Спогади однієї людини. Частина 10. Роки 1973-1975

Реклама для телеремонту

Потрібен телемайстер ? Можливо, він в_цьому_списку
Ви телемайстер, і хочете безкоштовну рекламу ? Вам до_цього_списку

Ви читаєте частину 10.
Перед нею:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970
частина 09, роки 1971 – 1973

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Власне, в попередній частині статті я написав, що мені пощастило на два роки поїхати працювати в Чехословаччину. А чому “пощастило” ? Адже всі знають: куди захотів, туди поїхав.
Ну-ну…
Попробуйте уявити іншу реальність.
Лише держава вирішує, кому можна поїхати за кордон, і куди саме, і на який термін, і навіщо.
Лише держава вирішує, що повинні її громадяни робити, говорити, думати. Держава вирішує, що громадяни можуть мати у своїй власності, а що не можуть. Щоб було зрозуміліше, візьміть в руки будь-яку доларову банкноту, від 1 долара США до 100. Потримали в руках ? Поклали в кишеню ?
Вибачте, нам за такі дії вже світила тюрма. Мати в своїй власності іноземну валюту – це серйозний кримінальний злочин. Якщо ти працював за кордоном, і заробив валюту, ти зобов’язаний здати валюту державі, а за це по офіційному обмінному курсу отримати чеки.
Це такі спеціальні гроші, на них можна багато чого купувати в спеціальних “чекових” магазинах. В Києві таких магазинів аж два.

Просто злість бере, яка коротка пам’ять у теперішніх “любителів Союзу”. Я лише коротко згадаю, чим я дивував своїх знайомих, товаришів, родичів, коли працював в Чехословаччині і іноді приїжджав в відрядження на кілька днів в Союз. То чим я їх дивував ?
1. Немає проблеми з продуктами харчування, навіть з м’ясом, ковбасами, молочними продуктами. Захотів – і купив.
2. Ні по телевізору, ні по радіо, ні в газетах немає нескінченного довбання про “переваги соціалістичного способу життя”. Ну, зовсім нема. Все інше є, і новини, і розважалівка, і ще хто зна які передачі, але без нескінченної “партії” і “соціалізму”.
3. Предмети побуту в магазинах – якісні, і доступні, і без обмежень, і всім.

Люди мене слухають, і не вірять своїм вухам. То у нас тут поруч, за кордоном, такий рай ? А ми досі тут ? Згадується словацький анекдот тих часів. Один словак запитує другого:
– Ти чув новину ? Скоро відкриють кордон з Радянським Союзом. Що ти будеш робити ?
– Як що ? Вилізу на дерево і буду сидіти на дереві.
– Навіщо ?
– Щоб не затоптали.

А ось вам чеський анекдот. Обідають Брежнєв і тодішній чехословацький лідер Густав Гусак, абсолютно лояльний до Радянського Союзу. Брежнєв наколов виделкою червоний перець і тягне до рота, але Гусак скинув йому перець з виделки.
Брежнєв знову наколює перець і хоче з’їсти, але Гусак знову скидує йому перець з виделки.
Брежнєв знову повторює, але та сама історія.
Брежнєв питає: – Чому ти не даєш мені з’їсти перець ?
Гусак відповідає: – Мені не можна гострого і перченого, а тому, доки я тобі сраку лижу, ти не будеш їсти перець.

Ось такі в Чехословаччині анекдоти,  А тепер – без анекдотів і без вигадки. Деякі надписи в Чехословаччині по-словацьки, тут і перекладача майже не треба, а от деякі чеські слова звучать досить дивно. Ось невигадані чеські і словацькі вирази:
pozor, policie varuje” – але це не означає “сором, поліція краде“, це насправді “увага, поліція попереджає“.
pozor mimo” – начебто важко перекласти, але це лише “слідуйте” чи “проходьте“.
čerstvé, voňavé potravka” – ні, не “черства, смердюча отрута“, а навпаки, “свіжа, пахуча їжа“.
dokonali tvar” – це “ідеальна форма“.
pádlo” – не переживайте, це весло.
pohánka” – це насправді гречка.
dívky zdarma” – дівчатам вхід безкоштовний.

А які в Чехословаччині прикордонники ! Нам, кільком співробітникам “Трансгазу” в Чехословаччині, потрібно було по роботі на кілька днів з’їздити в Польщу. Уявивши, скільки документів доведеться для цього оформляти, розпитуємо словацьких колег, які документи для цього треба, і чи легко оформити такий дозвіл.
Відповідь дуже проста: потрібні ваші паспорти. Без паспортів не пустять.

Словак сказав правду. Ми справді службовою машиною їздили з Чехословаччини в Польщу, маючи лише свої паспорти і документи на машину. Тут я змушений забігти трохи наперед, на початок 1976 року, бо мені довелось в тому році непередбачувано перетинати кордон, але не кордон Чехословаччини і Польщі, а кордон Чехословаччини і СРСР.
Помер тій старий тато.
Я в Прагу, наші в посольстві кажуть, що доведеться не менше тижня оформляти документи, але співробітник посольства, мій знайомий, допоміг мені. Він на тиждень дав мені службову машину з посольськими номерами і табличку “По указанию“. Я – за кермо, і до кордону з Радянським Союзом. Чеські прикордонники перевіряли мене секунд п’ять, але під’їжджаю до наших прикордонників.
Вони, на щастя, не дуже знають, які документи потрібні, якщо машина з дипломатичними номерами, але сперечаються, що документів має бути більше. Через кілька годин суперечок і телефонних дзвінків прикордонники вирішують пустити мене в рідну країну. Я – в машину, натискаю на газ, і мчу на Прикарпаття, у мене немає зайвих хвилин. Я хочу допомогти мамі з похованням мого тата, я не хочу, щоб поховання тата було без мене.
Нарешті, до нашого селе залишається кілька десятків кілометрів, я вже біля містечка Долина. Але тут я помічаю за собою “хвіст”.
Я не помиляюсь, мене справді переслідують. Я трохи налякався.
Мене попереджали в посольстві, що машина з дипломатичними номерами – це ласий об’єкт для грабіжників, і попереджали, що треба бути обережним.

Я сильніше натиснув на газ. “Татра” мчить, аж покректує на наших дорогах, але “хвіст” за мною не відстає. Переслідувачі не доганяють мене і не відстають. Я влітаю в рідне село, ось вулиця вправо, тут мене вже грабувати не стануть, але “хвіст” справді близько. Я підлітаю до батьківської хати, гальмую, бачу людей, які стоять біля воріт, переслідуюча машина також зупиняється, з неї вискакують люди і підбігають до нас.
На щастя, це не бандити, в усякому разі, не кримінальні бандити. Це кагебісти.

Інформаційна довідка. КДБ СРСР
Комітет державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, по-російськи “Комитет государственной безопасности СССР”) – орган державного управління для забезпечення державної безпеки. Створений 13 березня 1954 року з підрозділів МДБ СРСР та служб і відділів МВС СРСР при Раді Міністрів СРСР. В 1978 році підпорядкований безпосередньо Політбюро ЦК КПРС. У систему КДБ входили органи державної безпеки, персональна охорона вищих партійних та державних посадовців, прикордонні війська та війська урядового зв’язку, органи військової контррозвідки, навчальні заклади й науково-дослідні установи. Комітет виконував захист режиму СРСР від внутрішніх і зовнішніх політичних “ворогів”, здійснював функції політичних репресій, розвідки, а також політичної контррозвідки на території СРСР.

Ось такі “сини Дзержинського” підозрювали мене в чомусь небезпечному, замаскованому під поховання власного батька, і їхали за мною від самого кордону. Їхали, добре знаючи, що в машині лише одна людина, до речі, громадянин того самого СРСР. Щось доказуючи, що, “можливо, я насправді чех”, вони відчепились і почали виясняти, де тут заправитись, бо бензин у вірних служителів Вітчизни був практично на нулі.

Я поховав тата, ще день побув вдома, допомагаючи мамі по господарству. Щоб повернутись назад в Чехословаччину із моєї непередбачуваної подорожі, їздив в Москву для оформлення в’їздних документів. Потім повернуася в село, і тою самою службовою машиною без пригод доїхав до Праги і повернув машину в посольство.
Різні країни, різні кордони. А, може, треба написати інакше ?
“Різні режими, різні кордони”. Так краще.

Словаки не сприймають мне як “представника великої, дуже дружньої, дуже соціалістичної, але небезпечної країни”, вони сприймають мене як звичайну людину. Ні найменшої “зверхності” чи “приниженості”, чого не кажеш про наших людей.
Їду в відрядження в Москву поїздом “Прага-Москва”, везу річну документацію. Вже пізній вечір, я зайшов в купе, провідниця стелить мені постіль. Я подумав, що в міжнародних поїздах так прийнято, бо в наших поїздах отримуєш постіль у провідниці, а потім зранку мусиш здавати, а вона перераховує, щоб ніхто нічого не вкрав. Розпитую у провідниці, чи не можна би чаю на ніч. Провідниця каже, що є і чай, і печиво, і більш міцні напої, і робить мені комплімент:
“Вы так хорошо разговариваете по-русски”.
Я пояснюю, що я насправді “місцевий”, працюю в Чехословаччині по контракту.
“Тьфу. Я же думала, что вы иностранец. Стелите постель сами”.
Різні люди живуть в Чехословаччині, є розумні, дурні, культурні, хамовиті, але, знаєте, такого “іноземного жлобства” як у провідниці, я в Чехословаччині не зустрічав.
У нас є козлорогі совкові жлоби, а у них нема. Ну, що тут будеш думати ?
ЦЕ ВИХОВАННЯ. Кинути чеха на кілька років в Москву – стане таким самим бидлом.

А у чехів є те, що у нас нема, і не буде ніколи. У них є чеське пиво. Я розумію, що в Києві також є пиво, в Києві є аж два пивзаводи. В Києві іноді є в продажу пиво, воно називається “Жигулівське”, інших сортів в звичайному продажу не буває. В Києві пиво не вважається прохолоджувальним напоєм, бо в Чехословаччині чим тепліше на вулиці, тим холодніше пиво, а в Києві з підвишенням температури повітря одночасно підвищується температура пива, а коли температура повітря перевищує 10°C, пиво в продажу зникає. Я би згадав про київські пивзаводи трохи детальніше.

«Пивзавод № 1»
Пивовар Генріх Карл Шульц заснував в Києві броварні, які в 1886 році об’єдналися у пивзавод Карла Шульца. За радянських часів цей завод був перейменований на «Київський пивзавод № 1». Багато раз модернізований завод випускав марки пива і “Шульц”, і “Славутич”, і “Сармат”, а 12 жовтня 2009 року завод був визнаний банкрутом.

«Пивзавод № 2»
Пивзавод на Подолі почав створюватись в 1873 році. Все устаткування було замовлене на батьківщині кращого європейського пива у Пільзені. Вже у перші п’ять років свого існування завод налагодив випуск вищих сортів баварського пива, портеру, російського меду та англійського елю, згодом з’явилися світле чеське пиво, темне мюнхенське. Спочатку хміль для пива привозили на завод з Богемії та з Баварії, потім зі Сквири, Київська область.
За радянських часів цей завод був названий «Київський пивзавод № 2».
Останнє своє пиво завод виготовив у грудні 2013 року. 28 лютого 2014 року завод було закрито.

«Пивзавод № 3»
Цей пивзавод не дістався Києву від “проклятого царського минулого”, він був збудований за часів СРСР. Намивання майданчика для нового пивзаводу почали в 1974 році. Проектування заводу здійснювали спеціалісти з Чехословаччини. В 1980 році «Київський пивзавод № 3» було урочисто відкрито.
В 1986 році всі три Київські пивзаводи і Фастівський пивзавод було об’єднано в “Пивобезалкогольне об’єднання «Оболонь», Я би прочитав ця безцінну назву ще раз, і уважно. Я ще буду згадувати про “безалкогольний” період.
З приємністю кажу, що завод працює і досі.

«Пивзавод № без номера»
Цьому заводу номер не присвоювали. Київський пивоварний завод «Славутич» було офіційно відкрито 7 червня 2004 року. Завод також працює і досі.

Ну, повертаємось до Чехословаччини. Боже мій, як може бути в одній країні так багато різноманітного, смачного пива, ну просто найрізноманітніше пиво, замість “Жигулівського”. Це при тому, що “Жигулівське” пиво – надзвичайно старе. В квітні 1881 року було зареєстровано товариство на паях «Товариство Жигулівського пивоварного заводу в місті Самарі». Засновниками його були Альфред Пилипович фон Вокану і Моріц Моріцевич Фабер.

Незважаючи на кількість і різноманітність пива, в Чехословаччині важко знайти втративших інтелект бухариків із характерними пивними животами. Це тому, що, крім пива, є  ще культура споживання пива.

А крім пива, в Чехословаччині є те, що їм не дуже потрібне, але дуже потрібне нам.
Це старі автомобілі “Волга”.

Навіщо спеціаліст, якому пощастило, кілька років працює чи в Чехословаччині, чи в якійсь іншій країні “соціалістичного табору” ? Може, для того, щоб заробити грошей ? А куди він вдома діне ті гроші ? Що він за них купить ?

Ні, мета не в тому, щоб заробити грошей, хоча заробити грошей – також добре. Мета перш за все в тому, щоб купити стару “Волгу”.
Це найбільш престижна машина в Радянському Союзі, а вибір машин не назвеш широким: це “Запорожці”, “Москвичі”, “Волги” і недавно почали випускатись “Жигулі”.
Нову “Волгу” в Чехословаччині не купиш, по-перше, не вистачить грошей, по-друге, нові “Волги” продаються лише громадянам Чехословаччини. Чи офіцер, якому пощастило послужити в Чехословаччині, чи щасливчик-інженер, чи ще хтось, хто дорвався до такого бажаного “закордону”, їх об’єднує спільне бажання: приїхати додому старою “Волгою” ГАЗ-21 або більш везучий варіант ГАЗ-24.
А їдучи додому, напхати в ту “Волгу” СТІЛЬКИ ХОРОШИХ РЕЧЕЙ ! Вони можуть в сумі коштувати значно більше, ніж сама машина.

А їхати назад, до речі, доведеться через Карпатські перевали, і добре, якщо пощастить їхати влітку. А якщо довелось їхати зимою ! Їхати гірськими дорогами повністю перегруженою машиною, яка ледве їде по рівному. А після Карпат цих водіїв чекають бандити, ДАІшники і неймовірна втома, бо не зупинишся цією машиною ніде, розграбують, доки будеш відпочивати. Без зупинок, з останніх сил, аж додому.

Все це я не прочитав десь в книзі, чи в газеті. Так само їхав і я.
Переїжджав кордон за штатною процедурою, яку не я встановив, і яку не міг порушувати.
Їхні прикордонники пропустили без проблем. Наш прикордонник каже:
“Стільки килимів не можна перевозити”.
Я, згідно інструкції, відповідаю: “Добре, я один килим залишу”.
Тепер, виявляється, я можу їхати, один килим пішов в фонд прикордонників. Тоді не було окремих назв “прикордонники” і “митники”, вони всі називались в побуті “прикордонниками”. Влаштуватись на роботу на “кордон” було нелегкою справою, для цього потрібні були і зв’язки, і гроші. Але попрацювавши пару років десь на кордоні, наприклад, між СРСР і Чехословаччиною, чи іншою сусідньою країною, можна було потім взагалі не працювати.
Все життя не працювати. Прикордонники так згинають наших людей поборами, що ті аж пищать, але платять, як їм сказали. Був навіть такий популярний вислів:
“Не кажи гоп, доки не переїдеш Чоп”.
Це зараз на кордоні є багато пунктів пропуску, а тоді був Чоп. Ну, насправді Чопів є аж два: Чоп “Страж” (на Чехословаччину) і Чоп “Дружба” (на Угорщину).
А мені треба далі, і їхати довелось взимку. Через Карпати. Трясучись від страху, по гірських дорогах, повністю покритих льодом.
Мені трохи легше, я доїхав до мами на Прикарпаття, і пару днів відпочивав. Причіпив до машини саморобні фальшиві автомобільні номери СРСР, такі самі, як були у мого “Москвича”, бо краще ризикувати, їдучи з фальшивими номерами, ніж ризикувати, їдучи з транзитними чеськими номерами. Аж потім зранку виїхав на Київ, а пізно ввечері доїхавши до Києва, спочатку вигрузив з машини все, що було, аж тоді дозволив собі заснути.
Знову пощастило. Доїхав.

Навіщо я так довго пишу про “матеріальне, приватне, бездуховне” ? Невже для мене не існувало нічого “високого, духовного”, і таке інше ? А я, між іншим, лише згадую, і розумію, що в СРСР потрібні були надзвичайно великі зусилля, щоб нормальною, чесною працею забезпечити собі і своїй сім’ї нормальне, комфортне життя, хоча б на кілька років.
Вам здається, що я забагато описую “матеріальне” ? Я ще не починав про “квартирне питання в СРСР”.

Доїхав. Я знову з сім’єю, Я привіз багато хороших, корисних речей, які практично неможливо купити в наших магазинах, і назви речей такі, що починаємо остерігатись людських заздрощів. Назви прості: дублянки, джинси, взуття, не-кроликові шапки, а крім одежі, популярні і практичні чеські килими, посуд, та що там перераховувати ! Машина також є, значно міцніша і практичніша машина, ніж той ніжний “Москвич”. Добре, що я продав “Москвича” перед від’їздом до Чехословаччини. Машину зареєстрував, тоді ще не існувало поняття “євроблях”.
Машину зареєстрував… Нічого особливого, але машину мені по наших правилах зареєстрували “без права продажу”. Купив машину ? На здоров’я, але БЕЗ ПРАВА ПРОДАЖУ. Так, ніби одружився з тою машиною. Пройде ще немало років, доки цей ідіотизм відмінять.

Я вдома, а які у нас новини ? А у нас нові паспорти. А до нас, до нашого двоквартирного будиночка підбираються новобудови. Новобудови ще почекають кілька років, я згадую про паспорти.

Без прив’язки до інших подій можна подумати, що в Союзі “просто так, для покращення” йде обмін паспортів на нові. Але, аналізуючи інші події, починаєш розуміти, що обмін паспортів – не для простого “покращення”.
Через чотири роки у нас Олімпіада. Треба показати, що у нас тут “все по-людськи”. Паспорт треба зробити таким, щоб весь світ не дивувався дикості нашої влади.

З паспорта прибрали “соціальну приналежність”. Тепер ти не був, згідно документа, “рабочий”, “колхозник”, “служащий”, “учащийся”, “иждевенец” і ще хто зна, ким міг бути громадянин СРСР, бо тепер, згідно паспорта, ти був просто громадянином чи, як варіант, громадянкою.
А тепер саме головне. Нові паспорти видали ВСІМ, хто досягнув потрібного віку, незалежно від місця проживання. Видали навіть тим, хто проживав в селах.
ЯК В ЄВРОПІ !
Паспорт не треба час від часу міняти, треба лише доклеювати нові фотографії, бо роки йдуть, і людина старіє. Колір обкладинки – лише умовно червоний, я би цей колір назвав вишневим. Лише закордонні паспорти СРСР принципово червоні.
Незадоволена новим паспортом лише моя дружина: не дозволяється вклеїти в новий паспорт більш молоду фотографію із старого паспорта.

Закінчилась довгограюча війна у В’єтнамі. Північний В’єтнам переміг південний В’єтнам, захопив найбільше місто В’єтнаму Сайгон. В наших газетах за квітень  і травень 1975 року така ненормальна радість, ніби закінчилась війна в Києві, з тисячекратним повторенням, що “американці переможені”. Це при тому, що вже більше року, як американців у В’єтнамі вже немає.
Добре, а хто ж переможений ?
Та самі в’єтнамці й переможені. Боротьбою за “соціалізм, комунізм та інші …ізми” зруйнували свою країну, вбили надзвичайно багато своїх громадян, добились права жити в бідності, і з колючим дротом навколо власної країни. Все одно з 1991 року В’єтнам покінчив з комуністичним маразмом і почав налагоджувати нормальне життя. Але ще до того, як розвалився Союз, наші спеціалісти у В’єтнамі, і бойові, і мирні, вдома тихенько розказували, що в’єтнамці налаштовані проти свого комуністичного режиму, навіть місто Сайгон, назване на честь політичного лідера Хошімін, вперто називають Сайгоном.

Індокитай – справа тонка. Що таке “індокитай” ? Та всі ці В’єтнами, Камбоджі, та їхні сусіди, і є Індокитаєм. Та й сама назва є трохи штучною, бо “Індокитай” – це “десь між Індією і Китаєм”.

Я ж казав, що “Індокитай – справа тонка”. За відсутності нормальної війни і багатьох людських жертв  в сусідній Кабмоджі 17 квітня 1975 року владу захопив дуже закомуністичний політичний рух “червоні кхмери” на чолі з Пол Потом, спочатку захопили столицю Камбоджі Пномпень, а далі всю країну. Це встановило в країні жорстокий комуністичний режим, що знищив близько трьох мільйонів камбоджійців. Знищив навіть без війни, по ходу “перебудови країни”.

Та що нам ті войовничі індокитайці ! У нас є те, що нас справді хвилює.
У нас з футбол. У нас 1975 рік.

Так, ви правильно здогадались. 14 травня 1975 року київське «Динамо» вперше завоювало «Кубок володарів кубків УЄФА» з футболу, перемігши з рахунком 3:0 у Базелі (Швейцарія) угорський клуб “Ференцварош”


Думаю, що лише найбільші оптимісти після тої гри казали, що тепер пора взяти Суперкубок, а більш помірковані болільники казали, що і без Суперкубка це грандіозне досягнення київського “Динамо”.

Інформаційна довідка. УЄФА та європейські футбольні нагороди.
УЄФА було засновано 15 червня 1954 року в Базелі, Швейцарія. Це спілка європейських футбольних асоціацій (UEFA, Union Européenne de Football Association), вона керує футбольними асоціаціями в Європі.
УЄФА проводить національні та клубні змагання, серед них Чемпіонат Європи з футболу (UEFA European Football Championship), Ліга чемпіонів УЄФА (UEFA Champions League), Ліга Європи УЄФА (UEFA Europa League) і Суперкубок УЄФА (UEFA Super Cup). Кубок, який розігрувався серед володарів кубків європейських команд, в наш час об’єднаний з чемпіонатом Ліги Європи УЄФА.

Коротко про ці чемпіонати.
Чемпіонат Європи з футболу відбувається кожні 4 роки. В 1960 році команда СРСР виграла чемпіонат Європи, зустрівшись в фіналі з Югославією. Більше не вигравала ніколи, а після розпаду Радянського Союзу ні одна країна колишнього Союзу не вигравала цей чемпіонат.

Кубок Ліги чемпіонів УЄФА – щорічний футбольний турнір, він проводиться поміж європейськими клубами, які найбільш успішно виступили в національних чемпіонатах попереднього сезону.

Кубок Ліги Європи УЄФА – щорічний футбольний кубковий турнір, другий за престижністю європейський клубний турнір. Заснований в 1971 році, в 2009 році об’єднаний з Кубком володарів кубків.

Кубок володарів кубків УЄФА — щорічний клубний турнір, розігрувався з 1960 по 1999 рік. Право участі в турнірі мали володарі кубку країн. В 1999 році турнір був об’єднаний з Кубком УЄФА.
В 1975 році володар кубку – “Динамо” Київ.
В 1981 році “Динамо” Тбілісі.
в 1986 році “Динамо” Київ.

Суперкубок УЄФА – офіційний футбольний турнір, що відкриває європейський сезон і складається з одного матчу, в якому зустрічаються переможці Ліги чемпіонів УЄФА і Ліги Європи УЄФА попереднього сезону.
В 1975 році Суперкубок завоювала команда “Динамо” Київ.
В 1986 “Динамо” Київ програв гру за Суперкубок.
В 2009 році “Шахтар” програв гру за Суперкубок.

Але досягнення київського “Динамо” виявилось більшим. Кияни також виграли і Суперкубок УЄФА та були визнані кращою спортивною командою світу.

Дехто через це міг постраждати. Не треба забувати, в який країні ми жили. Перший матч у Мюнхені наша команда виграла з рахунком 1:0, а другий матч в Києві виграла з рахунком 2:0.
Почалося.

Це в наш час футбольні фанати “можуть все”, але за часів СРСР футбольні фанати могли дуже навіть “не все”. Вони могли пити, буянити, трощити все, що побачать на своєму шляху, але ТАКОГО їм пробачити не змогли.
Фанати, які раділи успіху київського “Динамо”, пройшлись вулицями Києва з українським прапором.
Радісна хода проходила навіть біля готелю для іноземних туристів “Либідь”, що на плоші Перемоги. В Україні, з українським прапором.
Власне, не в Україні, а в УРСР.

Коли міліцейська облава накрила це неподобство, виявилось, що серед фанатів, які цинічно ходили по столиці України з українським прапором, були студенти Політехнічного інституту і Університету, вони найближчі до площі Перемоги.
Потім, коли із студентів витрясали “зізнання”, найбільш популярними запитаннями були “за чиїм дорученням” і “хто дав прапор”.
Дехто із студентів за цю радісно проведену ніч вилетів з інституту, але більшості пощастило, обійшлось доганами і сидінням 15 діб “за хуліганство”.
Все це я знаю не з газет. Мій старший син, другокурсник Політехнічного, тоді уникнув покарань і репресій, а дехто з його однокурсників постраждав.
Наша хороша київська футбольна команда зрозуміла, що не треба так підставляти людей. Більше такого футболу ми від наших футболістів не бачили.

Що ж, не футболом єдиним. Ми тоді не знали такої дрібниці, що якийсь нікому не відомий 19-річний молодий чоловік по імені Білл Гейтс в 1975 році заснував якусь нікому не потрібну компанію “Мікрософт”. Він і незнав, що в тому самому році невідомі ні йому, ні нам, взагалі нікому невідомі молоді люди Стів Джобс і Стів Возняк у гаражі Джобса зібрали перший комп’ютер Apple на базі процесора MOS Technology 6502.
Такі події, і все це за один рік.
А помічники нашого улюбленця Ніксона в цьому році вже були засуджені за якийсь “Вотергейтський скандал” в готелі “Watergate” (Водяні ворота), який розслідувався майже три роки. Хороший був президент ! Так багато зробив для Києва.

Ви прочитали частину 10.
Продовження – в частині 11, роки 1976 – 1978

Всім бажаючим продаємо наш інформаційний архів

Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів, його об'єм - більше 12 Гігабайт. Отримати можна в вигляді бандеролі з чотирма DVD-дисками, на яких ВСІ наші схеми, мануали, вся додаткова інформація, або завантажити вказаний архів через Інтернет. При завантаженні через Інтернет - вартість замовлення 120 грн, при замовленні на DVD-дисках - загальна вартість 200 грн при замовленні доставки звичайною Укрпоштою, або 220 грн при замовленні доставки Новою поштою. Оплата - після отримання замовлення.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь (Leave a Reply)