Ви читаєте частину 08.
Перед нею – переходи на попередні частини:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.
Деякі роки мого минулого наповнені багатьма подіями, події позитивні, негативні, словом, різноманітні. А от 1968 рік здався мені поганим, і дуже хочеться, щоб такі події по можливості не повторювались. В моїй сім’ї все було начебто стабільно, монотонно, діти ходять в школу і дитячий садочок, я працюю, дружина також має роботу, можна було би цей рік і не згадувати. Але біда прийшла в сім’ю мого товариша.
У його дружини діагностували рак. В перекладі на мову не-медиків, діагностували, що дружина, можливо, проживе не більше року. Ми з товаришем моїм колись разом працювали, потім наші кар’єрні шляхи трохи розійшлись, але дружба залишилась. Товариш мій працював не на інженерній посаді, він був одним із слюсарів в ремонтному цеху, а мені несподівано повідомили, що його дружина померла, це було влітку, 22 серпня. Мені довелося разом з старими батьками мого товариша організовувати поховання його дружини, а сам від бути на похованні не зміг, він в цей час був за кордоном. Він навіть не знав про події в його сім’ї.
Він був в Чехословаччині.
Історична довідка. Празька весна.
5 січня 1968 року до керівництва Комуністичної партії Чехословаччини прийшов Олександр Дубчек, і Чехословаччина, яка тоді мала повну назву Чехословацька Соціалістична Республіка, почала все менше слухати своїх кураторів з СРСР. Була послаблена політична цензура, дозволені вільні дискусії. Було зрозуміло, що Чехословаччина швидко віддаляється від “соціалістичного табору” і рухається в бік демокрації. “Попередження” і “консультації” зі сторони СРСР не мали успіху, і в ніч з 20 на 21 серпня Радянський Союз і підлеглі йому країни Варшавського договору почали операцію “Дунай”.
На територію Чехословаччини було кинуто приблизно 200 тисяч солдатів і 5000 танків. Крім військових підрозділів Радянського Союзу, в операції приймали участь збройні сили Польщі, Угорщини, НДР (Німецької Демократичної Республіки, яка тоді не входила до складу Федеративної Республіки Німеччини). Війська зайняли більшість населених пунктів Чехословаччини, не даючи можливість чинити опір. Згідно офіційної статистики, при вторгненні 72 громадяни Чехослованняни загинули, сотні людей були поранені. Вже через десятки років військові аналітики, читаючи розсекречені військові архіви, виявили, що військові втрати Радянського Союзу під час інтервенції в Чехословаччину складали близько 100 чоловік убитими і важко пораненими, і кілька сотень легких поранень. Це військові втрати лише Радянського Союзу, без статистики втрат німецьких, угорських і польських. Зрозуміло, що кількість мирних жертв такого військового вторгнення була значно більшою, ніж 72 людини. Приблизно через місяць військові підрозділи окупантів були виведені з території Чехословаччини.
В 1969 році Олександра Дубчека на посту Генерального секретаря ЦК КПЧ (Комуністична партія Чехословаччини) змінив повністю лояльний до Радянського Союзу Густав Гусак.
Приблизно за тиждень до вторгнення в Чехословаччину мій товариш був мобілізований до армії “на перепідготовку” і в складі мотопіхотних армійських підрозділів разом з іншими солдатами “на перепідготовці” кинутий на “подавление контрреволюционного мятежа“, саме в такому формулюванні солдатам пояснювали мету їхнього вторгнення в Чехословаччину. Моєму товаришеві пощастило вернутись з Чехословаччини без людської крові на руках, було лише багато вражень і здивувань.
Виявилось, що в Чехословаччині не живуть “чехословаки”, там живуть чехи і словаки, у них різна мова, і культурні традиції трохи відрізняються. Комусь така “новина” може здатись дивною, але в ті часи це було для багатьох людей справжньою “новинкою”.
Виявилось, що чехи і словаки не “проти нас”, а жаліють нас, задавлених нашим тоталітарним режимом.
Виявилось, що рівень життя куди пристойніший, ніж у нас.
З часом з’явився такий жарт: які є два негативні наслідки вторгнення наших солдат в Чехословаччину ?
Наслідок 1. Наші люди побачили, яка насправді Європа.
Наслідок 2. Європа побачила, які насправді наші люди.
Це жарти, які кимось придумані, а у мене вдома сталась ситуація комічна, але невигадана. По телевізору в ті дні нескінченно довбали про те, що Комуністична партія Чехословаччини, а особливо її Центральний комітет, нескінченно робить те і се, і все корисне, і правильне, а все неправильне осуджується. Просто і регулярно: ЦК КПЧ прийняв те, затвердив те, осудив те, і ми в усіх новинах чуємо “цека капече, цека капече”, а моя маленька донечка дивиться телевізор, нічого не розуміє з почутого, але все, що почула, запам’ятовує, а потім пояснила нам: дядя в телевізорі попу не витирав, і тепер йому кака пече.
От такі у нас новини. Так сталося, що мені з часом також випала удача побувати в Чехословаччині, але вже без “подавления контрреволюционного мятежа”, це була мирна робота на газовій магістралі в невеличкому словацькому містечку. Пройшло лише 5 років після подій 1968 року, і я пригадую, як словаки в якійсь розмові за столом пробують згадати, коли була та чи інша подія. Один чоловік каже: “Мені здається, це було ще до вашої окупації”. Інший заперечує: “Ні, це було вже після окупації, я пам’ятаю”.
Я пробую розпитати їх “про окупацію”.
Відповідь: “Нічого особливого. Ваші з багатьма танками, машинами поїхали через нас на Прагу, через пару тижнів деякі вже почали вертатись. У нас, слава Богу, ваші не стріляли, нікого не вбили, вбивали лише в Празі. Лише багато чого покрали, попсували. Де ви набрали в армію таке непотріб’я ?”.
Якби ви знали, як соромно таке чути. Не поясниш людям, що інших солдат нема де взяти, що ми саме такі. Пробую розпитати у словаків про їхню політичну оцінку тих подій.
Відповідь: у нас це діло звичне. В 1939 році Гітлер нас захоплював, тепер ваші, різниця незначна. Старі люди боялись, що почнеться така сама біда з продуктами, як в 1939 році.
Я слухаю відповідь, і не можу зрозуміти, як сталось, що з проміжком лише в 30 років історія два рази проїхалась танками по мирних чехах і словаках.
А товариш мій лише через десятки років зміг ставитись до подій 1968 року, як до історії, а не як до особистого горя.
Без неприємних спогадів не обійтись. Життя перемішує приємні і неприємні події, і помаленьку рухається вперед. Я люблю фотографувати, вже багато зробив цікавих фотографій, а в 1968 році вирішив не обмежуватись статичними фотографіями, і купив собі кінокамеру. Справжню, дорогу любительську кінокамеру “Нева-2“. Ось я зі своєю кінокамерою.
Розкажу трошки про кінокамери.
Перша в СРСР кінокамера «Піонер» для любительського використання була випущена ще перед війною, в 1941 році. В камері застосовувалась кіноплівка на 17,5-мм, її отримували шляхом розрізання стандартної 35-мм кіноплівки уздовж. Однак, почалась війна, виробництво припинилось. Вже після війни випускались любительські кінокамери для плівки шириною 16 мм. З 1957 року в СРСР розпочато масове виробництво любительських кінокамер різних моделей, в основному для плівки 8 мм. В 80-ті роки виробництво любительських кінокамер і плівки до них було практично зупинено, кінозйомка витіснялась відеозйомкою.
Кіноплівки на 8 мм ніде і ніколи не було в продажу. Використовувалась кіноплівка на 16 мм, Кінолюбитель знімав на одну сторону кіноплівки (умовно кажучи, “праву” чи “ліву” сторону), потім перезаправляв ту саму плівку в камеру “задом наперед” і знімав на другу сторону плівки. В кінокамері “Нева-2” касети з кіноплівкою вистачає на дві з половиною хвилини (хвилини, а не години), потім кіноплівку можна заправити “в іншу сторону” і отримати ще дві з половиною хвилини.
До кінокамери не треба ні батарейок, і акумуляторів, але є пружина, і пружинного заводу вистачає на 30 секунд кінозйомки.
Камера не має трансфокатора, або, як зараз кажуть “зум” (zoom), але є три об’єктиви, “близький”, “середній” і “дальній”.
Кінозйомка йде не по-простому, “натиснув, і пішло”. Спочатку треба приблизно виставити різкість, бо це тобі не “зеркалка”, ти не бачиш, з якою різкістю ти ведеш зйомку. По ходу кінозйомки тримаєш палець на регуляторі діафрагми, щоб стрілочка фотоекспонометра в візирі завжди показувала “догори”. Якщо не слідкувати за фотоекспонометром, відзнятий матеріал буде або пересвічений, або недосвічений. Якщо по ходу з’йомки якийсь об’єкт приближається чи віддаляється, то не забувай пересунути регулятор різкості, ти не бачиш, чи кадр різкий, чи ні, але “палець на регуляторі різкості повинен пам’ятати”. Перші десятки метрів відзнятого матеріалу – гарантований брак, доки навчишся правильно тримати при з’йомці і діафрагму, і різкість.
Якщо кінокамера перестала знімати, то, мабуть, плівка закінчилась. Переставив касети з плівкою місцями, відзняв другу сторону плівки.
Ні, ще не все.
Так само, як для фотографії, плівку ще треба проявити. Це легше зробити, якщо плівка чорно-біла, і значно важче, якщо кольорова.
Потім спеціальним різаком плівку треба вздовж розрізати на дві плівки шириною 8 мм, і ці плівки склеїти, потім, заправивши плівку в домашній кінопроектор, можна в темній кімнаті на великій площі “чогось білого”, це може бути, наприклад, світла стінка в кімнаті, чи простирадло, почіплене на стіну (“екран” тобто), можна подивитись, нарешті, відзнятий матеріал. Без звуку, звісно, але можна дивитись і коментувати самому. Відзняте “кіно”, як правило, чорно-біле, бо, повторюю, дуже складно проявляти кольорову кіноплівку. Якість картинки – приблизно посередині між “погана” і “відсутня”.
Я знаю, що вам зараз для відеозйомки треба лише вийняти з кишені смартфон, направити, куди хочеш, і знімати. Різкість регулюється автоматично, діафрагма також, зйомка йде в кольорі і зі звуком, зі справжнім або електронним трансфокатором, щоб “приближатись” чи “віддалятись” від того, що знімаємо, і навіть трансфокатор має модну назву “зум”. Я знаю, що пам’яті в смартфорні достатньо, щоб вести відеозйомку достатній час, не рахувати секунди. Я все це знаю, але повірте, навіть з нашими складнощами, яких немає у вас, нам дуже хотілось зберегти цікаві моменти нашого життя, і не лише в завмерлому вигляді на фото, а також зберегти їх в справжньому, динамічному кінозображенні. І хочу вам сказати, що у нас зовсім (ЗОВСІМ) не було модного психічного заскоку “селфі”. Хочеш зфотографуватись на фоні чогось цікавого – ніяких проблем, попроси когось, хто поряд, і тебе зфотографують. Я не те щоб дуже вас критикую, але фотографувати свою морду на весь екран, а ззаду те, на фоні чого ти зфотографований, – це вже трохи ненормально.
Не всюди будеш тягати із собою кінокамеру, або фотоапарат. Щоб частіше бути при фотоапараті, придбав собі маленький, кишеньковий фотоапаратик, він називається “Вега-2”.
На людській долоні можна розмістити в ряд три таких фотоапаратики. В ньому аж три варіанти видержки, регулюється діафрагма і зовсім не треба регулювати різкість. Звісно, автоматичного регулювання різкості немає, просто все, що далі від одного метра, на фотографії виглядає майже чітким. До фотоапарата можна купити плівку шириною 16 мм.
Не лише у вас в смартфоні фотоапарат завжди з собою !
Іноді дуже хочеться, щоб у когось був при собі фотоапарат, а от немає. В 1969 році сталася подія, про яку ми дізнались лише через десятки років, хоча це сталось на очах у тисяч людей.
Був замах на вбивство тодішнього політичного лідера СРСР, Генерального секретаря ЦК КПРС (мушу розшифрувати: Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу) Леоніда Брежнєва.
Історична довідка. Хотіли вбити.
22 січня 1969 року молодший лейтенант радянської армії Віктор Ільїн здійснив невдалу спробу вбивства Брежнєва. Ільїн стріляв з двох пістолетів на території Кремля, коли біля Ільїна проїжджала машина, в якій мав бути Брежнєв.
Брежнєва в машині не було, в тій машині їхали космонавти Леонов, Ніколаєв, Терешкова та Береговий. Пострілами був смертельно поранений шофер машини. Їльїн був затриманий охороною, далі було довге слідство і суд.
Щоб не було розмов про спробу вбивства політичного лідера, судили Ільїна за спробу вбивства космонавтів, причому Ільїн був визнаний психічно хворим, неосудним, і далі Ільїн провів 20 років в психіартичній лікарні.
В 1990 році Їльїн був реабілітований, випущений із психіатричної лікарні. Потім він через суд добився оплати лікарняного за 20 років, це вважається абсолютним світовим рекордом в оплаті лікарняного листка. Ільїн отримав квартиру в Ленінграді, теперішній Санкт-Петербург, він зустрічався і мав розмову з космонавтом Береговим.
Пам’ятаю анекдот тих часів : “Чоиу Ільїн не зміг вбити Брежнєва ? Тому, що люди навколо товклися і хапалися за його пістолет: дай мені, дай мені”.
Тодішнє партійне керівництво нашої країни було головним об’єктом для анекдотів, обганяючи Чапаєва, Вовочку і ще багатьох героїв тодішніх анекдотів.
До речі, не лише Ільїн стріляв в 1969 році. Ми вже стріляємо в китайців, а вони в нас. Раніше годували цих дармоїдів стільки часу, а тепер мало не почали воювати.
Історична довідка. Даманський конфлікт.
2 березня 1969 року відбувся збройний конфлікт між дуже дружніми і дуже соціалістичними країнами, Китаєм і Радянським Союзом. Конфлікт відбувся на острові Даманський, що на річці Уссурі, китайськими прикордонниками було розстріляно вісім радянських прикордонників. Це привело до розгортання повномаштабних бойових дій, які тривали до 15 березня. З часом була проведена демаркація кордону по фарватеру річки Уссурі, і острів Даманський все одно відійшов до території Китаю. Щоб Радянському Союзу більше не хотілось сперечатись про острів, китайці земляною дамбою з’єднали острів зі своїм берегом Уссурі, остаточно закріпивши колишній острів за Китаєм.
Щоб краще зрозуміти ситуацію, треба подивитись на фото.
Зліва – Китай, справа – не Китай, посередині острів. Лише кремлівські недоумки, хоч тоді, хоч зараз, можуть вважати такі території “спірними”, із спробою захоплення. Зрозуміло, що острівець Даманський, згідно фотографії і нормальної, не кремлівської, а людської логіки, має належати китайцям.
Що ж, китайці вміють вирішувати проблеми. До речі, українці також вміють, 17 березня 1969 року уродженка України, колишня киянка Голда Меїр, стала першою жінкою – прем’єр-міністром Ізраїлю. Ще в вересні 1948 року Голда Меїр стала першим послом новоствореної держави Ізраїль в СРСР. Наступні історичні події показали, що Голда Меїр вирішувати проблеми справді вміє.
Я не зможу спати, якщо не розкажу анекдот тих часів.
Летять Хрущов, Кеннеді і Голда Меїр в літаку. Раптом в літаку аварія, літак втрачає висоту, пілот повідомляє, що спасіння немає. Раптом перед всіма трьома політиками з’являється Бог і каже:
– Навіть я не зможу вас врятувати, але я можу виконати по одному вашому бажанню.
Хрущов каже: – Я хочу, щоб зникли Сполучені Штати Америки, тоді ми, нарешті, заживемо добре.
Кеннеді каже: – Я хочу, щоб зник Радянський Союз, тоді ми, нарешті, заживемо без проблем.
Голда Меїр каже: – Як виконаєте їх бажання, то мені, будь ласка, чашку кави.
Ніхто не пам’ятає, що було 7 квітня 1969 року ? Я би пам’ятав. Створено і публіковано документ в проекті ARPANET для запиту і обміну в мережі інформаційних документів. Якщо хтось ще не зрозумів, то я допоможу: ми цю мережу називаємо Інтернет. Вже 22 жовтня по цій мережі було надіслано перше повідомлення, на відстань близько 600 км.
Ну, цей рік справді багатий на події ! 20 липня 1969 року американський астронавт Ніл Армстронг ступив на поверхню Місяця. Ця подія прямою трансляцією передавалась з Місяця на Землю, і далі по телебаченню в США і весь вільний світ.
А про цю підпільну сенсацію я би, мабуть, і не знав, якби не періодичні відрядження по газових промислах в Україні. Серед інших містечок не раз доводилось їздити в Диканьку, на Полтавщині, а недалеко від Диканьки є мальовниче село Чернечий Яр. Місцеві жителі вже сміються, що село скоро перейменують в Софілоренівку.
Інформаційна довідка. Софі Лоре́н.
Софія Лоре́н, також відома як Софі Лоре́н, при народженні — Софія Віллані Шіколоне — дуже відома в ті часи італійська акторка. В Союзі вона була не лише знаменитою кінематографічною красунею, а навіть героєм деяких анекдотів. Світова кінозірка, одним словом. Знімалась в багатьох фільмах, мала безліч міжнародних кінонагород. Ось вона.
Значить, село можуть назвати “Софілоренівка” ? А чому дивуватись ? Адже там знімають РАДЯНСЬКО-ІТАЛІЙСЬКИЙ фільм про кохання, війну, про людську трагедію, і в фільмі знімається справжня, жива Софі Лорен, та ще й разом із знаменитим Марчело Мастрояні. Фільм називався “Соняшники”, він мав значний успіх в Італії, і в цілому світі.
У нас фільм успіху не мав, у нас він не демонструвався. Не демонструвався взагалі. Шкідливий, мабуть, фільм. Ось така кінематографічна сенсація.
А ось новина ще більш сенсаційна. 17 серпня 1969 року львівські «Карпати» виграли Кубок СРСР з футболу, перший і останній раз в історії футболу. Хоча… В теперішній час ще є невеличка надія на Кубок України.
І щоб ніхто не думав, що мало новин, влітку 1969 року пересох і перестав текти Ніагарський водоспад.
Ну, що за водоспад ! То повністю замерзне, то повністю висохне, то самий великий.
Дуже дивно ! Під час самого 1969 року здавалось, що тихе, спокійне життя йде своїм ходом, іноді щось трапляється, в так – все по-старому, нічого цікавого. Пройшла зима 1969-1970 року, почалась весна, і все одно нічого цікавого.
Просто розтанув сніг.
Історична довідка. Повінь в Києві 1970 року.
Взимку випало справді багато снігу. В наш час бувають в Києві зими практично безсніжні, але неправду кажуть ті, хто доказує “колись зими були дуже сніжні, а влітку було тепло, і вода була мокра”. Правда в цьому лише те, що вода була мокра. Траплялись зими із невеликою кількістю снігу, а бувало, що снігу було справді багато.
В другій половині квітня повінь аномально накрила Київ. Історики кажуть, що таке буває, це повторювалось в 1845, 1877, 1895, 1908, 1931 і 1970 роках. Ще трохи повені було в 1979 році. З того часу і до наших днів – ніколи більше.
Та що там розказувати ! Краще дивитись. Ось вам вхід на станцію метро “Гідропарк”. Може, хтось запитає, що це за будка з надписом “Телефон” ? Так, це телефон-автомат, вартість дзвінка 2 копійки (лише монеткою в 2 копійки, в модернізованих автоматах допускалось дві монетки по 1 копійці, дзвінки лише в межах Києва. Телефонів-автоматів стояло в Києві немало, вони були абсолютно необхідні, деякі з них працювали. Якість зв’язку – жахлива, черги до автомата – традиційні. Час цього платного дзвінка, на жаль, не обмежувався, іноді приходилось занадто говорливого виштовхувати з будки силою. Як не забуду, то ще дещо розкажу про телефони в Києві.
Це також станція метро “Гідропарк”, фото з іншого місця. А ви подивіться, київський поїзд метро був лише з трьох вагонів, цього було достатньо. Тепер нам і п’ять вагонів, правду кажучи, малувато. А ось на фото і торгова будка. Не думайте, що нас мучили страшною кількістю МАФів, торгових будок було дуже мало, в них продавались лише газети і журнали.
Ще одна рідкість: в кадр попало аж два автомобілі. В середньому на мосту Метро, який справа, за кадром, – або один автомобіль, або немає автомобіля.
А ось трошки приватного сектору недалеко від метро “Лівобережна”. Приватний сектор давно вже знесений і забудований висотками, і зовсім не через повінь.
Ми в той час жили практично на Воскресенці, на самому краю Воскресенки, але вода майже покрила асфальт біля наших будинків. Лівий берег зовсім не захищений від повеней.
От тільки самих повеней в наш час вже нема, та і снігу для повеней практично нема, трапляються зовсім безсніжні зими. Мабуть, ми, на свою біду, перемогли природу. Без всяких повеней біля Києва Дніпром проходить за секунду приблизно 600-800 кубометрів води. Під час повені 1970 року ця цифра досягала 18 тисяч кубометрів води на секунду. Вода була і на краю Воскресенки, а значно більше постраждало від води село Троєщина.
Не ги-ги-ги, а село Троєщина, звичайний приватний сектор за Києвом. Зараз Троєщина, як ви знаєте, гігантський і не дуже благополучний спальний район Києва, із жахливим добиранням вранці на роботу, а ввечері додому.
“Жизнь дала трещину, переехал на Троещину”. Ось такий невеселий гумор.
Чекайте-чекайте, я щось пропустив. Так, я пропустив більш детальну розповідь про телефон-автомат. Взагалі, я пропустив київський телефон. Добре, що згадав.
Перші телефони компанії “Bell” було встановлено в Києві ще в 1884 році, але це були телефони для внутрішнього зв’язку, без телефонних станцій. А 1 квітня 1886 року, була відкрита перша телефонна станція Києва. Також було відкрито п’ять “говорильних” пунктів (телефонів-неавтоматів), де за 25 копійок, які не кидав в телефон, а давав “баришні”, можна було три хвилини говорити з абонентом.
В 1901 році почали монтуватись “телефонні каналізації”, нові лінії телефонного зв’язку почали протягувати не лише на стовпах.
В 1934 році в Києві запрацювала автоматична телефонна станція (звична назва – АТС).
В 1953 році в Києві з’явився автоматичний годинник з телефонним доступом та відповіддю голосом.
В 60-ті роки кількість телефонних номерів в Києві перевищила 90 тисяч, і було введено 6-значну нумерацію телефонів. Перша цифра телефонного номера (саме така була звичка) не називалась цифрою, а буквою:
1 – А, 2 – Б, 3 – В, і так далі.
Наприклад, кажеш комусь: запиши мій робочий номер Б-1-92-17.
Це був робочий номер нашого відділу в “Трансгазі”, я просто так згадав.
В 60-ті роки я став в чергу на домашній телефон (по-сучасному – на стаціонарний телефон). Через 19 років я справді отримав домашній телефон.
В 70-ті роки перестали першу цифру в телефонному номері називати буквою, номер телефона перетворився на звичайне 6-значне число.
За роки 1982-1985 Київ поступово перейшов на 7-значні номери, деякі групи номерів ще були 6-значними, а деякі вже 7-значними, це було трохи незручно. До перших номерів, які ставали 7-значними, спереду додавалась цифра 2, потім зміни в телефонних номерах були складнішими.
В 1986 році запрацювала автоматизована довідково-інформаційна служба “09“.
В 1987 році введена в дію перша в Україні волоконно-оптична система передачі на швидкості 8 Мбіт/сек. Також запрацювала система майже мобільного радіотелефонного зв’язку “Алтай”. Обладнання для системи “Алтай” ставилось на автомобілі досить високого керівництва, а також на автомобілі спеціального призначення, зв’язок “Алтай” діяв в межах Києва і трошки за межами Києва.
Приблизно з 2000-го року почався перехід на похвилинну тарифікацію оплати стаціонарного телефонного зв’язку.
Коли зникла в Києві черга на телефони ? Коли люди почали відмовлятись від стаціонарного телефонного зв’язку ? Історія цього не зафіксувала. Укртелеком стверджує, що найбільша кількість київських телефонних номерів була приблизно 1 мільйон 200 тисяч, і поки що ця цифра зменшується. Найбільша кількість телефонів-автоматів в Києві було приблизно 4000, їх кількість також зменшується.
Давно вже зникли телефонні будки, тепер телефон-автомат (сучасна звична назва – таксофон) лише накритий зверху захистом від дощу. Справа в тому, що телефонна будка, закрита дверима, була чудовим місцем для грабежів.
Без вигадки. В 70-ті роки грабіжник, погрожуючи ножем, напав в телефонній будці на мою дружину. Не встиг він сказати, що саме він хоче, як дружина з переляку так лупонула його телефонною трубкою по голові, що трубка розламалась, а грабіжник зрозумів, що вигідніше відразу тікати.
Біля сучасного таксофона так не захистишся, тепер дріт від трубки до самого таксофона трохи короткуватий.
А колись, мабуть, таксофони зникнуть з наших міст.
Не телефоном єдиним. Продовжую згадувати.
Ви прочитали частину 08.
Продовження – в частині 09, роки 1971 – 1973