Коротка історія українського телебачення. Події і дати

Вместо рекламы

Россиянин, ты захотел скачать файл ? Или почитать чего интересного ?
Останови свою войну в Украине !

—————————

Реклама від Google



Історія телебачення України, основні події і факти.

Люди досі не можуть знайти відповіді на два важкі запитання:
– де виникла перша людина ?
– коли почапась історія українського телебачення ?
В Росії з цими запитаннями простіше: вони вважають, що перша людина виникла в Саратові, а світове телебачення виникло в Росії.
Запитання з першою людиною мене не дуже цікавить, а от суперечки з датою утворення і розвитку українського телебачення трохи дивують.
Ніхто не сперечається, що історія і початковий розвиток телебачення України тісно зв’язані з історією і розвитком телебачення СРСР, і навіть зі світовою історією телебачення. Хто проти цієї фрази, може далі не читати.

До речі, маємо на сайті також статтю про   історію світового телебачення.

Про яку історію телебачення я хочу написати в своїй статті ? Побутує думка, що телебачення – це люди, які наповнюють ефір своїми матеріалами, цікавими телепередачами, тобто люди, які роблять це телебачення цікавим і змістовним.
Тим, хто так думає, я хочу задати просте запитання: що всі ці люди робитимуть, якщо вимкнути живлення ?
Враховуючи, що ніхто не зміг відповісти мені на це запитання, я не забуваю, і вас прошу не забувати, що телебачення має ще й технічну сторону. І історія телебачення – це також величезна праця інженерів, конструкторів, вчених, всіх тих людей, які створили технічне забезпечення телевізійної трансляції.

Технічна складова буде головною, і найбільшою частиною моєї статті.
Телебачення, як і Інтернет, виникло і на перших порах розвивалося за сприяння і фінансування військових, як засіб зв’язку. Військових дуже цікавила передача зображень на далекі відстані. Лише з часом телебачення, як і Інтернет, взяло на себе інші функції, стало засобом масової інформації, а також масової комунікації, і стало чинити інформативний і психологічний вплив на людей. Українське телебачення почало розвиватись як невід’ємна частина Всесоюзного телебачення в СРСР, а в незалежній Україні телебачення продовжує розвиватись. Історія українського телебачення (не на рівні перших спроб, а на рівні телебачення) умовно поділяється на два етапи: з 1951 по 1991 рр. і з 1991 по сьогодення.

А з чого починалось  світове телебачення ?

Формальна історична довідка: В 1884 році німецький винахідник Пауль Юліус Ґотліб Ніпков (Paul Julius Gottlieb Nipkow) розробив механічний пристрій для сканування зображень, основою пристрою є диск з отворами, диск обертається зі стабільною швидкістю. Цей диск був невід’ємною частиною багатьох систем механічного телебачення аж до 1930-х років.
Але перша передача зображення була зроблена значно пізніше.

Вступна частина статті продовжується, і нам доведеться трошки відхилитись від теми телебачення. Невідомо, як би телебачення розвивалось, якби своєчасно не винайшли радіо.
Радіо, так само як і телебачення, є видатним винаходом людства, а тому, говорячи про телебачення, не забудемо сказати кілька слів про радіо.
Передача інформації радіоканалом перший раз продемонстрована з детальним поясненням процесу радіопередачі і радіоприйому в 1895 році, з цим весь світ погоджується. Далі, традиційно, починається суперечка. За часів існування Радянського Союзу до 1945 року не згадували про винайдення радіо, хоча радіозв’язок гігантськими кроками розвивався. В 1945 році в Союзі було відзначено 50-річчя винайдення радіо, і вибрана дата 7 травня. Ця дата регулярно згадувалась в Союзі серед призначених професійних свят, з нескінченним повторенням, що саме Попов є винахідником радіо, тому 7 травня – День Радіо. Спеціалістам з електроніки також регулярно нагадували, що теорему Найквіста начебто доказав Котельников, і ще багато цікавих перлів можна пригадати. Це я згадав комп’ютери і програмування.

Історична довідка. Прилад для радіоприйому був продемонстрований О.С.Поповим 25 квітня (7 травня за новим стилем) в 1895 році на засіданні Російського фізико-хімічних товариства. Цей прилад представляв собою систему радіосигналізації з демонстраційним генератором Герца, оснащеним антеною у вигляді двох металевих пластин, в конструктивному виконанні, що виключає вплив внутрішньої іскри на роботу когерера. Призначення приладу – сигналізація про наближення грози. Сам Попов назвав свій прилад “грозовідмітчик”. Також в літературі зустрічається не підтверджена інформація, що в наступному році, 24 березня 1896 р. був організований прийом першої в світі радіограми у Фізичному кабінеті Петербурзького університету. Станція відправлення знаходилася на відстані 250 метрів, в Хімічному інституті. До приймального пристрою був приєднаний телеграфний апарат, що передавав сигнали за азбукою Морзе. Офіційного підтвердження цієї події немає, але в радянській і російській літературі багато раз можна зустріти “історичне підтвердження” про те, що ця подія начебто була на рік раніше, в квітні 1895 року, з реєстрацією в журналі “Кронштадский вестник” за 1895 або 1896 рік. Всі, хто вірить цьому твердженню, можуть почитати цей журнал за обидва роки. Ось і журнали за  1895 рік , і   1896 рік , Ніяких записів про Попова в цих журналах немає.
Насправді, і цьому є документальне підтвердження, Попов 18 грудня 1897 року передав за допомогою телеграфного апарату, приєднаного до приладу, слова: «Генріх Герц». Приймач розміщувався у фізичній лабораторії Петербурзького університету, а передавач – в будівлі хімічної лабораторії на відстані 250 м.
Історична довідка. Частина 2. В 1895 році італійський винахідник Гульєльмо Марконі приймає без помилок переданий радіосигнал на відстань близько 3 км. Інформація від передавача до приймача передається традиційною азбукою Морзе. Демонстрація винаходу в міністерстві пошти і телеграфу Італії, де він запропонував використовувати винахід, не викликала інтересу у чиновників. Гульєльмо не зневірився і повіз показувати свій винахід в Лондон. У Лондоні робота Марконі, навпаки, знайшла належний інтерес з боку британського поштового міністерства і вже в 1896 році юний інженер починає роботи по вдосконаленню і доопрацюванню приймача і передавача. 2 вересня 1896 року він проводить першу публічну демонстрацію передачі сигналу на відстань, на демонстрації були присутні не лише чиновники з поштового міністерства, а також журналісти та офіційні особи. Марконі розробив нову конструкцію вакуумного когегера і істотно переробив приймач, що дозволило істотно підвищити стабільність роботи приймача і його чутливість. Також на відміну від Попова, він повністю створив приймально-передавального систему, вдосконаливши разом зі своїм наставником Августо Риги передавач Герца. А вже 2 липня 1897 року Марконі отримує патент на свій винахід.

Якщо прочитати ці дві довідки без зайвого “патріотизму” і перетягування першості на свою сторону, то висновок дуже простий: Попов раніше від Марконі провів публічну демонстрацію радіоприймача, а Марконі раніше від Попова провів публічну демонстрацію радіопередачі інформації, із застосуванням радіоприймача і радіопередавача.
Весь світ признає авторство і патент Марконі. Але хто перший зробив публічну демонстрацію радіопередачі і радіоприйому ? Історія назавжди поклала крапку в цьому питанні. То хто ?

Сербський вчений Нікола Тесла провів першу публічну демонстрацію радіопередачі із застосуванням передавача і приймача в Сент-Луїсі  1 березня 1893 року, на два роки раніше від демонстрації радіопередачі, яку провів Марконі. При цьому Тесла не пояснював ніяких  технологічних особливостей свого приладу, секрети багатьох своїх винаходів Тесла розкривав не відразу, або не розкривав. За кілька днів до демонстрації, 23 лютого 1893 року Тесла надіслав анонс своєї лекції з демонстрацією радіопередачі до Інституту імені Франкліна в Філадельфії. Для прийому радіохвиль Тесла використовував магнітний приймач, лише в 1894 році  італійський фізик Фемістокл Кальцеккі-Онесті розробив когегер з трубок, заповнених залізною тирсою, який потім використовували інші вчені. Застосування когегера  відразу давало більшу чутливість радіоприймача. В 1896 році Тесла добився підтвердженої радіопередачі сигналу на відстань 48 км. Але радіо так і не зацікавило вченого, він вважав, що перспективною є передача енергії по ефіру, а не передача інформації.
В 1943 році Верховний суд Сполучених Штатів розглядав протест проти авторства компанії  Wireless Telegraph Company в винайденні радіо. Суд не анулював патент Марконі, але зазначив, що Марконі використав багато технічних рішень, які були розроблені Теслою та іншими вченими, і першість в публічній демонстрації радіозв’язку була признана за Ніколою Теслою.
З того часу було вирішено не переглядувати авторство в винайденні радіо. Першу публічну демонстрацію радіозв’язку без розкриття технічних особливостей провів Нікола Тесла. Перший патент з детальним технічним описом належить Гульєльмо Марконі. Існує також саморобна радянсько-російська версія про те, що автор радіо – Олександр Попов, цю версію почали особливо активно проштовхувати після 1945 року.

Отже, було винайдено радіо, і ми знову повертаємось до телебачення. Якщо радіо – це бездротова передача інформації, спочатку кодованої (радіотелеграф), а потім голосової, то телебачення – це передача зображення.
Перша демонстрація миттєвої передачі зображень була зроблена авторами  Ж. Рінью і А. Фурньє в Парижі в 1909 році. Матриця з 64 клітин селену була підключена до механічного комутатора. У приймачі ряд похилих дзеркал,  по-різному, прикріплених до краю диска, що обертається,  сканували модульований промінь світла на екран. Кількість пікселів зображення була 8×8, цього було достатньо, щоб чітко передавати окремі літери алфавіту. Я пам’ятаю, що стаття – про розвиток телебачення в Україні. Це лише вступ.

Зараз з’явиться термін “телебачення”. Передача зображень на деяку відстань не мала окремої назви. Назву “телебачення” (латинська назва “televisio“,  “tele” – це “далеко”, а “visio” – це “бачу”, “audio” – це “чую”, в грецькій мові τῆλε – “далеко”)  запропонував штабс-капітан російської армії К.Д.Перський в своїй доповіді на Всесвітньому конгресі електротехніків в 1900 році. Сам штабс-капітан не мав ніякого відношення до розвитку телебачення, але армія цікавилась передачею графічних зображень на великі відстані. З часом термін “телебачення” став популярним в світі, але не в Росії. В Росії, а далі в Радянському Союзі до 30-х років 20-го століття застосовувався термін “дальнобачення”.
Необхідно уточнити, що телебаченням вважається передача миттєвого рухомого зображення. Перші передачі нерухомого зображення, наприклад, малюнка, мали назву “факсимільна телеграма”. Італійський винахідник Д.Козеллі ще в 1862 році виготовив факсимільний телеграф (перша назва – хімічний телеграф) для передачі примітивного чорно-білого зображення без відтінків. Такий пристрій називали “пантотелеграф Козеллі”.

У 1911-12 роках співробітник американської компанії “RCA”, американський винахідник Філо Фарнсуорт почав роботу над створенням систем, які використовували механічний дзеркально-барабанний сканер для передачі  “дуже грубих образів” по дротах до “браунівської трубки”, (електронно-променевої трубки) в приймачі. Аналогічні конструкції з часом почав конструювати майбутній співробітник американської компанії “Westinghouse Electric”, емігрант з Росії  Володимир Зворикін. Зворикін почав свої дослідження в Парижі в 1912 році з дипломом інженера-електрика Петербурзького технологічного інституту, працював в  «College de France» під керівництвом Поля Ланжевена, а також професора Б.Розінга. В 1919 році Зворикін емігрував в США, де став співробітником компанії “Westinghouse Electric”. Спочатку передача рухомих зображень не була можливою, через повільність формування зображення в селеновій камері. Лише в 1927 році система передачі рухомих образів, предок сучасного телебачення, була розроблена в промисловому виконанні, а не на рівні експериментів. А патентний захист був завершений ще пізніше. Лише  26 вересня 1930 року патент одержав Фарнсуорт, а Зворикін чекав свого патента аж до 1938 року.
Перші передачі миттєвих графічних образів ще не були телебаченням в звичному для нас розумінні. Але без цих перших кроків важко було би створити сучасне телебачення. Кроків буде ще немало, і кожен крок буде важливим.

Починаючи з 1920 року, значний крок в створенні телебачення зробив шотландський винахідник Джон Лоджі Бейрд, який використав диск Ніпкова в своїй системі формування зображення. 25 березня 1925 року Бейрд продемонстрував рухоме зображення, в універмазі Selfridge в Лондоні. Контрастність і роздільна здатність зображення були недостатньою для впізнавання людського обличчя.
А 26 січня 1926 року Бейрд зміг продемонструвати передачу динамічного зображення по радіо, це вважається першою телевізійною демонстрацією в історії, на відміну від звичайної передачі зображення з допомогою системи Ніпкова. Диск Бейрда мав матрицю 30×30, на зображенні можна було впізнати людське обличчя.


У 1927 році Бейрд передає сигнал зображення на 438 миль (705 км) по телефонній лінії між Лондоном і Глазго. У 1928 році компанія Бейрда (Baird Television Development Company/Cinema Television) транслювала перший трансатлантичний телевізійний сигнал, між Лондоном і Нью-Йорком, а також відбулась перша трансляція телевізійного сигнала з берега на судно.
У 1927 році Бейрд також розробив першу в світі систему відеозапису «відеофон» (англійська назва Phonovision). Після модуляції вихідного сигналу телекамери до звукового діапазону цей сигнал записувався на 10-дюймовому восковому аудіо-дискові за допомогою звичайної технології аудіозапису. Кілька записів з «відеофону» Бейрда залишились, були в 1990-х роках розшифровані, і з використанням сучасних технологій перетворені у видимі зображення.
У 1929 році Бейрд брав участь у першому експериментальному механічному телебаченні в Німеччині. У листопаді того ж року Джон Бейрд  і Бернард Натан створили в Франції першу телевізійну компанію під назвою “Télévision-Baird-Natan“, Механічна система Бейрда досягла піку роздільної здатності 240 рядків в 1936 році,

Треба пояснити термін “кількість рядків на екрані”, або “кількість ліній на екрані”. Регламентується кількість горизонтальних растрових ліній, або рядків, які формують зображення на екрані. В наш час для моніторів і LCD-телевізорів є популярний термін “роздільна здатність” чи “роздільність” і його не менш популярний, хоча і некоректний, жаргонний варіант “розширення”, при цьому регламентується можлива кількість вертикальних і горизонтальних растрових ліній на екрані.
(дивно, але термін “роздільна здатність” з’явився значно раніше, ніж будь-які екрани з будь-якою роздільною здатністю. Цей термін почав застосовуватись в 19 столітті в ткацькій промисловості)

Ми читаємо історичний вступ до статті. Я ще не забув, що стаття – про  розвиток телебачення в Україні. Так от, американський винахідник Чарльз Френсіс Дженкінс 13 червня 1925 публічно продемонстрував синхронну передачу рухомого зображення з допомогою диска Ніпкова. Він передав силует іграшкового вітряка в русі, на відстані п’яти миль від морської радіостанції, з роздільною здатністю 48 рядків, і отримав патент США № 1544156 (бездротова передача зображення) 30 червня 1925 року.

7 квітня 1927 співробітники компанії “Bell Telephone Laboratories” Герберт Ів і Френк Грей продемонстрували механічне телебачення на великий екран розміром 24 дюймів в ширину і 30 дюймів у висоту. Одночасно передавався синхронізований звук. Диск для формування зображення обертався зі швидкістю 18 кадрів в секунду, затрачуючи на один кадр 56 мілісекунд.

У 1928 році запущена перша в світі трансляційна телевізійна станція. Ця телевізійна трансляція американському місті  Скенектад була відома як “WGY телебачення”.

Японський інженер Кеніро Такаягі в 1925 році продемонстрував телевізійну систему з роздільною здатністю 40 рядків, він застосував диск Ніпкова і електронно-променеву трубку.

Останні телепередачі з механічним скануванням закінчилися в 1939 році на трансляційних станціях кількох державних університетів у Сполучених Штатах.

Чи був в ті роки якийсь розвиток телебачення в Радянському Союзі ? Так, перші практичні спроби передачі якогось зображення також були з допомогою телевізійної системи Ніпкова.
В 1925 році Лев Сергійович Термен розробив барабан  на основі традиційної системи Ніпкова з роздільною здатністю 16 рядків на екран, в 1926 році вже було  64 рядки, а в 1927 році Термен досяг роздільної здатності 100 рядків, і в 1931 році 120 рядків.
Такий “телевізор” з телевізійною системою Ніпкова виглядав приблизно так:

На фото ви бачите телевізійну приставку Б-2, вона була випущена ще до того , як у Радянському Союзі почалося регулярне телемовлення. Цей “телевізор”  був розроблений в 1931 році Антоном Брейтбартом, тестова партія була випущена в 1932 р, масове виробництво почалося в 1933 р. і тривало до 1936 р. А дивитись треба було в те маленьке віконечко в верхній частині цього апарата. Хоча в 1931 році на рівні експериментів була доступна роздільна здатність 120 рядків, зображення в цьому “телевізорі” складалося з 30 рядків (зараз в наших телевізорах не менше, ніж 625 рядків, і ця кількість регулярно збільшується), по 40 графічних елементів в рядку, тобто матриця була 30×40. Ця пропорція екрану, 3×4, залишиться на десятиліття.
В цілому конструкція цього телевізора вважалась додатком до радіоприймача, передбачалось, що буде трансляція примітивного зображення (надписів і спрощених зображень) в діапазоні середніх хвиль.
Робота над створенням такого “телебачення” проводилась в Україні в містах Одесі, Києві і Харкові, починаючи з 1932 року, а  з 1934 року – були спроби трансляції із звуковим супроводом. В Києві в 1939 році була здійснена перша результативна трансляція зображень з підтвердженим прийомом зображень на значній відстрані із застосуванням приставки Б-2.
Робота Термена по розвитку “дальнобачення” була засекречена в зв’язку з бажанням застосовувати “дальнобачення” в прикордонних військах, але подальшого розвитку робота Термена не одержала.
В наш час в Україні 16 листопада є днем працівників радіо, телебачення та зв’язку. Чи пов’язана ця дата з самим телебаченням ?
Ні.
Ця дата пов’язана із радіотрансляцією. 16 листопада 1924 року в Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Перші слова Українського радіо можна було почути через приблизно 70 радіоприймачів, які знаходитись в Харкові. Дикторів тоді у штаті радіостанції не було, тому відкрив передачу технік, який за звичкою зв’язківця на початку тричі промовив у мікрофон «Алло». А потім ще тричі «Говорить Харків». Ось з такого цікавого моменту почалося радіомовлення в Україні. Власне, перший радіоконцерт – це була своєрідна принада для слухачів. Далі транслювалися пропагандистські радіогазети. Хоча початок телевізійної трансляції в Україні має іншу дату, 16 листопада є також святом працівників телебачення.
А зв’язок як приліпився до 16 листопада ? Тут немає ніякого обману чи несправедливості. Саме 16 листопада 1922 року в Україні запрацювала перша телефонна станція, це було в місті Харків, саме Харків був тоді столицею УРСР.

В ті роки один мало відомий молодий українець, майбутній талановитий винахідник,  працював  над створенням подібної системи передачі рухомих образів. Його звали Борис Павлович Грабовський, він був сином відомого українського поета Павла Грабовського.  Після смерті Павла Грабовського в 1902 році  сім’я Грабовських переїхала до Одеси, потім  до Харкова, а пізніше  вимушена була переїхати в в Середню Азію, в селище Токмак. Талановитий молодий чоловік вже 26 липня 1928 року продемонстпував вченій комісії Ташкентського університету свою розробку, над якою він працював разом з співробітником університету, лаборантом  Белянським. Комісія під керуванням професора Златовратського підтвердила функціонування установки, яка на невеличкому екранчику демонструвала рухоме зображення. Свою установку Грабовський назвав “радіотелефот”. В ті часи більш перспективною вважалась механічна система телебачення, тому “телефот”  Б. Грабовського було признано безперспективним.
Але доля Грабовського склалася добре. Він закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих, мав патенти в технології електрозварювання.
В 1977 році в Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського.

1939 рік
1 лютого – здійснена перша телетрансляція з Києва, з мініатюрної студії, обладнаної у будинку Українського радіокомітету, що розміщувався до війни на вулиці 25 Жовтня, 2 (нині це приблизно між Майданом Незалежності і Європейською площею). В ефір київські телепередачі виходили на обладнанні радіомовної станції РВ-9. Передача тривала 40 хвилин. У дусі того часу показали портрет пролетарського вождя Серго Орджонікідзе, передавалися різні надписи. Передача здійснювалися за прийнятою тоді так званою системою “механічного” телебачення (“диск Ніпкова”), або, як його ще називали, «малорядкового ТБ» – з розгортанням картинки на 30 рядків.

Важливий технічний аспект

В кінці 40-х років і на початку 50-х років країни Європи інтенсивно затверджують стандарти телевізійного мовлення. Зрозуміло, що деякі “історики” вже написали цікавий перл: мовляв, в 1944 році, а може, навіть, в 1948 році в Радянському Союзі РОЗРОБЛЕНИЙ (треба прочитати ще раз: розроблений) і прийнятий в експлуатацію найкращий у світі і найпрогресивніший телевізійний стандарт на 625 рядків, або ліній (називають 625/50), який потім “копіювали” всі інші країни. Щоб не повторювати в своїй статті цю дурість, доведеться розповісти трошки детальніше.
В 1941 році в США державна агенція FCC встановлює телевізійний стандарт на 525 рядків і 60 кадрів в секунду, і видає дозволи для комерційних телевізійних станцій. Для країн Європи з частотою електромережі 50 Герц цей стандарт перераховується на 625 рядків і 50 кадрів.
Роздільна здатність 625 рядків при частоті зміни кадрів 50 герц – це перерахована американська телевізійна система з частотою зміни кадрів 60 герц і роздільною здатністю 525 рядків, при однаковій полосі передавання сигналу. Ніяких “революційних” технічних рішень в цьому немає.

А які стандарти застосовувались до того часу ?
Телевізійна система на 441 рядок була прийнята і запущена в Німеччині в 1938 році, потім у Франції і в 1943 році в Італії, причому не з механічним, а з електронним скануванням, так само, як запропонована компанією “EMI-Marconi” телевізійна система на 405 рядків і система на 455 рядків компанії “Compagnie Des Compteurs“, прийняття якої розглядалось в Франції.

Під час Другої світової війни французькі інженери робили експерименти з системою на 819 рядків (які пізніше будуть прийняті урядом Франції, це рішення буде мати політичний контекст, щоб не приймати американську систему на 525 рядків, адаптовану до європейського змінного струму 50 Гц з заміною роздільної здатності на 625 рядків). Також французами проводились експерименти з системою в 1029 рядків.

При затвердженні телевізійних стандартів мовлення в різних країнах технічні вимоги вже були прораховані вздовж і впоперек, і головним критерієм вибору була неподібність на американські патенти, за які довелося б немало платити, а також технічний стан існуючої системи радіомовлення, інтенсивність використання частотних діапазонів, і навіть політичні вимоги.
Наприклад, в Бельгії передбачалось використання телевізійних приймачів для чотирьох систем, а саме систем B (Gerber 625), C (Belgian 625), E (French 819) і F (Belgian 819). Також планувалось використовувати систему на 819 рядків в Данії, Італії, Нідерландах, Швеції і Швейцарії.

Ось так формувались деякі телевізійні стандарти:

Стандарт Рік Кількість ліній Частотна полоса (MHz) Модуляція звуку
A 1936 405 5 AM
D 1948 625 8 FM
E 1949 819 14 AM
B 1950 625 7 FM
C 1953 625 7 AM
I 1962 625 8 FM

На вибір стандартів впливали навіть випадкові події. 3 січня 1956 телевізійний передавач на 441 рядок безнадійно зіпсувався на вершині Ейфелевої вежі в Парижі. За період до 1960 року були проведені випробування телевізійної системи на 819 рядків з Ейфелевої вежі на сусідніх частотних каналах, але це дало такі погані результати, що комітет RTF вирішив затвердити трансляцію 625 UHF. Для використання існуючих приймачів було вирішено залишити систему на 819 рядків.

Радянський Союз почав регулярні трансляції телевізійного сигналу з Московського телецентру на Шаболовці з березня 1939 року. Трансляція йшла в стандарті на 343 рядки на обладнанні, закупленому в США на фірмі RCA.  На Ленінградському заводі “Комінтерн”, відомому також як завод імені Козицького, з 1938 року виготовлялись ліцензійні телевізори ТК-1. Цей телевізор виглядав як масивна дерев’яна тумба з розмірами 100x60x40 см, він був зібраний на 33-х радіолампах, був досить складний в обслуговуванні. Щоб було зрозуміліше, для налаштування на один канал потрібно було крутити 14 різних ручок в телевізорі. Екран мав розміри 14×18 см. До 1940 року таких телевізорів було виготовлено близько 2000 штук, трансляційна вишка знаходилась в Москві. Ось він, цей телевізор:


А вже 27 грудня 1940 року в СРСР був прийнятий телевізійний стандарт з розгорткою в 441 рядок, такий самий, як в Німеччині (ГОСТ-60-40), стандарт був названий ОЛТЦ, “опытный Ленинградский телевизионный центр”. В Німеччині цей стандарт був прийнятий в 1938 році, хоча є “історики”, які впевнено заявляють, що стандарт був “розроблений” у Всесоюзному науково-дослідному інституті телебачення, і роботи над стандартом почались в травні 1939 року. Починаючи із стандартів на 343 рядки і на 441 рядок, застосовувались прогресивні технічні рішення: по-перше, черезрядкова розгортка, по-друге, передача в ефір з подавленою одною боковою полосою.
Ці технічні нововведення назавжди закріпились у всіх більш пізніх телевізійних стандартах всіх країн для аналогового телебачення.

(щось мені підказує, що німецький стандарт був прийнятий в Союзі в 1940 році не просто так)

В 1944 році, коли дружба з Гітлером впевнено рухалась від Москви до Берліну, був підготовлений проект прийняття нового стандарту на 625 рядків, який раніше був представлений і прорахований компанією RCA. Відновлення Московського телецентру вже йшло під стандарт на 343 рядки з підготовкою до стандарту на 625 рядків. В 1945 році був підготовлений проект по реконструкції Московського телецентру і переводу його на новий стандарт. Під новий “дуже вітчизняний” стандарт була також передбачена закупка вже розробленого і виготовленого технологічного телевізійного обладнання в США на фірмі RCA.

12 жовтня 1945 Раднаркомом СРСР було прийнято Постанову 2611-709 “Про заходи з відновлення Московського телевізійного центру”. У ньому передбачалося відновлення мовлення МТЦ з роздільною здатністю 343 рядки, а потім забезпечення мовлення з роздільною здатністю 625 рядків, а також розробка телевізорів “Т-1”, “Т-2”, “Т-3” для стандарту на 625 рядків, і будівництво нових телецентрів в Ленінграді та Києві.

В 1946 році дуже непогано укріпився кадровий потенціал технічних спеціалістів, які працювали над становленням телебачення в СРСР. До роботи були “запрошені” відомі німецькі спеціалісти В. Гофман, В. Янд, Г. Зігель, З. Чау, А. Матцке, Ф. Леглер. На початку 1950-х років цим спеціалістам було дозволено повернутись назад в Німеччину.

У середині 1947 року в Москві продовжувалась експлуатація обладнання на 343 рядки (три-чотири передачі на тиждень), і йшла підготовка до переходу на стандарт 625 рядків.
7 листопада 1948 року в Москві з тимчасової апаратної МТЦ почалися передачі за стандартом 625 рядків.
Технічні спеціалісти С. В. Новаковський і Л. Н. Шверник в 1946 -1948 рр. регулярно перебували у відрядженні в США, де займалися вивченням техніки телебачення, а також закупівлею обладнання для МТЦ. На підставі вивчення досвіду і тенденцій розвитку телебачення в Англії і США ними готувалися і регулярно направлялися до Москви важкі звіти, які в той час були практично єдиним систематизованим джерелом інформації про останні досягнення в галузі розвитку телебачення.
Також вдалося придбати у фірми RCA дві передавальні камери, що з’явилися в той час на світлочутливих трубках типу “суперортикон”, працюючих за стандартом 625 рядків, 50 кадрів в секунду, які могли забезпечувати роботу при низькій освітленості.
Проводились експериментальні телепередачі зі стадіонів і театрів, а 2 травня 1949 року транслювався  футбольный матч з московського стадиону “Динамо”.

Нічого не поробиш ! Не можу не усміхнутись над таким “історичним” перлом з одного досить цікавого і шанованого мною сайта:
“Первым отечественным серийным электронным телевизором с новым, впервые в мире применённым стандартом чёткости в 625 строк стал телевизор – ”Москвич-Т1”. Телевизор разрабатывался с начала 1946 года и был изначально рассчитан на стандарт 343 строки, однако к началу серийного производства был принят новый стандарт в 625 строк,  действующий и в настоящее время. Ни одна страна в мире в те годы не имела такой высокой чёткости телевизионного изображения.”
При цьому “ни одна страна в мире” тупо купила необхідне, наперед розроблене трансляційне обладнання у американської фірми RCA.
Завжди будьте патріотами, але не будьте смішними.

А що було справді удачним і важливим в стандартах 525/60 і 625/50.
Це треба знати, незалежно від того, чи любите ви гордитись цим стандартом, чи ні. Це треба знати, і це справді цікаво. Отже, розглянемо стандарт на 625 рядків. Виходить, що зображення на екрані формується з 625 горизонтальних ліній, або рядків ?
Ні. На екрані ми бачимо то 312 рядків, то 313 рядків. За час, який дорівнює 1/50 секунди телевізійна система формує нам зображення з 312 рядків, а за наступний проміжок часу 1/50 секунди нам формують зображення з 313 рядків. Далі все повторюється.
В чому ж корисна і хороша властивість цього стандарту ?  Адже на екрані всього лише трохи більшк, ніж 300 рядків, які формують нам зображення. Так, але при такому стандарті зображення дуже добре “загладжуються” переходи з лінії на лінію, зображення стає приємнішим для людських очей. Аналогічне технічне рішення було присутнє в стандарті на 343 рядки, де формувалось 171/172 рядків на екран, і в стандарті на 441 рядок, з формуванням 220/221 рядків, і на 525 рядків, з формуванням 262/263 рядків.
Багато інших технічних характеристик стандарту 625/50 я пропускаю. Стандарт хороший ! В класифікаторі світових телевізійних стандартів цей стандарт, прийнятий в Радянському Союзі, позначається літерою D, за багатьма параметрами він співпадає зі стандартом K. Якщо хтось чув про станларти BG або DK, то це і є дуже подібні стандарти. Кожен стандарт позначається одною латинською літерою. А ми повертаємось до історії.

1949 рік
на Хрещатику, 26 розпочалося будівництво нового телецентру, через два роки було завершено першу чергу Київського телецентру і збудовано передавальну станцію з вежею, висота якої сягала понад 190 м. Вежа знаходилась, як видно з фотографії, недалеко від Хрещатика, на вулиці Малопідвальній. На фото є таксі ГАЗ-24 “Волга”, ці машини почали випускатись з 1970 року, просто фото зроблено не в 1949 році.


1951
– 6 листопада – зі студії «Б» вийшла в ефір перша телепрограма телецентру в Києві. від цієї дати телецентр почав працювати.  Демонструвався художній фільм «Велика заграва». Але технічний персонал влаштував напередодні, 5 листопада, і свою «прем’єру»: на телекіноустановці під час технічної проби було «прокручено» художній фільм «Алітет іде в гори». А вже 7 листопада за допомогою пересувної телевізійної станції (ПТС), за пультом якої знаходився не телевізійний режисер, а інженер-зв’язківець, було показано військовий парад і святкову демонстрацію трудящих на честь 34-х роковин Великого Жовтня. У той час в Києві було 662 телевізійні приймачі, це були телевізори «КВН-49» з наповненою водою лінзою перед невеличким екранчиком, або «Ленінград Т-2» (не плутаємо з сучасним цифровим телебаченням Т2). За користування апаратом абонент мав щомісяця сплачувати по 10 карбованців.
Цей податок відмінили лише в 1961 році. Після грошової реформи в СРСР на нові гроші ця оплата складала 1 карбованець, і була відмінена.
Не лише цей податок був відмінений. Починаючи з вересня 1939 року, кожен радіоприймач на території СРСР підлягав обов’язковій реєстрації за місцем проживання і користування приймачем, і за кожен приймач була щорічна оплата. Може, хтось думає, що це неправда ? Показую.


В 1961 році була відмінена обов’язкова реєстрація радіо- і телеприймачів, і відмінена оплата за користування приймачем.
А в 1953 року сигнал з київської телестанції приймали уже 7 тисяч телевізорів. Ще тривало будівництво апаратно-студійного комплексу. Ще не було телевізійних павільйонів. А після того, як став до ладу «малий павільйон», з нього 1 травня 1952 року було передано в ефір великий святковий концерт за участю оперних співаків столичного театру ім. Т. Г. Шевченка. У листопаді 1952 року Київський телецентр почав діяти офіційно. Першими дикторами були Новела Серапіонова та Ольга Даниленко.
Все, що знайшов. Ось вони, Ольга Даниленко і Новела Серапіонова.


В 60-ті роки на дахах багатоповерховерхових будинків (в основному це були 5-поверхові будинки) інтенсивно встановлювались колективні антени метрового діапазону для роздачі телевізійного сигналу по всіх поверхах. За користування такою колективною антеною, не сумнівайтесь, треба було платити, оплата складала 30 копійок на місяць, і ця оплата входила в загальну щомісячну оплату за комунальні послуги. Ці антени були знищені і тихенько здані в металолом лише в 90-і роки, під час розповсюдження кабельного телебачення.

Ось таким був телевізор “КВН-49”:


Його назва КВН не має відношення до назви популярної розважальної передачі. Назва телевізора – це перші букви його розробників Кенігсона В.К., Варшавського Н.М і Ніколаєвського І.А,,  а число 49 – це 1949 рік початку промислового випуску телевізора
В лінзу, яка перед екраном, треба було налити дистильовану воду, або налити звичайну воду, і час від часу міняти, або хоча б кип’ячену воду. Наскільки я пам’ятаю, телевізор був розрахований на 2 телевізійні канали. Звук в цьому телевізорі був неякісним, і з обов’язковим низькочастотним гудінням, а зображення було ще гіршим.

Трохи особистого. Я підтверджую, що в нашій сім’ї цей телевізор пропрацював приблизно 10 років. Він з’явився у нас, коли я ще не ходив до школи, це був початок 1960-х років. Цей неновий телевізор з’явився у нас після того, як попередній власник замучився його ремонтувати, а коли я вчився в старших класах, ми викинули цей нещасний телевізор, і купили кольоровий “Електрон Ц703“. Замість одного чи двох телевізійних каналів ми почали дивитись аж три, деякі передачі йшли в кольорі. Якість кольорової передачі була надзвичайно низькою, коли демонструвався фільм, і якість ставала досить пристойною, коли йшла студійна передача, наприклад, новини.
Формально, “КВН-49” не був найпершим побутовим телевізором в Радянському Союзі. В 1947 році почав випускатись телевізор “Москвич Т-1“. За давньою традицією, все, що називається “Москвич”, виявляється ненадійним і працює погано, і телевізор також виявився справді провальним і ненадійним, таких телевізорів було випущено близько 2000 штук, далі виробництво було припинено.
Ось таким був телевізор “Москвич Т-1“:


Ось таким був телевізор “Ленинград Т-2”:


В цьому телевізорі лівою шторкою можна було повністю закривати екран, “щоб пилюка не сідала”.
Ой, не витерплю, і зараз порівняю. В 1948 році в США почали продаватись ось такі телевізори:


Телевізор вже переносний, хоче ще не дуже легкий, в ньому 13 каналів метрового діапазору, і барабанний перемикач для переключення програм.

А у нас в 50-ті роки телевізори ще немаленькі, із налаштуванням на 1 чи 2 канали. В 60-ті роки телевізори у нас вже мали барабанні перемикачі на 12 метрових каналів. До такого перемикача потрібні були проскогубці, бо пластмасова ручка нескінченно ламалась. Ось і нова мода: в верхній частині телевізора – ще й радіоприймач. Мода на “телевізор і радіо” або навіть “телевізор і радіо з пластинками” зберігалась ще довго. Програвач грамофонних пластинок аж на три швидкості, 33, 45 і 78 обертів за хвилину, був популярною конструкцією в радіоприймачах, він перетворював радіоприймач на радіолу, а телевізор на телерадіолу. Приблизно так:


Коли замість програвача пластинок стали монтувати бобінний магнітофонний програвач, таку конструкцію називали “магнітола”. Ця назва надовго збереглась і перекочувала в автомобілі.
Дуже незначна кількість телерадіол була випущена в вигляді масивної апаратної стійки, таку конструкцію називали “телерадіокомбайн”. Хто не бачив телерадіокомбайн, у вас є можливість подивитись. Ця модель була зібрана в одному екземплярі, невідомо, чи вона працювала, і в серію так і не пішла. Зберігається “комбайн” в музеї профтехосвіти в Тобольську, під вивіскою, що його насправді зробили учні ПТУ. Будь-який подібний “комбайн” завжди був набором стандартних блоків для телевізора і радіоли.


Телевізор, радіо, магнітофон і грампластинки, і все це разом, майже так, як в сучасному смартфоні. Купити аналогічний “комбайн” в готовому вигляді було дуже важко, різні варіанти подібних конструкцій випускались в дуже малій кількості, деякі радіолюбителі копіювали такі чи подібні конструкції самостійно, чи навіть до готової конструкції додавали щось своє. Виготовлення було нелегким і довгим.
Ось цей комбайн, на фото нижче, самостійно виготовив невідомий мені старий радіолюбилель з Києва. Все зроблено своїми руками, але конструктив цього “комбайна” використано промисловий, він випускався в надзвичайно малій кількості, без найменшого шансу його купити. Потім, як видно з фотографії, “комбайн” було перероблено під більший кінескоп. На момент, коли я побачив цю конструкцію і зфотографував її, “комбайн” вже показував цифрове телебачення DVB-T2, а також програвав компакт-диски.
Дай Боже здоров’я цьому старому чоловікові, щоб комбайн почав показувати стерео-зображення.


Ми повертаємось до телецентрів.
Інші українські телецентри вводилися в дію в такій послідовності:
Харківський – лютий 1955 р, тоді Харків був єдиним у Європі містом, де на двох різних каналах, за різними системами, велося двопрограмне телебачення. Це було тимчасово, трансляційне обладнання було замінене на одностандартне, під стандарт D.
Донецький – серпень 1956 р.
Одеський – жовтень 1956 р.
Львівський – грудень 1957 р.
Дніпропетровський – квітень 1958 р.
Сімферопольський – липень 1959 р.
Запорізький – серпень 1959 р.
Херсонський – вересень 1959 р.
Миколаївський – грудень 1959 р.
Сумський – квітень 1961 р.
Чернівецький – жовтень 1962 р.
Кіровоградський – травень 1965 р.
Закарпатський – листопад 1967 р.

(довідка. 17 грудня 1953 року – американська компанія Colgate Comedy Hour представила світу кольорове телебачення, відбулась перша трансляція кольорового телевізійного сигналу. Також в цьому році в США починає інтенсивно розгортатись кабельне телебачення).

1954
в Києві з’явився пересувний телецентр, який виїжджав для трансляції репортажів з місця важливих подій.

1956
лютий – кияни побачили перший випуск «Останніх вістей», точніше, почули – диктор читав з екрана усні повідомлення. Лише через три роки, у 1959 році, в інформаційних випусках з’явився зоровий ряд. Передача новин мала назву «Телевізійний кіножурнал».

(довідка. В 1956 році компанія “Zenith Space Commander” почала випускати телевізори з бездротовим пультом дистанційного керування, такий пульт стали називати “lazy bones,”, “ледачі кістки”. Пульт спочатку, до 1950 року, випускався компанією Zenith Electronics Corporation, і був з’єднаний кабелем з телевізором). Без реклами, певна річ, не обійшлось.


В 1963 році Українське телебачення надзвичайно зацікавило дітей. Зараз подивитесь на фото.


Це дідусь Панас, популярний і колоритний артист Петро Юхимович Вескляров. До появи на телебаченні дідусь Панас вже цілий рік розказував дітям вечірню казку на радіо. Дідусь Панас щовечора, приблизно в 20.45 вечора, починав розповідати малечі вечірню казочку, після казки передача закінчувалась “пісенькою дідуся Панаса”, перші слова пісні “Заходить до хати зоря-зоряниця, і гомін стихає кругом”. Передачі йшли в прямому ефірі, дідусеві Панасу з усіх куточків України діти надсилали листи, де щось писали про себе, і просили розповісти ту чи іншу казку. Моя молодша сестра намагалась не пропускати ні одної казочки дідуся Панаса, а тому пісеньку дідуся Панаса я знаю напам’ять і досі. Через рік, в 1964 році, подібну вечірню казку для дітей почали транслювати по Центральному каналу, вона називалась “Спокойной ночи, малыши”.
Політичному керівництву УРСР дуже не подобалось, що дідусь Панас виступає в українській вишитій сорочці, і деякий час артист розказував казку у чорному строгому костюмі.
А потім зовсім зник з екрана. Існують чутки, що артиста для звільнення “підставили”, не виключили трансляцію після ефіру, і артист, вважаючи, що ефір закінчено, з досадою промовив: “Ось така хуйня, малята”. Можливо, це є вигадкою, або сказано було якось не так, але ця фраза з часом стала крилатою. Після дідуся Панаса формат передачі був трошки змінений, і казки почала розказувати Снівочка, цю роль грала молода артистка, можливо, це була Наталія Лотоцька, точне ім’я артистки, яка грала Снівочку, мені дізнатись не вдалось. Потім герої для розповідання казки ще не раз мінялись, була навіть російськомовна героїня, яка виступана на пару із Буратіно, цю роль грала Надія Батурина, але минулої популярності передача вже не мала. Додатковим приємним сюрпризом для дітей став “Катрусин кінозал”, передача виходила раз на тиждень по вихідних, її вели Тьотя Катя, тобто Катерина Лозовенко, і Катруся. Діти цілий тиждень чекали на цю передачу, “бо покажуть мультик”.


Це історія, а не жарти, справді дітям треба було тиждень чекати, щоб в вихідний їм гарантовано показали мультик. В вечірній казці мультфільм покажуть не завжди, і поява мультфільма в програмі телепередач – це удача, а не “24 години на добу, і по кількох дитячих каналах”.
Відразу після вечірньої казки для дітей по центральному каналу починалась “казка для дорослих”, вона називалась “Информационная программа Время”, і транслювалась по всіх каналах (тобто по обох каналах), щоб не було можливості дивитись щось інше. Зараз прочитаєте смішну технічну деталь.
Спочатку програма “Время” йшла рівно 30 хвилин, секунда в секунду, закінчувалась в 21.30, але через кілька років енергетики попросили, щоб час закінчення програми був не фіксованим, щоб глядачі не знали, коли точно закінчиться ця програма. Неприємність була в тому, що рівно в 21.00 абсолютна більшість телевізорів вимикалась, це для енергомережі не проблема, але в 21.30 всі ці телевізори знову синхронно вмикались, з ризиком перегрузити і зупинити енергосистему країни. От і довелось енергетикам викручуватись. Більш молоді читачі можуть не знати, що таке програма “Время”, тому я поясню: це нудніше і гірше, ніж 30 хвилин одної і тої самої реклами. Власне кажучи, подивіться самі. Ось програма Центрального телебачення  на 5 жовтня 1978 року, і давайте подивимось цю програму на цілий день.


Чимось зацікавила вас програма ?  Правильно, і нас така програма не цікавила. Іншої не було. Я так розумію, що ви продивились програму неуважно, тому дивимось ще раз:
10:53 – Інформаційна програма.
14:30 – програма документальних фільмів.
Невже інформаційна програма могла йти три з половиною години ? Ні, не більше, ніж півгодини, а далі – обідня перерва, три години відсутності будь-якої трансляції, замість телепередач показували таблицю для налаштування телевізорів. Ось таку. Кожен день.


З часом таблиця навіть змінилась на кольорову. А після приблизно першої години ночі передавач вимикався взагалі, аж до 8 годин ранку – ніякого сигналу. Радіо – з ночі і до до 6 годин ранку вимикалось також. Всім спати.

Цікавих передач було надзвичайно мало. Приблизно на початку 60-х років в українській телепрограмі з’явились передачі про інші країни, це були країни Європи. Дивно, але я не зміг знайти в Інтернеті ні найменшої згадки про ці телепередачі, хоча я їх пам’ятаю. Ще не існував цикл передач “Клуб кіноподорожей”, а ті передачі, про які згадую, називались, як не дивно, “Галопом по Європам”, їх вели Тарапунька і Штепсель. В дусі того часу ці передачі також були трохи політизованими, в кожній країні згадувалось про пригноблених трудящих.
Хто може дістати фотографії і якусь інформацію про ці телепередачі, надішліть мені, це з’явиться на сайті.

Не можу не згадати про відомий комічний дует, Тарапуньку і Штепселя.
2 червня 1919 року народився Юрій Тимошенко, сценічний псевдонім “Тарапунька” у творчому дуеті зі “Штепселем” – Юхимом Березіним. Помер від інфаркту на гастролях в Ужгороді 1 грудня 1986 року.
11 листопада 1919 року в Одесі народився Юхим Березін, помер 29 травня 2004 року в Тель-Авіві.
Ось вони, Тарапунька і Штепсель.


Юхим Березін і Юрій Тимошенко вчились в Київському театральному інституті, де й познайомились. Під час війни обидва виступали в складі ансамблю на Південно-західному фронті. Березін виконував образ кухаря Галкіна, а Тимошенко банщика Мочалкіна. Вдалось знайти їхнє фото з війни. В першому ряду посередині – Тарапунька, а зверху, справа від нас – Штепсель.


Після війни починали з образів міліціонера і електромонтера, звідси псевдонім Юхима Березіна “Штепсель”. Псевдонім “Тарапунька” – це назва невеличкої річки в Полтавській області, де виріс Юрій Тимошенко.
Полтавець і одесит пропрацювали на естраді разом 45 років. Обидва стали народними артистами УРСР. Дует Штепселя і Тарапуньки користувався надзвичайною популярністю в СРСР.

Перша дружина Юрія  Тимошена – Ольга Кусенко, українська актриса. Народна артистка УРСР з 1962 року. Народна артистка СРСР з 1967 року.
Друга дружина – Юлія Пашковська, українська естрадна співачка. У шлюбі Юлії Пашковської і Юрія Тимошенко народились двоє синів, з першою дружиною дітей не було.
Юхим Березін прожив з дружиною Розітою Березіною до своєї смерті в 2004 році, у них в шлюбі народилась дочка Аня. (От світ тісний ! З часом Аня вийшла заміж за артиста Леоніда Каневського, це колоритний “майор Томін” із серіалу “Слідство ведуть ЗнаТоКи”).
Спочатку гумористичні передачі Тарапуньки і Штепселя були єдиною розвагою на українському телебаченні. Клуб КВН з’явився трохи пізніше.
Я підтверджую, що гумор був дуже дозованим, без найменшої часточки “заборонених” тем, приємне лише те, що гумор був добрим, ні одна скотина, яка вважає себе чи то клоуном, чи то президентом України, на піаніно своїм хуєм на концертах не грала.

1960
лютий – почався регулярний обмін телепрограмами між Москвою і Києвом, а з 1961 між Києвом та іншими містами СРСР.

1961
– 8 листопада – вийшла в ефір перша передача «КВН», в ній брали участь студенти Московського інституту іноземних мов та Московського інженерно-будівельного інституту. Сценарію спочатку не було, конкурси народжувалися спонтанно, а до 1968 року передача йшла в прямому ефірі.
Ідея створення телевізійного проекту взята з чеської телепрограми «Гадай, гадай, гадальщик», створеної в 1957 році. Перша назва телевізійної гри була «ВВВ – Вечер веселых вопросов».
У 1971 році «КВН» був закритий керівництвом Держтелерадіо СРСР. Фактичною причиною закриття стали надмірно гострі політичні жарти учасників передачі.
25 травня 1986 вийшла в ефір перша гра першого сезону відродженого «КВН». Вже в першій передачі нового «КВН» з’явився жарт, що “нове – це добре заборонене старе”.

1962
– 6 квітня – вийшла в ефір перша музично-розважальна програма «Голубой огонек», вона виходила на Першій програмі Центрального телебачення Держтелерадіо СРСР з  1962 року.
Спочатку програма транслювалася щотижня по вихідних днях, а потім – лише  святкові випуски на 8 березня, 1 травня і Новий рік. В передачах «Голубого огонька» брали участь відомі виконавці опери, балету, оперети, цирку, народної та естрадної музики, а також почесні гості, військові діячі, передовики виробництва та інші представники науки і мистецтва.

(довідка. В 1964 році в світі (не в СРСР) з’являються і стають популярними перші плазмові телевізори. Рідкокристалічні телевізори (LCD-телевізори) з’являться значно пізніше.

1965
– 20 січня – вперше в ефір вийшла загальнореспубліканська телепрограма України – «УТ».

1966
почала виходити в ефір музично-розважальна програма «Кабачок 13 стільців», перші випуски програми виходили під назвою «Добрий вечір». Змінена програма мала називатись «Кабачок 12 стільців», але перед прем’єрою передачі «Литературная газета» відкрила на 16-й сторінці розділ «Клуб 12 стільців», тому назва програми була трохи змінена. В 1969 році «Кабачок» був вже кольоровим. Програма виходила 133 рази, її припинили в жовтні 1980 року, коли Радянський Союз давив і “коректував” політичну ситуацію в Польщі. Деякі герої і сюжети передачі взяті з книги польського письменника Єреми Пшибори «Кабаре старших панов».

В «Кабачку» знімалися актори Театру сатири
Михайло Державін (ведучий), Євген Кузнецов (пан Юзеф), Валентина Шарикіна (пані Зося), Спартак Мишулін (пан Директор), Віктор Байков (пан Вотруба), Тетяна Пельтцер (пані Ірена), Зеновій Високовський (пан Зюзя), Рудольф Рудін (пан Гімалайський), Зоя Зелінська (пані Тереза), Роман Ткачук (пан Владек), Ольга Аросєва (пані Моніка), Борис Рунге (пан Професор), Олег Солюс (пан Пузик), Георгій Віцин (пан Ципа), Наталія Селезньова (пані Катаріна), Юрій Соковнін (пан Юрек), та інші. Саме в такому порядку актори представлені на фото.


Ідея передачі належить актору Олександру Белявському. Режисер передачі – Георгій Зелінський.

1967
телецентри УРСР почали приймали і ретранслювати кольорові передачі.
Неможливо пройти мимо кольору.
Система передачі кольору SECAM, яка була прийнята в Радянському Союзі і Франції, почала розроблятись французькими інженерами в 1956 році. В 1961 році була розроблена перша версія стандарту SECAM – I, у цій версії колірні піднесучі передавались на одній частоті. Дозволю собі спрощене пояснення для тих, хто нічого не зрозумів з останнього речення: основну частину частотної полоси, на якій транслюється телевізійний сигнал, займає чорно-біле зображення, і зовсім вузенька частотна полоса виділена для передачі кольору. Телевізор приймає чорно-білий телевізійний сигнал, і лише злегка його розфарбовує. Так, ніби ми взяли чорно-білу фотографію і кольоровими олівцями розмалювали її: небо – синім, траву – зеленим.
В 1965 році система SECAM – III (інша назва SECAM Optimised) була представлена на асамблеї CCIR (Міжнародний консультативний комітет з радіо). Це і є стандарт SECAM, що наразі використовується. SECAM ніколи не розроблявся “радянсько-французькими інженерами”, це французька розробка. У цьому ж році в СРСР розроблено і запатентовано власний стандарт передачі кольору НИИР (він же SECAM-IV, він же NIR або NIIR). Система НИИР ніколи, ніким і ніде не використовувалась, і по сумі характеристик ця система гірша від тих, які широко використовуються в усьому світі.

Це не єдиний провальний проект з кольором в телебаченні СРСР. Ще в кінці 50-х років в СРСР був розроблений стандарт передачі кольору ОСКМ (одночасна система з квадратурною модуляцією), погіршений варіант американської системи NTSC. Експериментальне мовлення за стандартом ОСКМ почалося в січні 1960 року в Москві. Система виявилася невдалою, прект був закритий, і було вирішено зупинитись на стандарті SECAM.

Побутує думка, що стандарт SECAM було прийнято у СРСР з політичних причин, «в пику» США із їхнім стандартом NTSC. Насправді це не так, бо недоліки NTSC на той час були враховані і виправлені в системі передачі кольору PAL. В 1965 році Комісія по впровадженню кольорового телебачення в СРСР офіційно визнала систему PAL кращою за багатьма характеристиками.
Телевізійний сигнал з передачею кольору SECAM легше передавати по зашумлених, низькоякісних системах зв’язку (правду кажучи, цей фактор не є дуже важливим), саме для ліній передачі сигналу із підвищеним фазовим шумом  система SECAM краще підходить. Недоліком цієї системи передачі кольору є складніший декодер кольору в телевізорі, але для телеглядачів цей недолік невидимий. Цей недолік багато років добре відчували працівники телевізійного сервісу, навіть був такий технічний жарт:
“Как низко PAL SECAM“.
Технічний гумор, так само як і східний гумор, – штука тонка.

1968
– 1 січня – От біда ! З’явилась щоденна “Информационная програма “Время”. Кожен день з 21.00 до 21.30. Потім, щоб не мало було, програма повторювалась ще й ранком з 8.00 до 8.30. Структура програми: перші 20 хвилин щось “господарсько-патріотично-передове” (трудящі намолотили, або засіяли, або кури знесли скількись мільйонів яєць), далі кілька хвилин “новини про жахливий капіталістичний світ і нескінченні протести”, далі кілька хвилин – новини культури, і приблизно 30 секунд – новини спорту, і 2-3 хвилини – погода.
Невже хтось попробує доказати мені, що було інакше ? Цією програмою нас довбали аж до розвалу Союзу. Без перерви на рекламу, за відсутності будь-якої реклами. Хоча іноді, дуже рідко, між телепередачами (не всередині телепередачі, а між телепередачами) були окремі короті рекламні передачі, тривалість приблизно 1 хвилина. Наскільки я пам’ятаю, рекламувались комплексні приймальні пункти і радіоприймач “Океан”.
Щоб не було неясностей. Трошки “не про телебачення”. Людині іноді треба то взуття відремонтувати, то одежу відмити від плям, то щось із техніки відремонтувати. В СРСР було надзвичайно мало місць, де це можна було б це зробити, і вирішено було для деякого “покращення” весь цей сервіс тримати по можливості в одному приміщенні, тобто це, власне, “комплексний приймальний пункт”. Такі пункти навіщось рекламувались по телевізору, хоча їх кількість була так само катастрофічно малою. В наш час, як ми добре знаємо, цей побутовий сервіс став “невидимим”, розпиленим по об’явах в Інтернеті, ще більш безвідповідальним, ніж колись, і предметно дорожчим. Він був поганим, і залишився поганим.

1969
Київський телецентр, а з 1976 також і Львівський телецентр, почали формувати і передавати кольорові програми. З 1978 року всі передачі центральної програми з Москви стали кольоровими.
Новий телецентр в Києві разом із телевежею будували від 1967 до 1973 року. Місце під будівництво було вибрано на 92-метровій висоті над рівнем моря, між Єврейським цвинтарем і обласною лікарнею, по вулиці Дорогожицькій, 10, частково зачепивши територію самого цвинтаря. Висота самої вежі – 383 м. Радіус дії для встановлених метрових передавачів  за різними оцінками – приблизно 90-100 км. Сконструював вежу Інститут електрозварювання на чолі з Борисом Патоном. Вежа зроблена без болтових чи заклепувальних з’єднань, всі частини вежі закріплені з допомогою електрозварювання. Чи це добре, чи колись, через багато років, нам це вилізе боком, ми не знаємо.
Спочатку на вежі були встановлені метрові телепередавачі, орієнтовна потужність передавача одного каналу – приблизно 50 кВт. Ці метрові телепередавачі були для частотних каналів 2 і 4, пізніше доданий передавач для каналу 9, потім дециметровий передавач для каналу 30, потужністю 20 кВт, а ще пізніше – малопотужний передавач для каналу 7. Також на вежі були встановлені передавачі нижнього УКХ-діапазону для радіомовлення. Вже при незалежній Україні на вежу були додано ще кілька дециметрових передавачів потужністю не більше 10 кВт, а також багато обладнання для мобільного зв’язку і передавачів для верхнього діапазому УКХ-мовлення (звичний FM). В 2006 році на вежу було додано два передавачі для трансляції цифрового телевізійного сигналу в стандарті DVB-T, а в 2012 році були змонтовані чотири передавачі для стандарту DVB-T2.
Розраховане пікове навантаження вежі – 500 кВт.


1972

– 6 березня – в УРСР запроваджено двоканальне телевізійне мовлення (якщо хтось неуважно прочитав: не один телевізійний канал, а аж два). Одну групу передавачів і ретрансляторів та окрему мережу кабельних і радіорелейних ліній було виділено для трансляції на території України 1-ї програми ЦТ СРСР. З інших передавачів і лінії зв’язку було сформовано відокремлений телеканал для поширення програм Українського телебачення (УТ). На деяких РТПЦ не було можливості мовити двома передавачами, тому в ефір виходила об’єднана програма.

Технічна особливість. В кінці 1960-х років в СРСР впевнено вважалось, що телевізійна трансляція буде йти не лише на російській мові, а буде також дублюватись мовами народів СРСР.  Передбачалось, що телеглядачі при бажанні будуть купувати телевізійні приставки для двомовної трансляції, і при підключенні такої приставки до телевізора будуть чути синхронний переклад телевізійної передачі на свою мову. Ці приставки мали би називатись “приставка двухречевого сопровождения (приставка ПДС)”. В телевізорах, які випускались в СРСР, були на задній панелі загадкові, непотрібні роз’єми з надписом “Заглушка ПДС”. Ніколи я не бачив в продажу цих загадкових приставок, лише в журналі “Радіо” була опублікована стаття про те, що таку приставку кваліфікований радіолюбитель може зробити і навіть налаштувати самостійно.
Я не знаю, чи була колись яка-небудь “двомовна” трансляція десь в Середній Азії чи на Кавказі, але в УРСР такої трансляції не було. В кінці 1970-х років була інформація, на рівні чуток, що при трансляції іноземних фільмів через “приставку ПДС” можна буде слухати звук без перекладу, для кращого вивчення іноземної мови, або другий канал звука для ефекту стерео.
Ні один з цих “проектів” не був реалізований.

(довідка. Значне збільшення кількості телевізійних каналів в світі (не в СРСР) призводить до появи в 1971 році “закритих каналів”, які можливо переглядати лише при наявності спеціального декодера. “Закриті канали” є доступними для всіх, але лише за додаткову оплату, і є найбільш популярними в кабельних мережах телебачення)

1973
– 16 серпня – запрацювала нова радіотелевізійна передавальна станція – унікальний  комплекс телебачення і радіомовлення. В Києві, а з часом в обласних містах України, почала працювати Третя телевізійна програма в Україні (Київське телебачення), хоча в основному по цьому каналу ретранслювалась Друга загальносоюзна програма, іноді транслювались передачі для Києва і області.


1975 –
З’явилась розважальна передача “Що ? Де ? Коли ?”, вона транслювалась по Центральному телебаченню, її придумав перший телеведучий цієї телевізійної гри Володимир Ворошилов. Передача була справді цікавою, в ті часи цікавих телепередач було мало. В лютому 2008 року на  «Першому Національному» каналі України почали транслюватись подібні розважальні передачі за участю Українського міжнародного клубу знавців.

1980 – на Київській вежі встановлено дециметровий передавач потужністю 20 кВт, який був розміщений на відмітці 200 м.

1981
– 11 травня в Києві почала працювати Четверта програма, до того часу в Києві було три програми: Перша програма центрального телебачення (Московська), Українське телебачення і Київське телебачення. Спочатку Четверта програма вважалась навчальною, по ній транслювались нудні і нецікаві навчальні матеріали для середньої школи. Не всі могли бачити цю програму, бо абсолютна більшість телевізорів могла приймати лише метровий діапазон, а Четверта програма транслювалась дециметровим передавачем. Щоб Четверту програму хоч хтось міг дивитись, на колективних антенах в Києві додавались конвертори, які переводили дециметровий сигнал на частотному каналі 30 в метровий канал під номером 12, хоча програма від того не стала цікавішою і популярнішою.

1982
– 1 січня  – на базі передавачів 3-ої та 4-ої програми центрального телебачення СРСР стартував окремий телеканал «ЦТ-2».

1984
– в червні не в Україні, а для початку в Москві по вул. Алтайській до будинку №19, корпус №1 була прокладена підземна телевізійна траса оптоволоконного кабелю завдовжки аж 2,5 км, щоб замінити колективні антени на даху будинка, заодно забезпечити значно більшу кількість каналів для телеглядачів, що перебували в цьому будинку. Пізніше подібне кабельне телебачення було проведено в кілька будинків на Хрещатику в Києві. Офіційно існуюче “кабельне телебачення” розгорталось в Києві на новому житловому масиві “Троєщина” в кінці 80-х років, на базі обладнання білоруського ВО “Горизонт”. Також в деяких районах Києва розгортались мережі кабельного телебачення на базі обладнання “Terra“, списаного, викинутого і привезеного в Україну з НДР (Німецька Демократична республіка, колишня соціалістична частина Німеччини). На початку 90-х років виявилось, що телевізійна кабельна мережа Троєщини розділена між двома конкуруючими приватними компаніями, “IVK” і “КТМ“. Пізніше обидві мережі підім’яла під себе “Воля-кабель”. З часом і саму “Волю-кабель” проковтнула “Датагруп”.

1986
 – 28 квітня по радіо і телебаченню Радянського Союзу було передано коротке повідомлення ТАРС про аварію на Чорнобильській АЕС. Здавалось, що нічого особливого, але аварія сталась 26 квітня. Наступна інформація про аварію була лише 2 травня в рубриці «Хроніка подій».

1988
– 31 жовтня – створення першої недержавної телекомпанії «ТОНІС», заснованої в Миколаєві. Деякий час після створення зберігалась назва «Тонис-Юг».Планувалось кілька аналогічних назв, «Тонис-Центр», та інших, залежно від місця розташування локальних осередків компанії.
Компанія була ініціатором створення багатьох інких невеликих телекомпаній. Деякий час компанія ділила ефірний час з компанією «НАРТ».
«НАРТ» – це асоціація кількох компаній, розшифровується як «Независимая ассоциация региональных телевещателей».
Остаточний хрест на існуванні телеканалу «Тоніс» було поставлено 24 серпня 2017 року, в зв’язку зі зміною власника «Тоніс» змінився на «Прямий».
В 1988 році в Києві відкрито першу в Україні офіційну публічну відеотеку, яка за оплату надавала для перегляду власникам відеомагнітофонів касети із записами фільмів і популярних телепрограм. На той час нелегальний прокат відеокасет вже набув такого розмаху, що перегляд порно-фільмів, кривавих бойовиків і фільмів жахів влаштовували майже відкрито, і де завгодно.

1990
березень – телеканал »УТ» змінює назву на телеканал «УТ-1».
– 13 жовтня – в Харкові розпочинає ефірне мовлення дочірня приватна телекомпанія від компанії «ТОНІС», вона називається «ТОНІС-Центр».

1991
телеканал «Ютар+» розпочав мовлення в Києві.
– 13 травня – телеканал «Российское телевидение» розпочинає мовлення на мережі «ЦТ-2», ділить ефірний час з телеканалом «ЦТ-2».
– 1 липня – телеканал «Мегапол» розпочав мовлення в Києві.
– 16 вересня – телеканал «ЦТ-2» припинив мовлення, на мережі залишився лише телеканал «Российское телевидение».
грудень – створення недержавної телекомпанії з іноземними інвестиціями «ICTV». Назва в англійській мові на слух звучить як «I see TV» (Я дивлюсь телебачення).
(дивно, але саме так називається “Міжнародний комітет по класифікації вірусів” (англійською International Committee on Taxonomy of Viruses, ICTV)
– 27 грудня – телеканал «ЦТ-1» змінює назву на телеканал «1 канал Останкино».

1992
– 1 січня – телеканал «Российское телевидение» змінює назву на телеканал «РТР», телеканал «УТ-2» розпочав мовлення, ділить ефірний час з телеканалом «РТР».
– 15 січня – телеканал «Тет-А-Тет» розпочав мовлення в Києві.
лютий – створення другої програми Українського телебачення «УТ-2».
– 26 вересня – телеканал «УТ-3» розпочав мовлення (працював з 18.55 щосуботи, неділі та понеділка), ділить ефірний час з телеканалами «УТ-2» та «РТР».

1994
лютий 1994 – телеканал «Гравіс-35» розпочав мовлення в Києві.
навесні 1994 року Віталій Артеменко, краєзнавець із Харкова, запропонував встановити нову дату святкування Дня працівників телебачення та радіомовлення – 16 листопада. Саме в цей день 1924 року в Харкові (тодішній столиці радянської України) вийшла в ефір перша передача українського радіо. Укртелерадіокомпанія вирішила знову запропонувати керівництву держави встановити 16 листопада як професійне свято для теле-, радіопрацівників.
– 6 липня – телекомпанія «СТЕРХ» розпочала мовлення в Дніпропетровську.

1995
– 3 січня – створено НТКУ (національна телекомпанія України), НРКУ (національна радіокомпанія України), КДРТРК (Київська державна регіональна телерадіокомпанія), СДРТРК (Севастопольська державна регіональна телерадіокомпанія) та починають створюватись обласні ОДТРК (обласна державна телерадіокомпанія).
– 20 лютого – телеканал «11 канал» (ТРК «СТЕРХ») розпочав мовлення на метровому 11-му частотному каналі в Дніпропетровську.
– 1 квітня – телеканал «1 канал Останкино» змінює назву на телеканал «ОРТ».
– 1 серпня – згідно наказу Держкомтелерадіо від 18 липня 1995 року проведено перекомутацію передававачів «УТ-2» та «ОРТ», проте вже в листопаді у багатьох регіонах (південь та схід) повернули телеканал «ОРТ» на попереднє місце.
– 3 серпня – телеканал «РТР» (по ньому тоді транслювався серіал «Санта-Барбара») припинив мовлення в Україні, трохи раніше припинив мовлення телеканал «УТ-3».
– 3 вересня – телеканал «1+1» розпочав мовлення, ділить час з телеканалом «УТ-1».
телеканал «Гравіс-7» розпочав мовлення в Києві.

1996
– 20 жовтня – телеканал «Інтер» розпочав мовлення, ділить ефірний час з телеканалом «ОРТ» та місцевими ОДТРК. Одним з засновників «Інтера» є телеканал «ОРТ». Мовив у будні від 07:00 до 10:001999 р. до 13.00) і 18:0000:00/02:0010:00 до 18:00 – перерва і місцеві ОДТРК), вихідні 09:0000:00/02:0007:00 до 09:00 – перерва і місцеві ОДТРК).

(довідка. З 1997 року в світі набирає популярність WEB-телебачення, поширення такого телебачення – через мережу Інтернет та інші подібні глобальні комп’ютерні мережі)

1997
– 1 січня – телеканал «1+1» переходить на мережу «УТ-2», ділить з ним ефірний час. Отже, телеканал «УТ-2» мовив до 1997 року за розкладом 10:00-18:00, а з 1997 року по середину 2003 року за розкладом 10:00-14:00.
– 2 липня – телеканал «СТБ» розпочав мовлення.
– 1 вересня – телеканал «УТ-1» змінив назву на телеканал «Перший Національний».

1998
– 26 лютого – телеканал «Новий» розпочав мовлення.

2000
телеканал «ICTV» переходить на цілодобове мовлення.

2001
телеканал «Новий» переходить на цілодобове мовлення.
– 27 грудня  – перший загальноукраїнський музичний телеканал «М1» розпочав мовлення.

2002
– 20 жовтня – телеканал «Інтер» остаточно припинив ретрансляцію телеканалу «ОРТ» та збільшив обсяг мовлення по буднях з 06:00 до 02:00/04:00, по вихідних – з 07:00 до 03:00. Мовлення усіх ОДТРК перейшло на мережу «УТ-1» (розклад 16.00-18.00).
– 30 грудня – телеканал «Інтер» перейшов на цілодобове мовлення.

2003
– 1 лютого  – перший інформаційний телеканал «5-й канал» розпочав мовлення.
– 1 серпня – мовлення усіх ОДТРК перейшло з мережі «УТ-1» на мережу «УТ-2» (з 12:00 до 14:00), тим самим скоротивши час мовлення телеканалу «УТ-2» до 2-х год/добу за розкладом 10:00-12:00.

2004
– 30 липня – телеканал «1+1» отримав право на збільшення обсягу мовлення до 24 годин на добу, ефірний час з 10:00 до 14:00 було віддано йому, і телеканал «УТ-2» був закритий. Мережа «УТ-2» повністю віддана телеканалу «1+1».
– 1 листопада – телеканал «НТН» розпочинає мовлення.

2005
– 30 травня  – перший загальноукраїнський спортивний телеканал «Мегаспорт» розпочав мовлення.

2006
–  в Женеві підписана угода про перехід до літа  2015 року українського телебачення на цифрове мовлення. Ця дата є рекомендованою, в Україні вона кілька разів переносилась.
– вересень 2006 Перша в світі країна назавжди вимкнула аналогове телебачення на своїй території, і залишила лише цифрове. Ця країна називається Люксембург.
– 1 липня – телеканал «Гравіс-7» змінився на телеканал «Кіно».
– 1 грудня – телеканал «Гравіс-35» змінився на телеканал «Сіті».
–  грудень – телеканал «К1» розпочав мовлення.

2007
– 1 липня  – згідно з даними Нацради, в Україні зареєстровано понад 60 каналів супутникового мовлення.

2009
травень – в Київській, Житомирській та Одеські областях почалася ефірна трансляція кількох каналів в цифровому форматі DVB-T, з невеликою кількістю передавачів і невеликим покриттям. Крім того, з 4 лютого 2010 року у 12 областях (Київська, Одеська, Житомирська, Дніпропетровська, Львівська, Чернігівська, Вінницька, Запорізька, Миколаївська, Тернопільська, Закарпатська та Крим) почали передачу цифрового телебачення. Однак на ці частоти концерн РРТ не мав ліцензій і був змушений невдовзі припинити мовлення.

2011
1 жовтня – почав своє мовлення телеканал «Інтелект TV».
1 листопада – в Україні стартувало мовлення ефірного цифрового телебачення у форматі DVB-T2. Насправді ця дата є формальною, розгортання мережі ефірної трансляції DVB-T2 йшло повільно, а деякий час трансляція йшла при відсутності в продажу, а значить, відсутності у населення сертифікованих приймачів кодованого телевізійного сигналу DVB-T2. Кодування цифрового сигналу було офіційно відмінене в 2014 році, з багатьма проблемами, які створювала компанія-монополіст «Зеонбуд», але лише 1 січня 2015 року кодування було припинене.

2022
24 лютого 2022 року – почалась війна Російської Федерації проти України, через кілька днів на багатьох телевізійних каналах замість програм самих каналів була запущена загальна програма “Телемарафон”.
22 липня 2022 – ліквідована трансляція каналів, що належать до Медіа Група Україна, що належать олігарху Ахметову. Це канали «Україна», «Україна 24», «Футбол 1/2/3», «НЛО TV», «Індиго TV».

Зміни в трансляції цифрового ефірного счигналу Т2:
15 квітня 2012 року – музичний телеканал «Enter-music» став дитячим телеканалом «Піксель-ТБ».
13 липня  2012 року – телеканал «2+2» розпочав мовлення замість телеканалу «Real TV Estate».
1 червня 2013 року – музичний телеканал «MTV-Україна» став телеканалом «Zoom».
10 червня 2013 року – спортивний телеканал «Хокей» став телеканалом «XSport».
4 листопада 2013 року – телеканал «Business» розпочав мовлення замість телеканалу «Погода ТБ».
15 листопада 2013 року – телеканал «112-Україна» розпочав мовлення замість телеканалів «Аріадна ТВ», «Лідер ТВ», «Вибір ТВ», «Новий Формат ТВ» та «Партнер ТВ». Ця дія була незаконною, канал зайняв місце в ефірній трансляції, відведене для місцевих телевізійних компаній.
31 грудня 2013 року – телеканал «Добро» розпочав мовлення замість телеканалу «Star TV».
9 жовтня 2014 року – телеканал «Еспресо TV» розпочав мовлення замість телеканалу «Goldberry».
20 жовтня 2014 року -телеканал “Кіноточка” замінений на  телеканал “Індиго TV” .
1 січня 2015 року – не лише юридично відмінене, а на апаратному рівні припинене кодування цифрового ефірного сигналу в стандарті DVB-T2.
Початок 2015 року – вже стоять “на вихід” канали “БТБ” та “Business”, канали “Dobro” та “Вінтаж ТВ” зайняли чергу.
Вересень 2016 року – частоти недіючого телеканалу “БТБ” передані телеканалу “Культура”, мовлення почалось 1 січня 2017 року. Також в вересні Львівський телеканал “ZIK” придбав телекомпанію ТОВ «ТРК “Нові комунікації”», яка транслювала телеканал “Dobro“. Замість каналу “Dobro” транслюється телеканал “Z“.
20 липня 2017 року – телеканал «Вінтаж ТВ» (ТОВ «Корона санрайс») рішенням суду вилучений із цифрового ефірного мультиплексу МХ-5. Також Нацрада затвердила рішення про зміну назви телеканалу “Тоніс” на “Прямий” з 24 серпня 2017 року. Змінений канал “Прямий” має соціальну направленість.
9 листопада 2017 року – парламентський канал “Рада” доданий до мультиплексу MX-5, на місце колишнього каналу “Вінтаж ТВ”. 1 вересня 2018 року канал “Рада” запрацював в цифровій трансляції.
1 серпня 2018 року – в Україні почалось поступове відключення аналогового телевізійного мовлення, для початку аналоговий сигнал був відключений в Києві і Кіровоградській області, через місяць – в інших областях України. Залишились невідключеними 142 аналогові передавачі в зоні проведення операції об’єднаних сил, також 26 передавачів на півдні Херсонської області і близько 100 передавачів на кордоні з РФ. Залишились в роботі близько 400 передавачів Суспільного мовлення (UA:Перший) і близько 100 передавачів місцевих і регіональних телекомпаній, які ще не мають цифрових ліцензій.
Колись це стане давньою історією, тому я не забув написати про неприємну особливість переходу України на цифрове ефірне телебачення: ціна на цифрові тюнери піднялась приблизно в два рази, а непорядні рекламщики в один голос затягнули “безкоштовне телебачення пропало, переходьте на наше платне кабельне чи супутникове”. Такі реалії, але потім ціна тюнерів та іншого обладнання все одно падає до звичного рівня.
28 вересня 2019 року – каналу “112”, нарешті, відмовлено в ефірній трансляції Т2, цей канал незаконно займав місце, відведене для місцевого телевізійного мовлення.
Грудень 2019 року – канал “Ескулап” змінив назву на “Україна24“.
1 січня 2020 року – канал “ПлюсПлюс” почав мовлення в ефірній трансляції Т2 на місці колишнього каналу “Business” в мультиплексі MX-3.
Серпень 2021 року – канал “Вінтаж ТВ” перейменувався в UNC (Ukrainian News Channel) з наміром стати новинним економічним каналом і навіть колись отримати місце в ефірній трансляції Т2. Трансляція канала – лише з супутника, і в деяких кабельних мережах.
4 квітня 2022 року – канали “Еспресо“, “Прямий” та “5 канал” були вимкнені з ефірної трансляції в Україні. Причина вимкнення – політична, за наказом президента Зеленського і його влади.

З часом ми попрощаємось з аналоговим кольоровим телевізійним стандартом D, чорно-біла версія якого прийнята в 1948 році. Цей стандарт є приблизно таким:


Зрозуміло, що в малюнку є деяка неточність і спрощеність. Малюнок зроблено від передачу кольору в системі PAL, центральна піднесуча частота для передачі кольору, як видно з малюнка, 4.43 MHz. А в системі SECAM замість неї застосовуються аж дві піднесучі частоти для червоного і синього кольору, їх частоти 4.406 MHz (червоний) і 4.25 MHz  (синій). Аналоговий стандарт ще довго буде використовуватись в кабельному телебаченні.
Щоб описати новий цифровий телевізійний стандарт DVB-T2, потрібна не одна стаття, а кілька книг.
В наш час абсолютна більшість телевізійних каналів формують зображення з пропорціями екрану 16:9, на відміну від колишньої пропорції 4:3. Це створює тимчасові незручності при перегляді цих каналів на звичайному кінескопному телевізорі з пропорціями екрана 4:3, зображення здається трохи стиснутим з боків. На щастя, в ефірних цифрових тюнерах Т2, які можна додати до таких телевізорів для перегляду телебачення в цифровому варіанті, є можливість встановити пропорцію зображення вихідного сигнала в форматі “LetterBox“. і зображення знову стає з нормальними пропорціями, не звужене.

Ложка дьогтю в телевізійній бочці меду.
Доказано вченими всього світу, і це твердження не підлягає сумніву, що “занадто багато телебачення” або “занадто багато Інтернета” не дуже впливає на мислення дорослих людей, але має значний негативний вплив на дітей дошкільного і шкільного віку.
Це факт. Отупляючий вплив значний. Творчі здібності зменшуються, і назавжди.

————-
Знаєте інші важливі і цікаві дати, події ? Доповнюйте в коментарях, ваша інформація буде додана до статті.

Пропонуємо також набір статей на “загально-телевізійну тему”.

—————————————-

Россиянин, ты захотел скачать файл ? Или почитать чего интересного ?
Останови свою войну в Украине !
----------------------------
Українці, не забуваємо про побутове. Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів на флешці, це схеми, мануали, вся додаткова інформація.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь (Leave a Reply)