Спогади однієї людини. Частина 09. Роки 1971-1973

Реклама для телеремонту

Потрібен телемайстер ? Можливо, він в_цьому_списку
Ви телемайстер, і хочете безкоштовну рекламу ? Вам до_цього_списку

Ви читаєте частину 09.
Перед нею:
частина 01, роки 1931 – 1941
частина 02, роки 1941 – 1949
частина 03, роки 1949 – 1958
частина 04, роки 1958 – 1962
частина 05, роки 1962 – 1963
частина 06, роки 1963 – 1966
частина 07, роки 1966 – 1967
частина 08, роки 1968 – 1970

Анонс статті: події, предмети, цікавинки, все, що нас оточувало і помаленьку забулось.

Продовжую згадувати і розумію, що деякі події не можуть мати точної дати. Хіба я можу назвати точну дату, коли саме почав набирати нову популярність давно неіснуючий київський Євбаз ?
Ви не знаєте, де стояв Євбаз ? Ви не знаєте, що це таке ?
Єврейський базар (скорочено Євбаз) простояв в Києві близько 100 років, територію для цього базару було відведено ще в 1858 році за дозволом генерал-губернатора Києва Васильчикова. Семе тут євреям Києва було дозволено торгівлю. З часом Євбаз перетворився на звичайний популярний київський базар, де можна було купити сільськогосподарські продукти, а також купити у перекупщиків абсолютно все. Розташовувався базар на Галицькій площі, приблизно там, де з часом стала площа Перемоги і цирк.
В 1960 році Євбаз був знесений, деякий час функціонував як стихійний ринок, доки не почалось будівництво універмагу “Україна”.


Сама Галицька площа після війни давно була перейменована на площу Перемоги, і збудований універмаг ще довго називали Євбазом. Спочатку популярність нового універмагу була низькою, бо набагато зручнішим був Центральний універмаг (ЦУМ), але помаленьку Євбаз, тобто універмаг “Україна”, набирав популярність. Правду кажучи, купити було майже нічого, хоч в Цумі, хоч в “Україні”, і з часом формувалась дивна для наших часів звичка: просто так заглядувати в той чи інший універмаг, надіючись, що, може, щось толкове вдасться купити.
Просто шопоголізм якийсь.
Я колись і не думав, що треба зфотографувати вхід в універмаги “Україна” і ЦУМ. Люди заходили і виходили колосальним нескінченим потоком, от тільки 99,99% цих людей нічого не купували.

Пригадався анекдот тих часів. Торгові керівники пробували розрахувати, яка найменша кількість продавців потрібна для обслуговування таких універмагів, як “Україна” чи ЦУМ, і для підрахунку запросили іноземних спеціалістів.
Американський спеціаліст сказав, що потрібно 300 чоловік.
Німецький спеціаліст сказав, що достатньо 200 чоловік.
Японський спеціаліст сказав, що достатньо лише 2 людей. Один стоїть на вході і каже відвідувачам “У нас нічого нема”, а другий стоїть на виході і каже “Ми ж попереджали”.

Якщо ви будете в Києві, або ви живете в Києві, попробуйте уважно подивитись на вхід, наприклад, в сучасний універмаг “Україна”. Якщо за 30 секунд побачите, що людина зайшла чи вийшла з магазину, то вважайте, що вам пощастило. Ці обидва магазини перетворились на безтолкову виставку ненормально дорогих товарів, і подібні товари можна купити в інших магазинах раз в 10 дешевше. Тепер актуальний інший анекдот:

Купила собі в “Україні” нове модне плаття. Але на другий день зайшла в інший модний магазин, побачила таке саме плаття, але в 2 рази дешевше, з досади мало не заскреготіла зубами. Через пару дніа побачила таке плаття в звичайному магазині одягу, але в 5 раз дешевше, мало не розплакалась. В вихідний зайшла на ринок “Троєщину”, мало не повісилась.

Життя, як бачите, вміє змінюватись. А у нас в 1971 році інші події, інші радості. Рік тому, 19 квітня 1970 року на ВАЗі зібрано перші шість автомобілів ВАЗ-2101 (“копійка”), прототипом якого був італійський Fiat-124. Оптимісти читають новину в газетах і вірять, що автомобілів в СРСР буде справді багато. Їх буде багато, але вже не в СРСР, і не завдяки заводам, збудованим в СРСР. В 1971 році автомобілів випускають на ВАЗі немало, але автомобільний ринок СРСР ковтає машини, не відчувши навіть смаку. Я також вирішив купити автомобіль.

Останнє речення неправдиве. Я вирішив купити автомобіль ще в 50-ті роки, коли прийшов працювати в “Трансгаз”. Мене запитали: тебе ставити в чергу на автомобіль ? Я сказав, що ставити, пройшло років 12-13, ось і черга підійшла.
Я не знав, коли надійде моя черга, і не дуже вірив, що черга колись надійде.
Я не знав, які автомобілі будуть випускатись на той час.
Я не знав, якільки вони будуть коштувати.

Саме так купувались автомобілі в СРСР. Невже не можна було купити автомобіль якось швидше ?
Можна ! Можна було у перекупщиків придбати “талон на покупку автомобіля”, разом з вартістю самого автомобіля виходило приблизно в 2 рази дорожче.
Можна було на автобазарі купити у власника автомобіль, це виходило… ну, приблизно в півтора рази дорожче, ніж вартість автомобіля.
Можна було на автобазарі купити неновий автомобіль, це коштувало приблизно стільки, як “в магазині купити новий”.

Яку ж марку автомобіля я “вирішив купити” ? Яка була !
Якого кольору ? Який був !
За якою ціною ? Мені випала можливість купити офіційно, без переплачування автомобіль “Москвич-412” за ціною приблизно 5000 карбованців. Порахуємо !
Моя зарплати не сама маленька і не сама велика, близько 200 карбпванців на місяць, я працюю в солідній організації з хорошими зарплатами. Якщо не буду їсти і пити, не буду витрачати гроші на сім’ю, то машина коштує 25 місячних зарплат, а якщо хочу купити машину “вже, і відразу”, то 50 місячних зарплат.
Чи не поєднати з cучасними цінами ?
Наші інженери в “Нафтогазі” мають на місяць 12-15 тисяч гривень (не керівники, а інженери). Бюджетний варіант новенької машини – приблизно 10 тисяч доларів США, а це 270 тисяч гривень. Якщо не їсти, не пити, то буде приблизно 20 місячних зарплат інженера-газовика, а якщо хочеш купити машину вже, і відразу, то так само 20 місячних зарплат.
Бачу, що ціни на машини трошки впали.

Ах, якою прекрасною була моя машина блакитного кольору, хоча я не вибирав ні марку машини, ні колір. Я їздив цією машиною аж 2 роки, один раз їздив нею на море, немало раз їздив до старих батьків, їздили з сім’єю машиною в Канів до Шевченка, їздили в інші місця, де хочеться побувати.
Через два роки я машину продав. Не наглів, продав лише за 7000 карбованців. Такі ціни.

А який був у нас автосервіс !
Якщо сталась якась поломка в машині, або треба проводити чергове техобслуговування, їдеш на СТО (станцію технічного обслуговування). Кількість СТО в Києві в ті часи не можу точно назвати, приблизно 5 чи 6.
Не 5 чи 6 тисяч, а 5 чи 6.
Відповідаю на наступне запитання: ні, я не сміюсь. В Києві на той час було саме стільки ДУЖЕ ВЕЛИКИХ станцій технічного обслуговування, а бандитські порядки на тих СТО були такі, що працівники сучасних СТО здаються мені милими дітками в дитячому садку. А мені ж довелось на таких СТО проходити ТО-1, потім ТО-2.

Скільки вистачає терпіння, стільки деталей в автомобілі треба перед поїздкою на СТО якось самостійно замаркувати, що це твої деталі, з твоєї машини. Найкраще – дряпати на деталях держаний номер машини, цей самий номер пишеш на колесах, пишеш, де тільки можеш, бо поміняють на зношене, некондиційне, і нічого потім не докажеш. Власникам заборонено перебувати на величезній території СТО, хто саме робив ремонт в машині, і як саме робив, ти не знаєш.
На будь-які претензії – “не хочеш, не приїжджай”.
На довідці про проведений ТО-1 бачу надпис: “Без замены ТАД-17”.
Запитую, “Чому не поміняли те, що оплачене і має бути поміняне” ?
Відповідь: “Потому, что нет”.

Добре, але чому їхати на такі ненормальні СТО ?
А куди ще їхати ? Лише у них є деякі потрібні комплектуючі, якщо у тебе є знайомі на цій СТО, а заодно пощастить, і ці комплектуючі справді будуть. Масло для мотора неможливо купити, воно буває лише на СТО.

В країні дуже розпухають послуги якихось приватних механіків, кузовний ремонт вони таки роблять, але для всього іншого потрібні автомобільні комплектуючі, а їх трагедійно не вистачає. Технологічного обладнання у таких механіків дуже мало, і більшість механіків – закоренілі бухарики (ну, ця звичка збереглась і в наш час, хоча не так потужно).

Ті, хто трошки розуміються на автомобілях, знають, що в охолоджуючу систему автомобіля заливають антифриз.
ТА ЩО ВИ КАЖЕТЕ !
Туди заливають звичайну воду, бо антифриз, який формально десь в Союзі випускається під технічною назвою ТОСОЛ, надзвичайно важко дістати для державних автомобілів, і практично неможливо – для приватних. Взимку приїхав додому, злив воду з мотора і ліг спати, а вранці набрав ціле відро води, іноді треба ще й підігріти, помаленьку залив в мотор, тепер, якщо ніде не зробив в моторі льодяну пробку, можеш заводити і їхати. Приїхав на роботу ? Будь уважний, через дві-три години підійди до машини і добре прогрій мотор, бо до вечоре вже замерзне і зіпсує тобі мотор.
Взимку ? На роботу ? Машиною ? Ні, лише в крайніх випадках. Зрозуміло, що років через 10-15 купити “Тосол” було значно легше.

Автомобільні особливості тих часів:
1. Паркуйся, де хочеш, але дуже великі шанси, що не-власники автомобіля зроблять тобі якусь шкоду, хоча б що-небудь надряпають на машині. Чи просто так, нічого не вкравши, розіб/ють шкло. Чи проколять колеса. Надзвичайно велика нелюбов до власників автомобілів.
2. Всемогутні ДАІшники мають щось таке в своїй душі, що більш підле, ніж підлість. В грудні мене зупиняє ДАІшник, просить талон попереджень і пробиває в ньому дірку попередження, просто так, без причини. Пояснює: кінець року, ця дірка втратить силу, в наступному році дозволені три наступні дірки, а мені це потрібно для плану.
3. Їдучи до батьків, спалюю бензину на 10 карбованців. Якщо полечу літаком з Києва до Франківська, а далі поїду приміським автобусом, буде 15 карбованців. Якщо поїду поїздом, буде 12 карбованців. Моя місячна зарплата – близько 200 карбованців. Зовсім не цінується таке державне добро, як нафта, газ, вуглеводні.
Але по Києву їздити машиною все-таки невигідно, бо трамвай – 3 копійки, тролейбус – 4 копійки, автобус чи метро – 5 копійок.
4. Скільки в магазинах є необхідних комплектуючих до автомобіля ? Я би так відповів: менше, ніж нема.
5. Відчувається, що машин таксі – значно менше, ніж потрібно. Не кожна людина при машині, і навіть автовласник – не завжди при машині. Іноді потрібне таксі, і заплатив би за таксі, а от нема. В усіх машинах таксі є лічильники, але лише таксист, який боїться навіть власної тіні, буде вимагати оплату за лічильником. Таксист вимагає значно більше, і готовий на серйозну розбірку з пасажиром, якщо той захоче заплатити за лічильником.
Таксист здачі не дає. Ніколи.

Зараз буде разом з вами проводити психологічний експеримент. Станьте на уявному тротуарі біля самої проїжджої частини, витягніть вперед праву руку і зупиняйте уявне таксі. На витягнутій руці навіщось виставте вперед вказівний палець, невідомо для чого, бо всі так роблять. Навіщо ви виставили вказівний палець ?
Ця звичка формувалась в СРСР приблизно (ПРИБЛИЗНО) в 70-ті роки. Зупиняєш таксі рукою з виставленим одним пальцем – значить, будеш платити по лічильнику. Якщо показуєш “заячі вушка”, тобто розчепірив два пальці, значить, платиш подвійний лічильник. А якщо ти вже готовий на трикратну ціну, виставляєш три пальці.
Тепер, нарешті, будете знати.

Ну, життя існує і незалежно від автомобілів. Ми читаємо в ниших газетах, що у В’єтнамі розвоювались не на жарт. Всі їхні військові новини ми читаємо в якомусь викривленому формати, то в’тнамці “відбили напад” і щось захопили, то американці “бомблять, порушують і обстрілюють”. Що ж там робиться ?

Американці насправді не воюють, а покидають В’єтнам, також повністю виведені війська Австралії і Нової Зеландії. Наші війська, як ми знаємо, “відсутні”, хоча наша преса ще не освоїла фразу “их там нет”. Війська північного В’єтнаму справді наступають на південний В’єтнам в складі 14 дивізій, в армії дуже великі втрати. Без американців війна дуже розгорілась. Приблизно за рік північний В’єтнам додатково захопив приблизно 10% площі всього В’єтнаму. В північному В’єтнамі близько 100 тисяч бійців загинули, а також (як таке може бути ? ) знищено майже всі танки, які брали участь в бойових діях. Втрати південнов’єтнамської армії склали 10 тисяч убитими та 33 тисячі пораненими, а також великі втрати серед мирного населення, 25 тисяч загиблих та майже 1 мільйон біженців.

Але нам вперто товчуть в газетах, що “американці бомблять, в’єтнамці захищаються”. Північна армія наступає, американські війська виводяться із бойових дій, за рік в південному В’єтнамі винищено 25 тисяч мирних жителів, мільйон біженців покинули свої будинки, не бажаючи жити при владі В’єтконга, а у газетчиків досі “американці бомблять”.
Не думайте, що я дуже любитель анекдотів, просто згадав підходящий анекдот тих часів:
Йде військовий парад на Красній площі в Москві, на трибуні стоїть Наполеон з генералами і читає газету “Правда”.
Один з генералів каже: “Подивіться, імператоре, які гармати, якби нам такі гармати, ми би не програли Ватерлоо”.
Наполеон мовчить і читає газету.
Генерал продовжує: “А ви подивіться, які танки. Якби нам такі танки, ми би не програли Ватерлоо”.
Наполеон продовжує читати газету.
Генерал:  “А які ракети ! Якби нам такі ракети, ми би не програли Ватерлоо”.
Наполеон склав газету і каже: “Все це дурниці. Якби нам таку пресу, ніхто би і досі не знав, що ми програли Ватерлоо”.

Події в Радянському Союзі скромні і непомітні. 11 вересня 1971 року в Москві помер Микита Сергійович Хрущов.  Всупереч традиції ховати вищих партійних і державних керівників в Кремлівській стіні, він був похований на Новодівичому цвинтарі. Новина незначна, але дивує. Політичний лідер, який правив країною з 50-х років по 1964 рік, не знищений, не засунутий в Мавзолей, як Ленін чи Сталін, не похований з почестями в кремлівському стінному могильнику, а лише культурно, по-людськи похований на цвинтарі. Ми починаємо надіятись, що щось в Радянському Соющі міняється в кращу сторону.
Надіємось трохи даремно. Надіємось даремно, незважаючи на те, що до нас приїжджають політичні лідери інших країн. До нас в Київ 29 травня 1972 року приїхав 37-й президент США Річард Ніксон, не те щоб приїхав, а заїхав під час турне через Австрію, Польщу, Радянський Союз і Іран.
Звісно, Ніксон в Києві відвідав багато культурних та історичних місць, також він поклав вінок до могили Невідомого солдата, а його дружина, леді Ніксон, навіть зустрілась з моїм старшим сином. Ні, це не моя дурна вигадка, леді Ніксон відвідала центральний київський Палац піонерів, де мій син разом іншими школярами, яким пощастило “побачити живою” леді Ніксон, демонстрував участь дітей у різноманітних гуртках дитячої творчості. Сам Ніксон в Палац піонерів не пішов.

Насичена, дуже насичена була програма перебування Ніксона в Києві. Ми так шкодували, що Ніксон не пробуде в Києві хоча б місяць, а якби пробув хоча б пів-року, то фантазії не вистачає, як був би чудово перетворений Київ.
Без вигадки ! Ніксон мав проїхати по Великій Житомирській, потім по Артема, а на той час вздовж вулиці було немало старих, напівзруйнованих будиночків, всі жителі тих будинків були негайно переселені в нові квартири, їм перевезли навіть меблі, самі будиночки були знищені, і на тому місці були негайно зроблені зелені, симпатичні скверики, навіть посаджені дерева і понатикані кущі. Ми так і називали ці кусочки зелені: “Ніксоновські скверики”.


Це ще не все. Далі Ніксон мав би добратись до Фрунзе (Куренівської) і доїхати аж до Інституту надтвердих матеріалів. Тут наші керівники відчули, що об’єктів для відпочинку трохи не вистачає.


Ось вам і об’єкт. У нас тут, мовляв, давно відкрите кафе-морозиво “Пінгвін”, хоча насправді кафе швидко поставлене “під приїзд Ніксона”. Та не просто кафе, а багато видів морозива, і до морозива також, і навіть на початку були (повірити неможливо) справжні одноразові пластмасові ложечки, не кажучи вже про одноразовий посуд.

От гірка доля ! Ніксон так не доїхав до Інституту надтвердих матеріалів, і не побачив свіжозбудованого “під Ніксона” кафе “Пінгвін”.
В “Пінгвін” Ніксону треба було зайти, була би історична пам’ятка. Без Ніксона “Пінгвін” з часом став звичайною брудною наливайкою, хоча морозиво в ньому також було, а в наш час “Пінгвін” перестав існувати. А ви ще раз подивіться на фото. Якби не знав, що це “Пінгвін”, подумав би, що це якийсь незаконно поставлений МАФ.

Наступного разу Ніксон приїхав в Київ в березні 1994 року, вже в ролі екс-президента США. Ні в “Пінгвін”, ні в Інститут надтвердих матеріалів Ніксон знову не зайшов.

У нас буває, що цікавих подій мало, але в світі завжди знайдеться щось цікаве. 24 січня 1972 року, після 28 років переховування у джунглях острова Гуам, місцеві фермери знайшли сержанта японської арміїї Шоічі Йокої, він не знав про завершення Другої Світової війни. Коли в 1944 році американці захопили Гуам, Йокої почав переховуватись у джунглях в очікуванні повернення своїх військ. Після свого виявлення в 1972 році, Йокої був роззброєний і відправлений до Японії. Помер старий сержант аж в 1997 році, проживши 82 роки.

Добре, коли бойові дії закінчуються, або хоча б слабшають. В серпні 1972 року останній солдат мотопіхоти армії США залишив територію В’єтнаму. До 1973 року у В’єтнамі ще залишались американці, які не приймали участь у бойових діях, і вже 29 березня 1973 року американці покинули південний В’єтнам.

А у нас війни нема, але вибухи є. 9 липня 1972 року з метою закриття аварійного газового викиду поблизу села Хрестище Красноградського району Харківської області проведено перший промисловий ядерний вибух на території України. Потужність вибуху під кодовою назвою «Факел» становила 3,8 кілотонни, але поставлену задачу виконати не вдалось, газовий факел згасили лише через кілька місяців стандартними методами.

Ось такі справи. Наступний атомний вибух був, мабуть, Чорнобильський.
Зовсім ні.
Другий атомний вибух відбувся 16 вересня 1979 року на Донбасі, на східному крилі шахти «Юнком» (м Юнокомунарівськ), між вугільними пластами «Дев’ятка» та «Цегельний». Назва об’єкту для вибуху «Кліваж», потужність  0,3 кілотонни. Мета вибуху – зниження напруги в гірському масиві, це мало підвищити безпеку відпрацювання вугільних пластів.

Два атомні вибухи на території України ще до Чорнобиля. Правду кажучи, в Росії за перід існування СРСР було проведено 80 “мирних” атомних вибухів, це не враховуючи тестові вибухи для нових видів бомб. Не забули москалі і про сусідів.
В казахстані було за перід СРСР 39 атомних “мирних” вибухів.
В Узбекистані – 2.
В Україні – 2, а також Чорнобиль.
В Туркменії – 1.
Мирний атом – в кожну хату !

Однак не будемо про сумне, це вже історія. А у мене історія зробили крутий поворот на краще.
Я в 1973 році поїхав в Чехословаччину. Аж на два роки.

Коли в наш час заробітчанин хоче кудись поїхати, він, без сумніву, питає у своєї дружини, чи варто поїхати, і куди саме краще поїхати. В Радянському Союзі запитувати треба було у держави.
Хочеш чи не хочеш покинути кордони рідної держави, тебе ніхто не запитує. Сиди дома, не гуляй. Лише в деяких організаціях щасливчики можуть отримати право хоча б ненадовго покинути межі СРСР. Варіантів небагато.
1. Поїхати постріляти. Тут самого “бажаючого” не запитують, мобілізують, і підеш. Мій товариш так бував у Чехословаччині в 1968 році.
2. Поїхати на екскурсію. Побувати в туристичній поїздці ха кордоном – велика удача. Якщо ти “достойний” і отримаєш на роботі рекомендацію, якщо твоїй організації, де ти працюєш, виділять кілька місць в туристичній групі для поїздки за кордон, а головне, якщо пощастить, то поїдеш з групою за кордон. Коли їдеш в “соціалістичну” країну, тобі поміняють 300 карбованців для покупок за кордоном. Для поїздки в “капіталістичну” країну міняють приблизно 25 карбованців, за ці гроші тобі дадуть 30 доларів США. Я нічого не переплутав ? На жаль, ні.
3. Поїхати працювати. Це удача із удач. Тут такі варіанти:
– робота десь в дипломатичній структурі, але не обов’язково мати “дипломатичну” професію. В наших посольствах і консульствах за кордоном потрібні не лише дипломати і розвідники, потрібні також електрики, сантехніки, водії, секретарі і секретарки.
– робота керівником-менеджером-консультантом-спеціалістом-інженером-лікарем в якійсь із найбідніших країн Африки чи Азії. Жахливі умови роботи і проживання, але зарплата за пару років така, що після повернення додому цей щасливчик стає “зажиточним щасливчиком”.
– кваліфікована робота в “соціалістичній” країні, тут в основному потрібні технічні спеціалісти для експлуатації обладнання, виготовленого в СРСР і переданого в ту чи іншу “соціалістичну” країну. Також непогано, і умови життя хороші, хоча заробіток не такий фантастичний, як десь в Африці, серед свинства і малярії.

Як я вже казав, вдалося поїхати працювати в Чехословаччину. Кандидатури кількох чоловік із “Трансгазу” затверджували аж в Москві.
Це не просто так.
Після фантастично довгого розгляду в Москві приймають рішення: послати інженера (прізвище) в країну (вказано) на (вказаний період). Явитись завтра в Москву з документами (перелік).
Такий дикий поспіх не просто так ! Якщо “щасливчик” не буде завтра в Москві з необхідними документами, в той самий день замість нього буде призначена кандидатура “із резерву”. Не сумнівайтесь, це буде якийсь москаль, він проживає в Москві, і документи у нього наперед заготовлені.
Але “щасливчик” також не вчора народився. У нього також заготовлено документіів на всі випадки життя, кожен документ має кілька копій. Отримавши телеграму “завтра в Москву з документами”, він з будь-якою переплатою бере білет на поїзд чи літак, і назавтра він в Москві, і документи всі у нього є.
Значить, цього разу якийсь москаль пролетів мимо поїздки, і за кордон поїде саме той інженер, якого призначили.

Яка країна – такі порядки. Мені випала удача, і мені вдалось не випустити з рук цю удачу. Пощастило ! Я поїхав працювати на контрольно-вимірювальній газовій станції в невелике містечко в Чехословаччині, досить недалеко від нашого кордону.
Два роки без сім’ї, сім’я залишається в Києві. Чеську мову так-сяк підучив, а даремно.
Не розмовляють там по-чеськи ! Це містечко – сучасна Словаччина, і люди там в основному спілкуються словацькою мовою, а не чеською. Це ще краще, українцеві легше зрозуміти словака, ніж чеха.
Хороша країна, і хороші люди. Так що спогадів про Чехословаччину у мене багато.

Ви прочитали частину 09.
Продовження – в частині 10, роки 1973 – 1975

Всім бажаючим продаємо наш інформаційний архів

Ви можете замовити ВЕСЬ наш файловий архів, його об'єм - більше 12 Гігабайт. Отримати можна в вигляді бандеролі з чотирма DVD-дисками, на яких ВСІ наші схеми, мануали, вся додаткова інформація, або завантажити вказаний архів через Інтернет. При завантаженні через Інтернет - вартість замовлення 120 грн, при замовленні на DVD-дисках - загальна вартість 200 грн при замовленні доставки звичайною Укрпоштою, або 220 грн при замовленні доставки Новою поштою. Оплата - після отримання замовлення.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення архіва треба перейти НА СТОРІНКУ ЗАМОВЛЕННЯ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь (Leave a Reply)