Ви читаєте частину 14.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973
частина 10, роки 1973 – 1975
частина 11, роки 1976 – 1978
частина 12, роки 1976 – 1979
частина 13, роки 1979 – 1980
Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.
А я все продовжую згадувати. Правду кажучи, мені хочеться згадувати лише хороше, але тоді я буду згадувати лише дні народження, Новий рік і відпустку. Ні, краще просто згадувати минуле, не роздіюючи його на хороше і погане. А дещо згадати просто приємно !
Почали випускати новий, дуже великий пасажирський літак, непристойно зручний.
Сидиш в літаку, як людина, а не як груз.
Багаж сам заніс в літак, сам виніс, нема потреби чекати багаж і вірити, що його не загубили.
Набагато менше хитає і трясе, навіть якщо погана погода. Я не з чужих слів це описую, я тепер живу біля Києва, а не в Києві, але досі катаюсь по досить частих відрядженнях від “Трансгазу”, і новий літак я просто полюбив. Він і ззовні непоганий.
Кому яке діло до того, що літак був неекономним, шумним, не відповідав загальносвітовим вимогам. Для внутрішніх ліній – річ потрібна.
Інформаційна довідка. Іл-86.
Іл-86 — чотирьохдвигунний широкофюзеляжний пасажирський літак для авіаліній далекого слідування, спроектований в КБ Іллюшина, а по суті – “значно перероблений” і трохи погіршений Boeing-747. Розрахований на 350 пасажирів. Перший і єдиний радянський пасажирський широкофюзеляжний літак. Випускався приблизно з 1981 року по 1997 рік на авіаційному заводі ВАСО у Воронежі. Всього було випущено 106 літаків. Крім пасажирського варіанту, літак при необхідності міг використовуватись як повітряний командний пункт армії.
І літаки у нас тепер, “як у людей”, і ще одна не занадто потрібна, але дуже світова новинка.
В Радянському Союзі влітку вводять літній час. Економісти відразу підраховують, що це дасть таку велику, таку велику (два рази) економію електроенергії, що це просто чудово, і дуже необхідно. Спочатку кілька років перехід на літній час проводився строго 1 квітня, і назад 1 жовтня, а потім здогадались, що це можна робити в ніч з суботи на неділю.
В той самий день, 1 квітня, в Польщі вводиться нормування продуктів харчування. По телевізору нам розказують про “раціональне використання”, але зрозуміло, що ситуація в Польщі не дуже хороша.
У нас, щоб ніхто не сумнівався, все чудово, у нас недавно закінчився 26 з’їзд КПРС (взагалі-то номер з’їзду у нас пишуть римськими цифрами, хоча нам той номер не має значення), то на з’їзді десятки раз повторили, що у нас все чудово.
Ні, дрібні проблеми і незручності офіційно визнавались. Саме у 1981 році була введена кримінальна відповідальність за вивчення карате. Формально це називалось “за незаконне навчання карате”.
Інформаційна довідка. Карате.
В перекладі з японської – 空手, «порожня рука», різновидність карате́ – карате́-до́. Карате є бойовим мистецтвом, що розвинулося з рукопашних китайських бойових мистецтв. Удари завдаються як руками (кулаками, ребром долоні, відкритою рукою, ліктями), так і ногами (стопами, колінами). В різних стилях карате також вчать ударам в больові точки та життєво важливі ділянки тіла, використанню захватів, викручуванню суглобів, замкам, утримуванням та кидкам.
Спочатку Москва, а потім вся країна почала зходити з розуму, захоплюючись карате, із традиційним для Радянського Союзу “що не знаю, то придумаю”. Головні позитивні герої в наших фільмах почали вивчати карате. Наприклад, в 1981 році на екрани вийшов фільм “Не бійся, я з тобою”, в якому дія відбувається в кінці 19-го століття, але не сумнівайтесь, модні герої цього фільму добре володіють карате.
Помутніння в головах від слова “карате” було справді велике. Велика кількість “гуртків” і “клубів” по вивченню карате розрослась так, що про карате не знав лише глухий, сліпий і тупий одночасно. Не сумнівайтесь, що 99.999% вивчаючих карате так нічому й не навчились, але яке-небудь п’яне бидло, начебто знаючи, що бити треба “ногою в нолову або ще якось”, могло скалічити якого-небуть прохожого, якщо настрій був поганий. Після “заборони вивчення карате” мода на цю японську боротьбу згасла так само швидко, як і розгорілась.
Літо 1981 року, і в Польщі вже й продуктові карточки не забезпечуються необхідною кількістю товару. В Польщі ціни так само керовані, як і у нас, і польський уряд оголошує про 4-кратне підвищення цін на продовольство, під традиційною, як і у нас, назвою “упорядочення цін”.
Ми не знаємо, чим це закінчиться. Песимісти думають, що Радянський Союс кине свої війська в Польщу, як це він робив з іншими країнами. Оптимісти думають те ж саме, але з оптимізмом. Польські проблеми – це все-таки чужі проблеми, не наші, а у нас тут літо. Ось таке традиційне одеське літо 1981 року.
Не думайте, що фото сучасне: на фото немає сучасних пляжних атрибутів, їх називають “мобільні телефони”. Як люди на пляжі знаходили один одного ? Ця таємниця втрачена назавжди.
По телевізору нам багато товчуть про Польщу. Польські трудящі, і таке інше, а головне, відгуки про “польські події” із, так би мовити, “іноземних засобів масової інформації”. в ролі таких засобів використовується болгарська газета “Работническо дело”, ця підневільна газетка болгарських комуністів пише лише те, що їй командують з Москви. Тому “іноземні засоби” пишуть про поганого Лєха Валенсу, який взагалі.то лише електромеханік з судоверфі в Гданську, який взявся керувати профспілкою “Солідарність”, та й сама “Солідарність” погана, а польські трудящі проти всього цього поганого.
Значить, щось буде.
В серпні Радянський Союз дозволяє Польщі тимчасово не виплачувати взяті в Союзі кредити, а в листопаді “Солідарність”, католицька церква і представник Польської Армії Крайової генерал Войцех Ярузельський вже проводять перемовини, які традиційно нічим не закінчуються.
Введуть війська ? Так, але це зробить не Радянський Союз. У ніч на 13 грудня 1981 року в Польщі вводиться воєнний стан, Ярузельський формує Військову раду національного порятунку. Цей воєнний стан буде скасований (дату таку підібрали) 22 червня 1983 року.
А у нас події позитивні і позитивні. Поближче до Нового року Брежнєву дають (день народження все-таки, як можна без подарунка) четверту Зірку Героя Радянського Союзу, а ще у нього є Зірка Героя Соціалістичної Праці, так що тепер у нього аж п’ять зірочок.
Як у хорошого коньяка !
Навіть найбільш записні патріоти комунізму, соціалізму, і всякого іншого “ізму” розуміють, що це вже занадто. Зате кремлівські “мудреці” придумали для нас новий лозунг.
“Економіка повинна бути економною”.
Ну, це як “масло повинно бути масляним”. Що це означає на практиці ? Та нічого, але тепер ця нехватка всього, що має бути вдосталь, признана офіційно. Уже і нехватка їжі признана офіційно.
Продовольча програма
Тут доведеться згадати детальніше. Можна доказувати комусь або собі, що народ споживає те, і се, і в такій кількості, але сувора реальність трохи відрізняється. Я, проживаючи в селі, можу класти на цю продовольчу програму з перебором, але така можливість є не у кожного. Начебто кожен може, якщо пощастить, купити в магазині чи яєць, чи курятини, чи ковбаси, от тільки щастить не всім, і не завжди. У Києві ситуація з продовольством краща, ніж в інших містах, в Києві можна, вистоявши в черзі пару годин в магазині на Хрещатику, купити м’ясо-молочної продукції.
Якщо, почитавши мою статтю, зайдете в продуктовий магазин, то окиньте оком всі ці товари в магазині, а потім уявіть собі, що в магазині гарантовано є лише хліб, сіль і горілка, а всі інші товари – це вже як пощастить.
Горілка є всюди. Ось продається картопля і горілка, а в тому відділі хліб і горілка, а в лікеро-горілчаному відділі – горілка і, можливо, якесь вино.
“Неправда” – кричить хтось, прочитавше все це, “було все, і в достатку“. Я і сам таке іноді чую, і в Центральному гастрономі на Хрещатику все виглядало дуже непогано, незважаючи на ненормальні черги, але досить зайти в який-небудь магазинчик на Воскресенці, чи, не дай Боже, на ДВРЗ, то картинка саме така, як я описав.
Зараз мені докажуть, що я пишу неправду. Розгортаємо офіційну статистику споживання продуктів в СРСР, беремо 1982 рік. Це матеріали Продовольчої програми.
В 1980 році на душу населення припадало 58 кг м’ясної продукції, а в 1990 році планувалось досягти 70 кг на душу населення.
В 1980 році на душу населення припадало 314 кг молока і молочних продуктів, а в 1990 році планувалось вже 330 кг.
В 1980 році на душу населення припадало 239 яєць, а в 1990 планувалось 265 яєць.
Он як ???
Є ще цікаві цифри, але вже сучасні.
В наш час, коли заходь в магазин і купуй, що хочеш, українці за рік з’їли 54,7 кг м’яса на душу населення. Не забувають українці і про молоко, 223 на рік молока і молочної продукції, ну, а також 252 курячих яєць.
Що ж виходить ? Коли їжі не вистачало, і вирішили приймати Продовольчу програму, люди з’їдали більше їжі, ніж зараз ? А де тут обман ?
Обман лежить зверху, добре видимий, треба лише згадати про нього. Уже немає моїх старих батьків, але я згадаю про них. Батьки, як сільські жителі, що мали і корову, і курочок, і свиню, попадали під щорічний продуктовий податок.
На кожну корову, козу, вівцю, курку, гуску, качку, що могла бути в сільському підсобному господарстві, треба було щорічно заплатити податок, але не подумайте, що грошима. Просто треба було щорічно здати рідній державі продуктовий податок, тобто необхідну кількість яєць, м’яса, молока чи в еквіваленті масла. Як це робилось ?
Ось завезли в сільський магазин деяку кількість масла. Значить, на протязі тижня немало селян заплатять молочний податок. Кожна господиня, над якою висить податок, купує необхідну кількість кілограмів масла і відразу ж безкоштовно здає це масло в магазин, згідно податку, і довідку отримує, що за цей рік податок по молоку вона здала, і податок прийнятий магазином. Відразу після неї це масло купує інша господиня, вона також таким самим способом “платить податок”, і це масло крутиться по кругу, доки всі, кому треба, не “здадуть державі” молочний податок. Якщо подивитись на офіційну статистику, то селяни жеруть це масло, як не в себе, а насправді той самий кусок масла пройшов через “здавання податку” багато разів.
Хтось запитував, де обман ? Він саме тут.
Добре, але навіщо таке робити ? Виходить, що люди нечесні ? Ні, люди насправді чесні, але державний устрій чи то дурний, чи то не зовсім чесний. Лише ненормальний буде платити податок виготовленим дома маслом, якщо собівартість цього масла гарантовано в 2-3 рази вища, ніж ціна того самого масла в магазині. От така статистика.
Ми знаємо, що полякам зараз ще гірше, ніж нам, але нам від цього не легше. У нас так само ні чорта немає в магазинах, ми давно звикли не “купувати”, а “діставати”. Діти наші живуть в Києві, ми в селі, і діти з радістю користуються нашою продуктовою допомогою. Тут на нас падає неприємна подія !
Подорожчав бензин.
Був по 20 копійок за літр, а став по 40 копійок за літр. Вибачте, це дорого чи дешево ?
Моя інженерна зарплата не сама маленька, у мене хороша робота, я отримую приблизно 250 крб (карбованців) на місяць. Якщо я раніше міг за місячну зарплату купити 1250 літрів бензину АИ93 (не було тоді А92), то тепер зможу купити лише 625 літрів.
Тепер зрозуміло. Нічого не поробиш, автовласники привикнуть до нових цін. Більше ніяких цікавих новин, все тихо й розмірено.
Ну, подорожчав бензин, а де сенсація ? Хто хоче сенсації, зараз прочитає. Отже, бензин подорожчав в 2 рази.
А проїзд на таксі не подорожчав ! Так само залишився по 20 копійок за кілометр.
Ось вже й осінь 1982 року. Ось вже й листопад 1982 року.
Якось, ввімкнувши зранку телевізор, ми із здивуванням бачимо, що по всіх телевізійних каналах з самого ранку показують балет “Лебедине озеро”. По всіх трьох телевізійних програмах ! А що по радіо ? Там також сумна, нецікава музика, і ніяких новин.
Навіть коню зрозуміло, що хтось помер.
Навіть коню зрозуміло, що помер Брежнєв.
Ще кілька днів тому смертельно хворий дідуган “приймав парад” на Червоній площі в Москві, він вже не міг підіймати руки вище пояса, і, похитуючи рукою біля живота, символізував, що він вітає демонстрантів на параді. “Лебедине озеро” почали показувати зранку, а вже в обід на роботі розказали свіжий анекдот:
Дзвонить телефон в Кремлі. Один із службовців підіймає трубку і чує голос:
– Я дізнався, що помер Брежнєв, і пропоную назначити мене новим Генеральним секретарем ЦК КПРС.
Службовець відповідає: – Послухайте, ви що, ідіот ?
– Так, до того ж старий і хворий.
Прощай, дурний діду. Ти добре вмів цілувати таких самих, як ти. Практично більше нічого старий дурень не робив.
А про славне фото не забудуть, з нього ще напишуть велику картину на стіні. На якій стіні ? На берлінській, до стіне ще дійде час.
Ну, помер Брежнєв, і добре, але хто буде наступним ? Наше життя справді від цього дуже залежить, і “знаючі люди” розказують іншим, що новим буде Андропов, він головний в поховальній комісії. Вони бачать якісь магічні закономірності, хто де стоїть біля труни з покійним, хто на кого дивиться. Ми все одно через кілька днів дізнаємось прізвище нового старого недоумка з абсолютною владою, ось лише попереднього поховають.
Стільки політиків різних країн приїхали на похорон ! Їм ця подія була навіть цікавішою, ніж американська сільськогосподарська виставка для киян. Приїхала прем’єр-міністр Великої Британії Маргарет Тетчер, про неї через два роки у нас придумають новий анекдот. Приїхали лідери європейських країн, приїхав віце-президент США Джордж Буш, приїхав вірний польський пес Ярузельський, ну, і припхались всі паразити, які за гроші “підтримували” Радянський Союз. В газетах всіх цих молодців перераховували пофамільно, одних лише “керівників комуністичних партій” різних країн виявилося більше 50. Велике стадо “підтримуючих”, як виявилось, годувалось за наші гроші.
Поховали. При опусканні труни в могилу в одного з могильщиків почала вислизати з рук вірьовка, але другий могильщик врятував ситуацію, і надзвичайно швидко опустив свою вірьовку, в результаті труну опустили так швидко, ніби кинули. В цей момент, звісно, дали синхронний артилерійський салют, і так виглядало, ніби могильщики, перелякавшись, кинули труну вниз. Потім традиційне кидання по грудці землі в могилу, тут і тупий зрозумів, що наступним Генсеком буде Андропов, він найпершим кинув свою грудку, потім витер хустинкою руки, і відчувалось, що йому хотілось ще й сплюнути, але він героїчно стримався.
Процес пішов ! Ми ще не скоро почуємо ці слова, але процес перших змін вже пішов. На моєму житті це перший політичний лідер Радянського Союзу, який не скинутий з керівного крісла при житті, не “розвінчаний, осуджений, викреслений, знятий” після смерті, а лише благополучно помер без особливого “розвінчання, осудження, викреслення, зняття”. Яким буде наступний ?
Наступний виявився поганим, хоча й недовгим. Звали його Юрій Володимирович Андропов, батько його Володимир Костянтинович – залізничний інженер, мама Євгенія Карлівна Флекенштейн – вчителька музики. Які будуть зміни в країні ?
Нові зміни в країні відразу відчули на собі жителі міста Набережні Челни на ріці Кама, бо їхнє місто перейменували в Брежнєв. Нові зміни відчув також атомний криголам “Арктика”, його також перейменували в “Брежнєв”. Щоб жителі Києва не відчували себе на обочині великих змін, площу Мойсея Соломоновича також перейменували в площу Брежнєва.
Може, хтось не знає, де в Києві була площа Мойсея Соломоновича ?
Інформаційна довідка. Мойсей Соломонович.
Мойсе́й Соломо́нович Ури́цький народився 14 січня 1873 року в місті Черкаси, помер 30 серпня 1918 року в Петрограді (теперішній Санкт-Петербург), російський революційний і політичний діяч українського єврейського походження, відомий, насамперед, своєю діяльністю на посаді голови Петроградської надзвичайної комісії (ЧК).
Площу Урицького оперативно перейменували на площу Брежнєва, в наш час вона має нормальну назву Солом’янська площа. Зрозуміло, що одними перейменуваннями “новий старий дурень” не обмежився, він вирішив трохи прикрутити дисципліну.
Дисципліну почали “укріплювати” зверху, тому до звичайних людей хвиля “дисципліни” докотилась лише через кілька місяців.
На заводи, фабрики, в міністерства, словом, у всі адміністративні чи господарські організації почали приходити співробітники КДБ (комітету державної безпеки) і починали допитуватись, як іде робота, які ті чи інші показники, а де підтвердження роботи, а де підтвердження результатів. Кількість “керуючого” непотріб’я, яке само не розуміється в тому, чим керує, почало впевнено рости. Керуючий апарат не дуже піддавався цьому тиску “нових перевіряючих”, і все це так би нічим і не закінчилось, але хвиля “дисципліни”, як я казав, докотилася до нас.
Облави і перевірки
Йде по вулиці людина, надворі звичайний будний день, не субота, і не неділя.
Чому людина йде по вулиці, а не працює десь на роботі ? Почались облави на вулицях, в магазинах, кінотеатрах, де завгодно, людей великим оптом затримують, а далі починають допитувати:
– Чому ти не на роботі ?
– Де працюєш ? Де живеш ?
– Де документи ?
Когось, потримавши кілька годин, випускали, комусь відправляли листи на роботу, що “ваш співробітник……..був в магазині”, найбільш невезучі громадяни попадали на примусові сільськогосподарські роботи на пів-дня, а то й на цілий день. Без мене не обійшлось.
Я також попав один раз в облаву на приміському київському вокзалі, коли раніше, ніж комусь хотілося, поїхав з роботи додому. Довелося попід вагонами, ризикуючи забруднитись, вийти на прогалину в облаві і вислизнути в вільний світ.
Тепер, коли йдеш з ким-небудь документом в рідне міністерство, маєш одноразову довідку, що ти не десь, а в “місцевому відрядженні”.
Ось такі зміни в країні. В ще в країні такі історичні події ! Наш політичний лідер особисто написав листа американській школярці, саме так пишуть в газетах і обоговорюють на “політінформаціях” кожного четверга.
Спокійно. Політичний лідер СРСР написав листа американській школярці. Він написав листа по-англійськи ? Значить, перша фраза листа була “Do you speak English ?” а наступна фраза “London is a capital of Great Britain“. А якщо лист був написаний по-російськи, то школярка мусила ще й перекладати його, або до листа ще в Москві додали переклад. Я трохи сумніваюсь, що Андропов особисто писав листа. Добре, що він не написав листа китайській школярці.
Школярку звати Саманта Сміт, спочатку вона написала листа Андропову (по-англійськи) а вже потім “він написав” листа у відповідь, і запросив її приїхати, погостювати в Радянському Союзі. Кмітлива школярочка прийняла запрошення і приїхала, причому приїхала з батьком, і дуже чудово, до речі, провела час. І в Артеку трохи побула, і в багато інших місць її возили.
Саманта поїхала додому, але історія на цьому не закінчується. Наші політичні лідери вирішили, що тепер московська школярка повинна відвідати США, знайшли підходящу дівчинку в Москві, і хоча президент США Рональд Рейган нікуди її не запрошував, вона поїхала в США, і там, крім Діснейленду, також відвідала немало цікавих місць.
Щастить цим юним дівчатам ! Мандрівки, зустрічі, нові враження.
От доля людська ! Саманта з батьком загинули в 1985 році в авіаційній катастрофі.
Катя Личова, та сама московська школярка з англійської спецшколи №4, зараз живе в Парижі. Сім’я, дочка, все нормально.
А що ж це наш новий політичний лідер не виступає з довгими промовами ? Ні про “соціалістичний спосіб життя”, ні про якусь іншу дурницю. Хоч і кажуть по телевізору, що “Андропов з кимось зустрівся, щось провів, про щось поговорив”, але сам він в телевізорі не світиться. Лише півроку пройшло, а “самого премудрого” в телевізорі не видно. Та й облави побули не більше, ніж півроку, а далі потихеньку зникли.
А у поляків, між іншим, відмінили військовий стан, і амністували політичних в’язнів. У нас з поляками є тепер спільні анекдоти.
Кажуть, що популярний польський танець “полька” тепер називається “ярузелька”, її танцюють так само, як і звичайну польку, але руки треба тримати по швах. У нас тепер гопак називається “андропак”, під час танцю руки треба тримати за спиною, і танцювати по кругу.
Може, Андропову набридло керувати ?
Може, він соромиться телекамер ? Але раніше, начебто, не соромився.
Причина інша. Андропов просто лежить без свідомості.
Він в комі.
Інформаційна довідка. Медична кома.
Ко́ма (κῶμα — в перекладі з грецької “глибокий сон”) — патологічний стан організму, що характеризується повною втратою свідомості, розладом життєво важливих функцій — кровообігу, дихання, обміну речовин, відсутністю рефлексів, реакції на подразники. Виникає гальмування функцій кори головного мозку, потім підкіркових утворень. Спостерігають кому при цукровому діабеті, гепатитах, уремії, епілепсії, отруєннях спиртними напоями, деяких інфекційних хворобах, тяжких черепно-мозкових травмах, пухлинах головного мозку, тощо.
Правду кажучи, хворий політичний лідер СРСР – це краще, ніж здоровий політичний лідер, бо хворий менше робить дурних дій, інакше кажучи, не робить нічого. Аж до кінця 1983 року він практично невидимий на телебаченні, і ніхто толком не знає, коли він помре, а в Радянському Союзі цю дату добре було би знати наперед, бо можна попасти на неприємності.
Я знову написав щось незрозуміле ?
А пояснення традиційно просте. Хтось запланував на конкретну дату весілля, чи ювілей, чи ще якийсь привід для гулянки, і тут на людську голову звалюється траур по всій країні. Він не такий могутній, як колись, в часи моєї молодості був траур після смерті Сталіна, але також поганий.
Три дні в ресторанах, кафе і інших розважальних місцях заборонено музику. Ви своє святкуйте, але тихенько, як розвідники. Відмінені заплановані концерти, будь-які розважальні події: у нас тут траур, чи де ? Невезучі люди зовсім недавно попали під траур, коли помер Брежнєв, і от знову комусь не пощастить.
Чекати залишилось недовго.
Помер Андропов 9 лютого 1984 року. Приїхали немало політичних лідерів різних країн, не так багато, як на Брежнєва, але немало. Приїхала Маргарет Тетчер, але анекдот про неї ще не склали.
Все традиційно. Поховання, три дні трауру, перейменування Рибінська в Андропов, бо він там колись жив. Нещасний Рибінськ ! Його вже перейменовували в 1946 році на честь генерала Щербакова, але в 1957 році знову повернули назву Рибінськ, а після смерті Андропова, звісно, Рибінськ став Андропов.
Все це цікаво, але хто ж буде наступним ?
Наступного звали Костянтин Устинович Черненко. Батько його, Устим Демидович, ще в молодості переселився з України в Сибір, мама – місцева сибірячка Харитина Дмитрівна. Дружина Черненка Фаїна Василівна – також сибірячка, друга дружина Ганна Дмитрівна вже з Саратова.
Освіта політичного літера – трирічна школа сільської молоді. Звісно, з часом – навчання в Москві, відразу в Вищій школі парторганізаторів.
На момент призначення Генеральним секретарем у Черненка вже було дві зірки Героя Соціалістичної Праці. Черненко дуже дорожив дружбою, не забував старого друга, з яким дружив з 50-х років. Цим другом був Брежнєв.
Черненко був настільки хворим, що не робив просто нічого. Навіть листа ніякій школярці не написав. Засідання Політбюро ЦК КПРС іноді проводили в Центральній клінічній лікарні, бо смертельно хворий Черненко дуже часто був нетранспортабельним. Навіть його два нещасні попередники були здоровішими від нього. Відразу з’явився анекдот:
“Чому Брежнєв і Андропов зустрічали іноземних гостей біля трапа літака, а Черненко – біля входу в аеропорт ? Тому, що Брежнєв і Андропов працювали від акумулятора, а Черненко – від мережі 220 Вольт”.
Чекати довелось недовго. Помер Черненко 10 березня 1985 року, відвідувачів на поховання приїхало традиційно немало, приїхала також Маргарет Тетчер. Народ не витримав і склав про неї анекдот:
“Помер Брежнєв, Маргарет Тетчер готується приїхати в Москві на похорони. Помічник питає її, на який рейс замовити квитки до Москви. Тетчер відповідає: – Квитки дорогі, а гроші Великої Британії треба економити. Замовте відразу проїздний”.
Все в країні традиційно: поховали, три дні трауру, потім перейменування. На цей раз було перейменоване якесь невелике містечко Шарипово в Черненко, а нам цікаво, хто буде тепер, і чи надовго.
Нас здивували по-дорослому. Нового Генерального секретаря звали Михайло Сергійович Горбачов. Ви лише подумайте, йому всього лише 54 роки ! Цей, за мірками комуністичної партії, підліток стає Генеральним секретарем ЦК КПРС.
Далі буде веселіше.
Ви прочитали частину 14.
Продовження – в частині 15, роки 1985 – 1986