-ліття з дня утворення Берлінської стіни. Дивно, бо їй залишилось стояти дуже мало.
Чудово працює наша енергетика. В самій лише Україні аж 5 атомних електростанцій, це 19 атомних блоків, більшість з них мають потужність 1 ГВт (гігават), є й менш потужні. Останню електростанцію побудували ще в 1977 році, недалеко від Києва, бо Київ справді потребував значно більше електроенергії, ніж було. Розглядались два варіанти: тягти ще одну потужну лінію електропередачі від Рівненської АЕС, або будувати ще одну станцію недалеко від Києва, на другому варіанті й зупинились, побудували нову станцію біля нового містечка Прип’ять, це містечко енергетиків було збудоване біля Чорнобиля, Київської області. Як варіант, замість побудування нового містечка могло бути розбудоване село Копачі, але воно було занадто далеко від залізниці.
Чорнобильська станція виявилась трохи невезучою. Спочатку сталась аварія на першому енергоблоці 9 вересня 1982 року, із значним викидом радіації в атмосферу. Через чотири роки, 26 квітня 1986 сталась ще одна аварія. Так сталось, що я виявився серед тих людей, які першими в Києві дізнались про аварію і проігнорували її.
Доводиться іноді виходити на роботу в вихідний, не від великої любові до роботи, а тому, що зриваються графіки тих чи інших робіт. В суботу 26 квітня більшість наших співробітників були на роботі, і зранку до нас заходить наш колишній товариш по роботі, його звати Анатолій, він перейшов від нас до Київенерго. Толя починає нам перелякано розказувати, що вночі відключилась Чорнобильська станція, і телефони їхні не відповідають. Ми вирішили, що нічого дивного, просто на Чорнобильській станції знову щось зламалось.
Справді зламалось.
Приблизно через тиждень вдалося відправити сім’ю сина з малою дитиною в евакуацію, до дуже далеких родичів, які могли і не вважати себе родичами. Через знайомих мого свата в міністерстві внутрішніх справ вдалося дістати квитки на літак. Не знаю, чому я тоді закинув улюблений фотоапарат і нічого не фотографував. Їдемо в аеропорт Бориспіль, а вже за кілька кілометрів від аеропорта вздовж дороги на траві справа, зліва стоять, сидять, лежать люди, поруч знаходяться їхні чемодани, різноманітні речі, подекуди й палатки.
Люди тікають. Біля кас пишуться величезні черги за квитками, люди добу за добою стоять в чергах, але шанси придбати квитки незначні. Безумство, яке твориться в залі аеропорту, неможливо описати. Додаткових рейсів стільки, що наш літак, наприклад, вже заповнений людьми, стояв близько трьох годин В ЧЕРЗІ НА ВИЛІТ.
Через чотири місяці ми вирішуємо повернути дитину в Київ. Рівень радіації в повітрі в Києві вже допустимий.
Добре, що вдалось відправити дитину подалі від Києва і радіації, а ми залишаємось в Києві. Дехто має саморобні дозиметри, дехто “дістав” дозиметр, це допомагає розуміти, де треба обов’язкова регулярна чистка, а де не обов’язково. На роботі – щоденне вологе прибирання всього приміщення, вдома – за бажанням.
Мобілізація військових, міліції, медицини, багато людей вже собою не розпоряджаються, а робота їхня почекає. Ми пробуємо ліквідовувати наслідки нашої біди, і не знаємо, що на нас чекає інша біда, не така смертельна, але, як показала історія, дуже болюча.
Хто знає, яка на сьогодні світова ціна за нафту ? Зрозуміло, що найбільш популярна відповідь буде “а нам воно треба ?”. Ви не повірите, але ми думали так само.
Вже в червні світова ціна за нафту впала до 11 доларів за барель, а Радянський Союз сидів на “нафтовій голці” міцніше, ніж здавалось. В теперішній час історики можуть сперечатись з аналітиками, що нанесло найбільший удар по економіці СРСР: падіння цін на нафту чи руйнування економіки “антиалкогольним законом”.
Що нанесло найбільший удар ?
А нам воно треба ?
Удари були отримані, наслідки маємо швидкі і безжалісні. Навіть найбільший фантазер не думав, що СРСР проіснує лише 5 років. А тут ще й додаткові неприємні події.
Йолопи і катастрофи
Без сумніву, ці два слова дуже пов’язані між собою. Досить невеликої команди йолопів на атомній електростанції, щоб зробити біду для десятків мільйонів людей. Що ж робили ці йолопи, щоб встругнути таку аварію ?
Як взагалі працює атомна елекростанція, і що треба робити, щоб її зруйнувати ?
Ось атомний реактор, здоровенна металева “каструля”, надійна і з товстелезними стінками. Реактор не стоїть “на чомусь міцному”, він підресорений величезними пружинами з демферами, навіть серйозний землетрус нічого не зробить реактору. Зверху реактор добре захищений, нічого з реактором не станеться, якщо на реакторний зал впаде досить велика бомба, чи навіть літак. В реакторі знаходиться необхідна кількість тепловиділяючих збірок (“твелів”), твели стоять близько один одного, і від цього самі собою гріються, причому гріються страшенно.
Це такий вічний двигун ? Ні, через кілька років твели виснажуються, не гріються, твели треба міняти, буде перезагрузка реактора новими твелами.
Через реактор нескінченно циркулює “вода”, насправді це розчин, і це не важливо, циркулююча рідина, яку нескінченно прокачують аж два головні циркуляційні насоси (ГЦН), відбирає тепло у твелів, цим теплом формують водяну пару для парових турбін, здоровенні турбіни крутять електричні генератори, і вже генератори виробляють потрібну нам електроенергію.
Поки що все чудово.
І реактор, і турбіни треба іноді зупиняти, а потім знову пускати, ці дії такі відповідальні, що запуск чи зупинка блока – це самі головні, самі напружені дні на станції. Регулярно відпрацьовуються планові зупинки, планові пуски, йдуть тренування для аварійних зупинок. Але біда починається, коли до таких дій домішуються “модернізатори” без значного досвіду. От і маємо Чорнобильську аварію.
А для інших аварій достатньо одного-єдиного йолопа ! В кінці літа, 31 серпня, при чудовій погоді, просто в бухті Новоросійська затонув пасажирський круїзний лайнер “Адмірал Нахімов” із майже 1300 людей на борту. Затонув просто так, не розминувся із сухогрузом “Петр Васев”, і загинуло близько 400 чоловік.
А кажуть, що йолоп ніколи не стане капітаном !
Ніхто не стверджує, що загибель круїзного лайнера є найбільшою морською трагедією, море часто вимагає жертв. Вже через рік філіппінський морський паром “Dona Раz” під час тайфуну зіткнувся з танкером “Vector“, через 20 хвилин обидва судна затонули, загинуло 4386 людей. Ось такі є біди, але “Адмірал Нахімов” був потоплений лише через людську дурість.
Нас дивує не лише те, що потоплений круїзний лайнер, більш дивно те, що про цю подію пишуть в наших газетах і говорять по телевізору. Якби вчасно сказали про Чорнобильську аварію, то, може, жертв було би менше. У нас тепер не лише наші засоби інформації кажуть трохи більше правди.
У нас частково перестали “глушити” іноземні радіостанції. 25 вересня припинилась робота глушильщиків КДБ для частот радіостанцій “BBC” і “Голос Америки”, але інші радіостанції ще продовжують глушити. Лише в 1988 році глушильщики будуть повністю вимкнені.
А 23 грудня 1986 року – просто тріумф свободи слова ! Андрію Сахарову дозволили жити не в Горькому, а там, де він хоче. Та й самі міста Горький, Севастополь та інші, дуже скоро стануть “відкритими”.
А раніше були “закритими” ?
Саме так. Хочеш, наприклад, поїхати у відрядження в Горький, то треба в “першому відділі” отримувати спеціальний одноразовий дозвіл. По цьому дозволу тобі продадуть квиток на поїзд, чи літак, по цьому дозволу тебе не заарештують при прибутті в місто, тебе не заарештуть просто на вулицях цього міста, якщо у тебе при собі така довідка.
Окремі дозволи для тих, у кого в “закритих містах” родичі.
По закінченні терміну дії дозволу таку довідку потрібно здати в “перший відділ”, де вона при тобі знищується. Здав, прийняв, підписи.
Добре, а чому відділ називається “першим” ?
В усіх великих організаціях “перший відділ” веде облік секретності.
“Другий відділ” – облік працівників, які відслужили в армії.
“Третій відділ” – облік офіцерів запасу.
Є ще кілька відділів. Доноси треба писати в перший відділ, лише він приймає інформацію без підпису. СРСР без доносчиків – це як бджоли без меду.
У нас в СРСР починається свобода слова. У нас закінчується 1986 рік.
Ви прочитали частину 15.
Продовження – в частині 16, рік 1987