Історія радіо в Україні і в світі

Можна було би почати з фрази «радіо було винайдено…» і далі продовжувати. Але щоб винайти радіо, треба було спочатку теоретично зформулювати можливість радіопередачі. Ідея бездротового зв’язку, так званої «радіотелеграфії», була на теоретичному рівні зформована Джеймсом Максвеллом в 1864 році. Максвел теоретично доказав, що електромагнітні хвилі можуть поширюватися в просторі. Перші спроби штучного формування електромагнітних хвиль проводились в експериментах Девіда Едварда Хьюза у 1880 році. У 1888 році Генріх Рудольф Герц остаточно довів поширення в повітрі електромагнітних хвиль з експериментальним підтвердженням. Це було остаточним підтвердженням «теорії електромагнетизму Максвелла».

Після теоретичного підтвердження настала черга практичної реалізації, і комусь треба було «відкрити радіо». Питання, хто саме відкрив радіо, має однозначну відповідь для абсолютної більшості країн світу, хоча є країна, де це тема трактується трохи інакше. Якщо узагальнити різноманітні думки, то біля витоків створення радіо стояли Гульєльмо Марконі, Нікола Тесла, а також, згідно російсько-радянській версії, стояв Олександр Попов і більше ніхто.


Радіо належить до видатних винаходів людства, і люди недарма пишаються своїм винаходом.
Давайте розділимо поняття радіопередавання, радіоприйом, передачу інформації по ефіру і радіомовну трансляцію.

Сербський вчений Нікола Тесла провів першу публічну демонстрацію радіопередачі із застосуванням передавача і приймача в Сент-Луїсі  1 березня 1893 року, Тесла вперше продемонстрував бездротову радіопередачу на відкритій лекції. Для підтвердження чистоти експерименту передавач і приймач були розділені зачиненими дверима. За кілька днів до цієї презентації в Сент-Луїсі, Тесла написав анонс своєї лекції 23 лютого 1893 року в інститут імені Франкліна у Філадельфії, де докладно описав принципи радіозв’язку. Офіційна тематика лекції називалась «світло та інші явища високої частоти», і демонстрація радіопередачі була не як відкриття, а як практична демонстрація властивостей електромагнітного поля. Спочатку Тесла експериментував з магнітними приймачами, пізніше використовував когегер, який був винайдений італійським фізиком Фемістоклом Кальцеккі-Онесті.

Не будемо пропускати незнайомі терміни. Попробуємо перекласти назву «когегер» на українську мову, і отримаємо знайоме слово «узгоджувач». Вченим було потрібно якось «узгодити» слабеньку дію електромагнітних хвиль на багато одинакових об’єктів, якимось способом «об’єднати» цю дію, щоб на фізичному рівні реєструвати появу електромагнітних хвиль. Когегер – це, умовно кажучи, резистор, який при появі електромагнітних хвиль може швидко змінювати свій опір. Командою для зміни опору можуть бути, наприклад, електромагнітні хвилі, або електричний імпульс. Когегер Кальцеккі-Онесті був створений з використанням металевої тирси в скляній трубці. Під дією електричних процесів опір тирси в трубці значно зменшувався, і цей ефект можна було використовувати для виявлення електромагнітних коливань,
Також свою конструкцію радіоприймача розробив Олівер Джозеф Лодж, він вдосконалив когегер і побудував на його основі радіоприймач, за допомогою якого в серпні 1894 року зумів приймати радіосигнали з відстані 40 метрів.
Незважаючи на те, що Тесла першим здійсним публічну демонстрацію радіопередачі із застосуванням передавача і приймача, він не вважав радіопередачу корисною для передачі інформації на відстані, а вважав, що перспективнішою є передача електроенергії на відстані.

Передачею інформації по радіо зацікавився італійський винахідник Гульєльмо Марконі. В 1895 році Марконі приймає без помилок переданий радіосигнал на відстань близько 3 км. Інформація від передавача до приймача передається традиційною азбукою Морзе. Демонстрація винаходу в міністерстві пошти і телеграфу Італії, де він запропонував використовувати винахід, не викликала інтересу у чиновників. Гульєльмо не зневірився і повіз показувати свій винахід в Лондон. У Лондоні робота Марконі, навпаки, знайшла належний інтерес з боку британського поштового міністерства і вже в 1896 році юний інженер починає роботи по вдосконаленню і доопрацюванню приймача і передавача. 2 вересня 1896 року він проводить першу публічну демонстрацію передачі сигналу на відстань, на демонстрації були присутні не лише чиновники з поштового міністерства, а також журналісти та офіційні особи. Марконі розробив нову конструкцію вакуумного когегера і істотно переробив приймач, що дозволило істотно підвищити стабільність роботи приймача і його чутливість. Також він по-новому створив приймально – передавальну систему, вдосконаливши разом зі своїм наставником Августо Риги передавач Герца. А вже 2 липня 1897 року Марконі отримує патент на свій винахід.

Історія нічого не забуває. Прилад для прийому електромагнітних хвиль був продемонстрований російським вченим О.С.Поповим 25 квітня (7 травня за новим стилем) в 1895 році на засіданні Російського фізико-хімічного товариства. Цей прилад представляв собою систему радіосигналізації з демонстраційним генератором Герца, оснащеним антеною у вигляді двох металевих пластин, в такому конструктивному виконанні, що виключає вплив внутрішньої іскри на роботу когерера. Призначення приладу – сигналізація про наближення грози. Сам Попов назвав свій прилад «грозовідмітчик». Також в російській літературі зустрічається не підтверджена інформація, що в наступному році, 24 березня 1896 р. був організований прийом першої в світі радіограми у Фізичному кабінеті Петербурзького університету. Станція відправлення знаходилася на відстані 250 метрів, в Хімічному інституті. До приймального пристрою був приєднаний телеграфний апарат, що передавав сигнали за азбукою Морзе. Офіційного підтвердження цієї події немає, але в радянській і російській літературі багато раз можна зустріти «історичне підтвердження» про те, що ця подія начебто була на рік раніше, в квітні 1895 року, з реєстрацією в журналі «Кронштадский вестник» за 1895 або 1896 рік. Почитати ці журнали – не проблема, ось вони за  1895 рік , і   1896 рік , Ніяких записів про Попова в цих журналах немає. І в завантажених текстах немає повної інформації, лише деякі статті. Не вдалось знайти в Інтернеті точні копії вказаних журналів. Уявляю, як легко було би знайти в Інтернеті ці журнали, якби там справді було стаття про Попова.
Насправді, і цьому є документальне підтвердження, Попов 18 грудня 1897 року передав за допомогою телеграфного апарату, приєднаного до приладу, слова: «Генріх Герц». Приймач розміщувався у фізичній лабораторії Петербурзького університету, а передавач – в будівлі хімічної лабораторії на відстані 250 метрів.

Короткий висновок.
Нікола Тесла першим продемонстрував радіопередачу, із застосуванням передавача і приймача, Тесла не вважав це засобом для передачі інфомації, а лише науковою демонстрацію властивостей електромагнітних хвиль.
Олександр Попов першим продемонстрував приймач електромагнітних хвиль для фіксації наближення грози.
Гульєльмо Марконі першим продемонстрував не формальну реєстрацію електромагнітних хвиль, а бездротову передачу інформації із використанням електромагнітних хвиль.

Не я зформулював цей висновок, я лише повторив те, з чим погоджується весь світ, крім, звісно, колишнього Радянського Союзу і теперішньої Росії.
Нікола Тесла і далі не вважав радіопередачу корисною для передачі інформації, при цьому в 1898 році на виставці електротехніки в Нью-Йорку Тесла демонструє радіокерований човен, за свою конструкцію він отримав патент патенти США №613, №809 на «Спосіб і пристрій для керування переміщенням суден або транспортних засобів».

Винайдене радіо спочатку почало швидко розвиватись як «радіотелеграф». В 1899 році Марконі набагато збільшив дальність прийому своєї бездротової системи, була створена лінія бездротового зв’язку через Ла-Манш між станцією у Південному Форіленді в Англії та станцією у Вімере, в Франції. Це була перша міжнародна бездротова радіотелеграфна передача.
В 1901 році радіотелеграфний сигнал перетнув Атлантику. Завдяки успіхам у використанні радіо для роботи телеграфного зв’язку Марконі доказав, що він зможе використати свою систему для надсилання повідомлень через Атлантику дешевше, ніж за допомогою кабеля, а також радіозв’язок дасть можливість підтримувати телеграфний зв’язок з суднами на великих відстанях. 12 грудня 1901 року радіограма була передана зі станції в Англії, і отримана в Ньюфаундленді.

Інші винахідники не чекали, доки Марконі придумає щось нове, і пробували передати по радіо не телеграфне повідомлення, а людський голос. Перша спроба передати по радіо людський голос була в 1900 році. За повідомленням газети «Дженналь до Коммерсіо» 10 червня 1900 року, бразильський священик Роберто Ландел де Мора здійснив свій перший публічний експеримент з радіопередачі людського голосу на відстань приблизно на 8 кілометрів в Сан-Паулу. Через рік після цього експерименту він отримав свій перший патент на «Обладнання для фонетичних передач через простір, землю та водні елементи на відстані з використанням або без використання дротів». Його наступні патенти були отримані в США в 1904 році, і називались «Хвильовий передавач», «Бездротовий телефон» та ще один патент для радіотелеграфії, який називався «Бездротовий телеграф». Патенти передбачали застосування амплітутної модуляції, яка зараз звично називається AM. Частотна модуляція (FM) на той час вже застосовувалась в радіотелеграфії, і вважалась сильним захистом проти піратського прослуховування радіотелеграфа.

Радіотелеграф виявився надзвичайно корисним і потрібним в багатьох країнах. В Україні, наприклад, яка на той час входила до складу Російської імперії, радіотелеграфний зв’язок почав діяти з 1902 року. Радіомовлення почало діяти значно пізніше, лише в в 1924 році.

В 1904 році професор Джон Амброс Флемінг (Ambrose Fleming) з Університетського коледжу Лондона зконструював ламповий діод, надзвичайно корисну деталь не лише в радіо, а в електроніці. Патент на цей винахід належить Флемінгу, але ще в 1873 році британський учений Фредерік Гутрі відкрив принцип дії майбутніх вакуумних діодів. Вакуумний, або ламповий діод мав два електроди, один з яких був нагрітим, а інший не мав нагрівання. Нагрітий електрод був названий катодом, а холодний – анодом. Діод добре пропускав струм від анода до катода, і не пропускав в протилежному напрямку.


Вже через два роки, в 1906 році, Лі де Форест додав до діода ще один електрод, і отримав конструкцію, яка була названа «тріод». Спочатку тріод використовувався лише як діод з покращеними можливостями, з часом тріод став головним елементом в конструюванні будь-якої електроніки.


В червні 1912 року компанія Марконі відкрила першу в світі загально-цільову радіостанцію з назвою «New Street Works» в Челмсфорді, Англія.

1914 рік. На жаль, почалась війна.
Радіотелеграфний зв’язок не відігравав ніякої значної ролі в Першій світовій війті, головними засобами зв’язку були дротовий телеграф і дротовий телефон. Американський іскровий передавач, розроблений для оперативного застосування в військових цілях, був випущений лише в 1918 році. Незначна кількість радіотелеграфних станцій «Телефункен» зразка 1907 і 1910 року могли використовуватись військовими, але засобів оперативного, переносного радіозв’язку на фронті не було. З початком війни в Російській імперії почали випускатись іскрові радіотелеграфні станції, зкопійовані із станції «Телефункен» зразка 1910 року, збереглось навіть фото інструкції до такої радіостанції.


Радіостанція була не дуже «переносною», до неї додавалося кілька одновісних візків (двуколок) для перевезення радіостанції, двигуна і щогли, на яку навішувалась антена. Живлення радіостанції було від бензинового двигуна. Рота зв’язку, яка використовувала такі радіостанції, називалась «искровая рота».
Існуючі корабельні і берегові радіотелеграфні станції не могли використовуватись на всьому фронті.

В 1918 році було розроблена конструкція, яка і досі широко використовується не лише для радіо, і є надзвичайно корисною для будь-якого радіозв’язку. Едвін Армстронг зконструював супергетеродин. Тут доведеться ознайомитись детальніше.
Чому в ефірі можна розміщувати одночасно так багато радіосигналів ? Чому вони практично не заважають один одному (ну, трохи заважають) ? Це тому, що кожен радіосигнал транслюють на якійсь своїй частоті. Ось вам шкала старого радіоприймача.


Великим містам на довгих і середніх хвилях було виділено окремі частоти. Трошечки повернув ручку вліво чи вправо, і вже чуєш іншу радіостанцію. Мабуть, ця ручка крутить одночасно контури багатьох фільтрів, які таким способом переналаштовуються на іншу частоту, і ми чуємо вже іншу радіостанію.
Ні, радіоприймач зовсім не такий жахливий, ненадійний, складний і дорогий. Приймач кращий.
Це тому, що радіприймач супергетеродинний.
Ми лише змінюємо частоту стабенького, зовсім не потужного генератора всередині приймача, а сигнал з того генератора змішується з антенним сигналом, потім із суміші цих двох сигналів в радіоприймачі формується ще один сигнал, частота якого дорівнює різниці частоти антенного сигналу і сигналу того самого генератора.
Навіщо ?
В приймачі є один хороший, вузькополосний, один раз налаштований фільтр, в усіх приймачах цей фільтр налаштований на частоту 465 кілогерц (є ще дві частоти, це не важливо). На цей фільтр ми подаємо той самий зформований в радіоприймачі сигнал, про який ви тільки що прочитали.
Навіщо ?
На виході цього фільтра ми отримаємо лише той ефірний сигнал, частота якого відрізняється від частоти генератора на величину 465 кілогерц.
Ми ж цього хотіли !
Змінюєио ручкою настройки в радіоприймачі частоту генератора (він називається гетеродин), і на виході хорошого, вузькопосого, один раз добре налаштованого фільтра отримуємо чудово відфільтрований сигнал тої частоти, яка нам потрібна, а всі інші сигнали цим фільтром надійно обрізані.
Чуємо лише ту радіостанцію, яку хочемо, а інші не заважають.
А що це магічна різниця частот 465 кілогерц ? Просто весь світ домовився, що на частоті 465 кілогерц ніхто, ніколи і ніде не буде нічого транслювати, тому цю різницю частот можна використовувати для роботи всіх на світі супергетеродинних приймачів.

Зрозуміло, що я в поясненні супергетеродинного прийому дещо спростив. Я не можу пояснити детальніше, бо велика, товста книга не поміститься в одну статтю.
Ось таку чудову конструкцію розробив в 1918 році Едвін Армстронг. Значить, з’явилась можливість робити хороші, чутливі приймачі. До звичного нам радіо вже близько.

Серед країн Європи першою почала радіомовну трансляцію Англія, з лютого 1920 року почали транслювалися дві щоденні програми, їх тематика ще не була точно визначеною, але інтерес до радіопередач був великим. Відома в Англії співачка Дам Неллі Мельба взяла участь в радіоконцерті 20 червня 1920 року.
Перша радіопередача новин була здійснена 31 серпня 1920 року в Детройті, штат Мічиган, ця радіостанція і досі існує як «радіо новин», і знаходиться у власності мережі CBS.
Вже через місяць після радіопередачі новин радіостанція 2ADD випустила першу публічну розважальну програму в США, це були концерти, трансляції спортивних подій.
Як виглядали ті перші радіоприймачі ? З точки зору сучасного дизайну – просто жахливо. Ось вам старе фото.


На фото, до речі, ви бачите не ламповий, а кристалічний радіоприймач. «Асиметрична провідність» кристалів була відкрита в 1874 році Карлом Фердінаном Брауном, а перші кристалічні детектори використовувались для прийому радіохвиль Брауном і Джагадишем Чандрою Бозом у 1896 році, а в 1904 році значного прогресу у використанні асиметричної провідності добились Х.Данвуді та Г.В.Пікард. Кристалічний детектор широко використовувався в радіоприймачах до середини 1920-х років, і цей детектор був прототипом напівпровідникового діода, практично першого напівпровідникового елемента в електронних пристроях.

Крім напівпровідникового діода, важливу роль в радіо зіграло відкриття транзистора. Найбільш застосовувані типи транзисторів – польовий і біполярний. Перший крок у створенні польового транзистора зробив австро-угорський фізик, уродженець Львова  Юліус Лілієнфельд, патент на «Метод управління струмом в зразку шляхом подачі на нього поперечного електричного поля» був отриманий в Канаді, 1925 рік,  і Німеччині, 1928 рік.
Значні вдосконалення в конструкції польового транзистора зробив в 1934 році німецький фізик Оскар Гайль, а в 1947 році Джон Бардін та Волтер Браттейн зробили значний крок до створення біполярного транзистора. В 1952 році Вільям Шоклі теоретично описав модель польового транзистора багатьох модифікацій, завдяки цій роботі Вільяма Шоклі можна назвати творцем польового транзистора. Термін «транзистор» першим запропонував Джон Пірс.
В 1956 році Бардін, Шоклі і Браттейн отримали за винахід транзистора Нобелівську премію.

А в 1920-ті роки до відкриття транзистора було ще далеко. Розвиток радіо вимагав значних матеріальних коштів. Трансляція ще не підтримувалася рекламою або спонсорами, але вже в 20-ті роки почали створюватись трансляційні радіостанції, що належали великим компаніям з виробництва та торгівлі. З того часу і, на жаль, назавжди, реклама міцно осіла в радіо, через багато років захопивши також телебачення і Інтернет.

З 1921 року швидкими темпами почав розвиватись короткохвильовий радіотелеграфний зв’язок. З’явилось спочатку приблизне розділення радіочастот на діапазони, потім частотні діапазони були розділені державними стандартами.
Довгі хвилі – діапазон радіохвиль з частотою від 30 кГц (довжина хвилі 10 км) до 300 кГц (довжина хвилі 1 км). Добре поширюються на відстані до 1-2 тисячі кілометрів. Надпис «кГц» означає «кілогерц», тобто тисяча герц. Герц – це одиниця вимірювання частоти, це одне коливання на секунду. Значить, 30 кГц – це тридцять тисяч коливань електромагнітного поля за секунду. Мегагерц (МГц) – це в 1000 разів більше, ніж кілогерц. Електромагнітні хвилі поширюються зі стабільною швидкістю приблизно 300000 км/сек, і чим більша частота, тим менша довжина хвилі.
Середні хвилі – діапазон радіохвиль з частотою від 300 кГц (довжина хвилі 1000 м) до 3 МГц (довжина хвилі 100 м). Можуть розповсюджуватися на досить великі відстані, а також (переважно в нічний час) можуть розповсюджуватись на значно більшу відстань, відбиваючись від земної іоносфери (від шару Хевісайда).
Короткі хвилі – діапазон радіохвиль з частотою від 3 МГц (довжина хвилі 100 м) до 30 МГц (довжина хвилі 10 м). Вони можуть поширюватися на великі відстані завдяки багатократним відбиванням від іоносфери і поверхні Землі.
До ультракоротких хвиль (УКХ) доберуться трохи пізніше, в 30-ті роки.

В ті часи короткі хвилі вважались мало придатними для радіомовлення, тому були віддані тодішнім радіоаматорам. В той час радіоаматорство було досить дорогим хоббі, матеріальні витрати на придбання чи виготовлення радіоприймачів, а особливо передавачів, були досить значними. Щоб радіоаматоои не могли прослуховувати державний радіотелеграф, в США для державної радіотелеграфії застосовували частотну модуляцію.
Доведеться пояснити.
Ось традиційний сигнал радіотелеграфа, точки, тире і пропуски.


Радист передає або короткі точки, або більш широкі тире, в цей момент з’являється радіочастотний сигнал, який передається в ефір. Будь-який тодішній не бідний радіоаматор міг налаштувати свій приймач і слухати радіограми, які йому знати не треба. Від таких радіоаматорів захистились, ввівши частотну модуляцію. тепер логічна «одиниця» (точка чи тире) передавалась радіосигналом на якійсь вибраній частоті, а логічний «нуль» (пропуск) передавався таким самим радіосигналом, але на частоті, яка трохи відрізнялась від попередньої.


Невже радіоаматори не могли прослуховувати такий сигнал ? Практично не могли, бо дуже складним було і дуже дорого коштувало радіоприймальне обладнання для такого вузькополосого відфільтровування сигналів.
Просто дивно, яким примітивним колись було радіопіратство, і яким примітивним був захист.
А успіхи радіоаматорів були справді значні. У листопаді 1923 року американські станції 1MO та 1XAM і французька станція 8AB встановили трансокеанський радіозв’язок. А в жовтні 1924 року станція на півночі Лондона зв’язалася зі станцією в Новій Зеландії, на протилежній стороні земної кулі.

Все ж радіомовлення більше цікавило людей, а короткохвильовий зв’язок цікавив в першу чергу радіоаматорів. В Україні радіомовлення з’явилось з деяким відставанням від інших країн. Для популяризації радіо видавався спеціалізований журнал, саме цей журнал був практично єдиним джерелом технічної інформації про радіозв’язок. Журнал виходив під різними назвами:
«Радио-всем», журнал Товариства Друзів Радіо СРСР, журнал видавався раз на два тижні з 1925 року по 1930 рік.
«Радиолюбитель», цей журнал більше був присвячений радіотелеграфному зв’язку, видавався з 1924 року по 1930 рік.
«Радиофронт», журнал Центральної ради ОСОАВИАХИМА СССР і Всесоюзного радіокомітету при РНК (рада народних комісарів, так тоді називались міністерства) СРСР. Журнал видавався з 1930 року по 1941 рік.
«Радио», журнал видається з 1946 року і до теперішнього часу, щомісячний науково-популярний радіотехнічний журнал.

Перші спроби українського радіомовлення були в 1924 році, коли у Харкові почалась радіотрансляція через малопотужні передавачі.
16 листопада 1924 року в Харкові в ефір вийшла перша в Україні радіопрограма. Перші слова Українського радіо можна було почути через приблизно 70 радіоприймачів, які знаходитись в Харкові. Дикторів тоді у штаті радіостанції не було, тому відкрив передачу технік, який за звичкою зв’язківця на початку тричі промовив у мікрофон «Алло». А потім ще тричі «Говорить Харків». Ось з такого цікавого моменту почалося радіомовлення в Україні. Власне, перший радіоконцерт – це була своєрідна принада для слухачів. Далі транслювалися пропагандистські радіогазети. На теперішній час 16 листопада є також святом працівників радіо, телебачення та зв’язку. Саме 16 листопада 1922 року в Україні запрацювала перша телефонна станція, це було також в місті Харків, саме Харків був тоді столицею УРСР.
Уважний читач запитає: “Що ж виходить ? Почали транслювати радіопрограму в Харкові в 1926 році, і в той день в Харкові було приблизно 70 приймачів ? Спочатку навезли необхідну кількість приймачів, а потім запустили радіпередавач ?”
Ні, не так. Ще до того, як в УРСР встановили перший радіопередавач для радіомовлення, було встановлено немало приймачів, які могли приймати навіть потужну Московську радіостанцію. прийом був можливий в східній частині УРСР. Радіофікація в УРСР рухалась зі сходу на захід.

Перші потужні радіостанції були встановлені у Харкові та Києві в 1925 році Московським акціонерним товариством для масштабного мовлення по радіо. Згодом були встановлені радіостанції в Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та інших містах. Введена у дію в 1927 році Харківська «РВ-4» (Радиовещательная станция 4) була четверта за потужністю в усьому СРСР.
Програма загальнореспубліканського радіомовлення в Україні в 20-ті – 30-ті роки становила в середньому 3 години на добу, до яких входили випуски новин, а також бесіди, лекції, музичні та літературні передачі та різноманітні консультації зі спеціалістами. А більшість ефірного часу займала загальносоюзна радіопередача.

Розпочата під керівництвом Народного комісаріату пошт і телеграфів СРСР радіофікація України відбувалася головним чином релейною системою – шляхом будування радіовузлів та подальшої дротової ретрансляції до підключених репродукторів – гучномовців. Головний в інших країнах світу ефірний метод – встановлення радіоприймачів – використовувалася мало. Ефірні радіоприймачі вироблялися у незначній кількості, в основному для урядових і партійних установ.

В 1934 році в радіомовній трансляції почала застосовуватись частотна модуляція. Саме частотна модуляція досі використовується радіостанціями, які працюють в популярному діапазоні FM і ще в одному діапазоні, який ми звикли називати УКВ. Саме завдяки частотній модуляції ми чуємо радіосигнал значно чистішим і якіснішим, ніж в діапазонах довгих, середніх чи коротких хвиль, де застосовується амплітудна модуляція. Частотну модуляцію подарував для нас Едвін Армстронг, з допомогою компанії RCA.

Радіофікація в УРСР впевнено, хоч і повільно, рухалась вперед. Кількість радіоприймачів стала збільшуватись в УРСР лише під кінець 1930-их pоків, після того, як було удосконалено засоби заглушування радіотранляцій з-за кордону, тоді було розпочато багатосерійне виробництво ефірних приймачів. Приймачі були придатні винятково для слухання радянських радіостанцій. Також надзвичайно поширеним засобом радіомовлення в УРСР були радіовузли та трансляційні радіоточки з репродукторами. У 1940 році в УРСР було 1047000 трансляційних радіоточок, у тому числі у сільських місцевостях 137200. Усіх радіоприймачів було лише 255400, здебільшого по містах. Кожен радіоприймач треба було реєструвати в міліції. Звучить трохи дивно, але так було, і ось документальне підтвердження.


В 1939 році в Києві було практична спроба передавати по радіо не лише мовлення, а також примітивні, спрощені зображення. В Києві була здійснена перша результативна трансляція зображень з підтвердженим прийомом зображень на значній відстрані із застосуванням приставки Б-2.


Така приставка була додатком до звичайного радіоприймача, планувалась передача зображень разом із звуковим супроводом.

На жаль, почалась війна.
1 серпня 1939 року почалась Друга світова війна, Німеччина напала на Польщу. Радянський Союз не чекав осторонь, а відібрав у Польщі територію сучасної західної України, приєднання західної України до СРСР було завершено 17 вересня 1939 року. Приватні радіоприймачі були заборонені на приєднаних землях, замість них встановлювались колективні радіовузли.


А вже після 22 червня 1941 року, коли війна перейшла кордони Радянського Союзу, приватний радіоприймач став забороненим у всьому Радянському Союзі. 25 червня 1941 року було прийняте рішення Політбюро «Про здачу населенням радіоприймальних і передавальних пристроїв». Всі радіоприймачі і передавальні пристрої підлягали здачі в 5-денний термін на «тимчасове зберігання».
В Німеччині, навпаки, був збільшений випуск масових дешевих «народних» радіоприймачів для населення «Фолькс-Емпфенгер» (Volksempfänger).


Щоб законослухняні німці не забували, що під час війни треба слухати лише своє радіо, біля кожного радіоприймача мала бути присутня нагадуюча табличка:


Надпис на табличці: «Пам’ятай. Прослуховування зарубіжних радіопередач є злочином проти національної безпеки народу. За наказом Фюрера це карається тюремним ув’язненням». Подібно, що це загальна практина для воюючих сторін: заборонити “слухати те, що не треба”.

Історія радіо на час війни – це історія польових радіостанцій, секретних радіпередавачів для розвідки, надзвичайно потужних радіопередавачів для пропаганди, будь-яких засобів сухопутного та морського радіозв’язку.
РККА (рабоче-крестьянская красная армия) була дуже недостатньо забезпечена будь-якими засобами зв’язку, не кажучи вже про радіозв’язок. Про це чесно згадував в своїх мемуарах Нарком зв’язку Маршал військ зв’язку Іван Пересипкін. В армії були представлені радіостанції РБ (3-Р), РБ-М, А-7, 12-РП, «Север», «Север-бис», це короткохвильові радіостанції для зв’язку в полкових мережах піхоти і артилерії. При розгорнутих антенах радіостанції забезпечували радіозв’язок на відстані до 500 км.
Бронетанкові підрозділи користувалися радіостанцією 71-ТК-1.
Авіація на початок війни була практично без зв’язку. Пізніше використовувались радіостанції РСИ-4, а також менш потужні 14СК і 15СК, лише після 1943 року авіація була в основному радіофікована. Хоча після фільму «В бой идут одни старики» виникає враження, що радіозв’язок в авіаціі СРСР під час війни був всюди і завжди.

Армія Німеччини була значно краще забезпечена радіозв’язком. Використовувались піхотні радіостанції «Берта», «Дора-2», радіостанції УКХ-діапазону (УКХ – ультра-короткі хвилі) «Фрідріх», танкові комплекти зв’язку «Еміль» і «Цезар». Особливість радіозв’язку німецької армії – хороша частотна узгодженість всіх армійських засобів зв’язку, авіація могла підтримувати радіозв’язок з танковими підрозділами, чи з піхотою.

Ще трошки про радіо війни. Німцям лише заборонялось слухати радіостанції противника, без заборони самих радіоприймачів. Це потрібно було використати, тому в Радянському Союзі і до війни і під час війни працювали надзвичайно потужні радіостанції для пропагандистського мовлення на Німеччину та інші країни Європи, трансляція була в діапазоні середніх та довгих хвиль. До 1941 року найпотужнішою довгохвильовою радіостанцією УРСР була Київська «РВ-84», призначена також для пропагандистських трансляцій за кордон. Значно потужніші передавачі для середніх хвиль були розміщені під час війни аж за Волгою, із врахуванням можливого наступу німецької армії. Біля Куйбишева, теперішня Самара, на секретному об’єкті № 15 працював передавач РВ-390 штатною потужністю близько 400 кВт (кіловат), а все обладнання Куйбишевського трансляційного центру, саме так називався об’єкт № 15, могло працювати з сумарною потужністю до 5 МВт (мегават), радіосигнал цього центру накривав більшу частину Європи, а живлення центру було розраховане на споживану потужність до 15 МВт. Для обслуговування радіоцентру було збудоване “селище радистів”, де проживало близько тисячі чоловік, обслуга радіоцентру із сім’ями.
Після війни Куйбишевський центр використовувався для радіомовлення, не раз модернізовувався. Залишки першого передавача, який працював в роки війни, були демонтовані в 1985 році. А в 2005 році непотрібний центр був закритий назавжди.

Після закінчення війни тим власникам радіоприймачів, кому пощастило, навіть були повернуті реквізовані перед війною радіоприймачі. Також було немало трофейних німецьких радіоприймачів з можливістю радіоприйому в діапазоні коротких хвиль. З часом зформувалась стабільна можливість слухати не лише “своє радіо”, а також дещо почути з-за кордону.

Трошки із власних спогадів. У мого діда зберігався старий, не працюючий, поламаний здоровенний німецький батарейний радіоприймач, його колись попросив сховати наш колишній сусід-поляк, коли “прийшли Совіти в 1939-му році”. Потім сусід десь пропав, і ніхто вже не дізнався, чи він десь існує, чи загинув. Його радіприймач називався «Telefunken», і ми думали, що ця назва якось зв’язана зі словом «телефон». Дивно, але ми майже не помилялись. Компанія «Telefunken» була заснована 27 травня 1903 року співзасновниками «Siemens & Halske» (для нас – звичний «Siemens») та «Allgemeine Elektrizitäts-Gesellschaft» (знайомий нам «AEG»). Багато обладнання «Siemens» справді випускалось для телефонії.

Війна закінчилась, і хтось радіє, що закінчилась війна, а хтось вже думає про далеке майбутнє. В 1945 році письменник Артур Кларк пропонує в далекому майбутньому виводити на орбіту Землі геостаціонарні супутники і використовувати їх для дальніх комунікацій – до цього часу всі міжнародні комунікації були на основі короткохвильових радіопередач або з допомогою кабельного зв’язку. Пройде ще немало років, доки люди запустять хоч якісь супутники, а потім почнуть запускати ті самі геостаціонарні супутники.

Йшов 1947 рік, в УРСР, як і у всьому Радянському Союзі треба було вирішувати надзвичайно багато післявоєнних проблем, і подальший розвиток радіо був аж ніяк не на першому місці. В США було трохи інакше, в 1947 році компанія «AT&T» ввела мобільну телефонну службу для приватних клієнтів. Мабуть, американців це не дуже здивувало, бо двома роками раніше, в 1945 році, компанія «CANDY» почала виготовляти для вільного продажу пральні машини-автомати.
Справжній мобільний зв’язок ! В приватному користуванні ! В 1947 році ! Перші 5000 клієнтів робили приблизно 30000 дзвінків щотижня. Просто дивно ! Пройде якихось майже 50 років, і у нас в Україні також будуть популярними пральні машини-автомати і мобільний зв’язок. Це при тому, що ми живемо на тій самій планеті.

У 1954 році компанія «Regency» представила кишеньковий транзисторний радіоприймач TR-1, оснащений батареєю живлення на 22,5 Вольт. У 1955 році новостворена компанія «Sony» представила свій перший транзисторний радіоприймач. Він був досить малий, міг розміститись в кишені, і живився від невеликої батареї. Радіоприймачі почали впевнено зменшуватись в розмірах, абсолютна більшість нових моделей вже були транзисторними. Протягом наступних 20 років транзистори замінили собою радіолампи, лампи залишились в потужних передавачах. Стаціонарні радіоприймачі і радіоли аж до 70-х років випускались ламповими, з’являлись також нові транзисторі моделі.


Ось така лампова радіола “Rigonda” і досі зберігається у мене в працюючому стані. Є навіть УКХ-діапразон. На жаль, цю радіолу неможливо слухати в машині, тому радіола все одно стоїть без діла. Вірніше, вона не стоїть, а валяється.

Після війни замість “розвитку радіо” в УРСР спочатку довелося зайнятись “відновленням радіо”, бо радіомовне обладнання в більшості своїй було знищене під час війни. Було створене радіомовлення для українців, які опинились після війни за кордоном. Радіо для цих українців мало коротку назву «ВСРУ».
Саме так. «Всесвітня служба радіомовлення “Україна”», скорочено «ВСРУ». Це радіо почало працювати з 1950-го року, мовлення велось українською, англійською, німецькою та румунською мовами. Працювала також Перша (і спочатку єдина) програма українського радіо. Із 1965 року запрацювала також друга програма українського радіо, називалась вона «Радіо Промінь».

Не повторюю чужі слова, а висловлюю власну думку: слухати було практично нічого.
Цікавих, хороших концертів було мало.
Класичної музики було багато. Любителі класичної музики, пробачте мені.
Про розважальні радіопередачі взагалі не пам’ятаю.
Нудного політичного довбання про соціалізм – непристойно багато.
А найстрашніше було вдень, приблизно з першої години дня, і по третю. Що ж передавали в цей час ? Може, нічого ?
Ще гірше. В цей час диктор повільно і виразно, слово за словом, не забуваючи про коми і крапки, диктував “передові статті”, які слід було наступного для друкувати в непроходимо нудних і брехливих дуже патріотичних районних газетках.
По дві години на день. Повільно і виразно. Перші слова цього непотребу були “Говорить радіостанція РАТАУ” (радіотелеграфне агенство України), і дві години нудоти. Страшніше, ніж будь-яка реклама.
Дуже любив в ті роки слухати радіо Бухарест. По-перше, незрозуміло, що там кажуть, по-друге, дуже багато не класичної музики. Кожну годину повторюють:
“Айчт Букурешт, Румунія. Ора ікзакта. Музику шпаре радіо Букурешт, уно, дой, трей, патру” і далі знову музика. Нормальне радіо !
Не для всіх радіо було лише розвагою, в 60-ті роки формувалась звичка слухати радіо з-за кордону. На коротких хвилях можна було чути радіостанції «Свобода», «Голос Америки», «Німецька хвиля», «БіБіСі» (BBC). Глушіння було досить потужним, і радіостанції регулярно трошки змінювали свою робочу частоту. Зловив якусь із цих радіостанцій, пробуєш слухати, але з часом виття “глушилки” робить прослуховування неможливим, потім сигнал самого радіо зникає. Трошки попробував частоту вліво-вправо, знову зловив радіостанцію, ще кілька хвилин можна слухати.
Тематика цих радіостанцій ? Вона була не завжди цікавою, просто хотілось знати не лише про “успіхи соціалістичного змагання” і “соціалістичний спосіб життя”, а також новини своєї країни і цілого світу.

Чи не перебільшую я ? Чи не занадто критикую ? Ось офіційна статистика.
На початку 1965 року у Першій програмі на теми місцевого партійного і господарського життя припадало 20-25% часу. Також значну частину часу займала пряма ретрансляція Першої програми Всесоюзного радіо, яке також характеризувалось заполітизованістю, і було просто нудним,
Крім тижневика «Говорить і показує Україна», в УРСР не було жодного україномовного радіожурналу.
Не обманюю я ні вас, ні себе: слухати було майже нічого.

РАДІОПРИЙМАЧІ
Транзистори – це надзвичайний прогрес в радіомовленні. Додатково до великих і громіздких лампових приймачів і радіол почали з’являтись транзисторні переносні приймачі, по-простому кажучи, «транзистори». Були й кишенькові, але більшість – просто переносні.
Король і лідер.
В 1960 році почали випускати транзисторний вседіапазонний приймач “Спідола». На латиській мові «Spīdola» означає «Сяюча», цей радіоприймач випускався ризьким заводом «VEF (Valsts Elektrotehniskā Fabrika)», ця назва означає «Державний електротехнічний завод».


Радіоприймач випускався в варіантах VEF-231, VEF-233, можливо, були ще якісь модифікації. Довгі хвилі, середні і п’ять коротких, короткі діапазони 25, 31, 41, 49 і 75 метрів. Ультракороткий діапазон не потрібен, бо в СРСР ніхто нічого в цьому діапазоні на той час не транслює.
Дуже хороша чутливість, добре працюють короткі хвилі, Немає короткохвильового діапазона 13 метрів, але його існування конструктивно передбачено, і кваліфікований радіолюбитель може “додати” в приймач цей діапазон.
Невже не вистачає радіостанцій на інших коротких діапазонах ? Ні, закордонних радіостанцій багато, але в діапазоні 13 метрів в СРСР не працюють радіоглушилки. Вважається, що “приймачів таких нема, і глушити не треба”. Але радіостанції, які мовлять з-за кордону на СРСР, працюють і в цьому діапазоні, їх чути добре, і без перешкод.
Радіоприймач був таким популярним, що слово “спідола” іноді використовували замість слова “радіоприймач”:
– Ось, купив собі спідолу «Океан», тепер можу слухати радіо з-за бугра.
Іноді замість слова “радіоприймач” використовували назву популярної радіостанції:
– Я ваше БіБіСі на шафу поставила.

А який був офіційний технічний стан радіомовлення в УРСР за 1950-1969 роки ? Ось і таблиця з цифрами.

Тип Місце Кількість за роками, тис. шт.
1950р 1960р 1965р 1970р
Трансляційні радіовузли УРСР 3055 5870 5462 4657
У тому числі у сільських місцевостях 1910 3655 3168 ?
В СРСР 18919 39033 34206 35145
Трансляційні радіоточки (у тис.) УРСР 1482 7203 8356 10267
У тому числі у сільських місцевостях 334 4418,5 4850 4970
СРСР 9685 30837 35638 46193
Радіоприймачі (у тис.) УРСР 528 4431 6571 8157
У тому числі у сільських місцевостях 158 1101 1535 1889
СРСР 3643 27811 32828 48575
Виробництво радіприймачів і радіол УРСР 8,5 231,2 553 673
Випрбництво гучномовців  УРСР 165 899 700 1648

РАДІОАМАТОРСТВО
Робота аматорів також не залишилась непоміченою, адже вже у 1961 році в УРСР нараховувалось близько 220 клубів радіолюбителів, до яких входило більше 24000 людей. Крім того, постійно працювало більше 2500 аматорських станцій радіозв’язку.
В 60-ті, 70-ті роки аматорський радіозв’язок був справді популярним. Звична індивідуальна або клубна радіостанція мала свій індивідуальний 5-значний або 6-значний позивний. В основному зв’язок був телеграфним, але ніхто вже не настукував азбукою Морзе “YAK SPRAVY KOMA YAK DRUZHYNA I DITY“. Для аматорського радіотелеграфного зв’язку широко застосовувались міжнародні кодові сполучення. Пам’ятаю, що код “88” означав “любов і поцілунок”, інші коди вже забув.
Дуже легко дізнатись, де саме живе радіоаматор. Ось тут, наприклад.


Радіоаматор незадоволений, що сусіди, і ЖЕК також, протестують проти його антени. Сусіди також незадоволені, вони вірять, що від антени короткохвильового діапазону йде якесь “випромінювання”, при цьому майже у кожного вдома є мікрохвильовка і WiFi-роутер. Але їм “випромінює” лише антена.

Незважаючи на популяризацію радіоаматорства, в СРСР більшість радіодеталей неможливо було купити, їх просто не продавали. Було скромне “замовчування”, мовляв, радіоаматори десь беруть ці деталі. Для забезпечення потреб радіоаматорів, і всіх інших любителів електроніки, на радіозаводах процвітало “винесення” потрібних деталей за межі заводу, з негайним продаванням винесених деталей. Якщо зловили, можна було і в тюрму сісти.
Письменник Некрасов колись дуже правильно написав в 19-му столітті:
“Да не робей за отчизну любезную,
вынес достаточно русский народ.
Вынес и эту дорогу железную,
вынесет все, что Господь ни пошлет”.

СТЕРЕО
Просто дивно, що колись радіосигнал не був стереофонічним. В 1961 році в США почали працювати перші радіомовні станції в діапазоні ультракоротких хвиль, які давали стереофонічний сигнал. Приємна особливість: звичайні монофонічні приймачі чудово приймали ці радіостанції, і формували при цьому монофонічний звук. До нас стереосигнал добрався років через 10-15, також в діапазоні ультракоротких хвиль (УКХ).
Плутанина в термінології. Ми начебто добре знаємо, що в Україні частина радіостанцій працює в діапазоні УКХ (ще називають «УКВ, ультракороткие волны»), а частина в діапазоні FM (але FM одначає «частотна модуляція»).
Ідіотські «мнєнія»:
FM – це діапазон для молоді, а УКВ – для людей старшого віку.
FM – це все одно, що УКВ, але стерео.
FM – для автомобільних приймачів, а УКВ – для стаціонарних.
Насправді це лише звичні назви. Діапазон приблизно в районі 70 мегагерц ми звикли називати УКХ, а близько 100 мегагерц звикли називати FM. При Союзі у нас не було радіостанцій з частотами близько 100 мегагерц, трансляція була лише на частотах близько 70 мегагерц. Тепер трансляція йде на обох піддіапазонах, 70 мегагерц і 100 мегагерц. Колись вона зникне на обох піддіапазонах, і про це – в кінці статті.

Народжуються, живуть і вмирають.
Я не про людей, я про радіостанції. Скільки радіостанцій ми чули в Україні за часів СРСР ? Давайте порахуємо.
Статистика часно каже, що в 1965 році в УРСР діяло понад 50 потужних радіостанцій на довгих, середніх і коротких хвилях. З початком 70-х років почали працювати радіостанції в ультракороткому діаразоні (УКХ).
Так, але це кількість передавачів. А скільки було радіомовних станцій ?
1. Перша програма Українського радіо.
2. Радіо «Промінь».
3. Третя програма Українського радіо.
Ці три програми транслювались по всій Україні (вибачте, УРСР). По областях подекуди були місцеві радіостанції, і їх, незалежно від назви, називали “колгоспними”. Значну частину часу ці радіостанції дублювали сигнал Першої програми радіо, іноді додавали щось своє.
Власне, підрахунок закінчено. Три радіостанції плюс місцева дрібнота. Давайте тепер порахуємо радіостанції за час існування незалежнї України. Може, хочете детально, і з назвами ?
Навіть не надійтесь !
Достатньо одного числа. За 26 років виникло, працювало, і ЗНИКЛО приблизно 160 мовних радіостанцій. Це лише ті радіостанції, яких вже нема. Вони утворювались, працювали, потім змінювали формат, назву, інформаційну наповненість, словом, перетворювались на якісь інші радіостанції.
Немає потреби перераховувати всі радіостанції в Україні, достатньо ввімкнути в радіоприймачі звичний FM-діапазон і порахувати. Думаю, що де б ви не знаходились в Україні, почуєте від 10 до 30 різних радіостанцій.

Але коли ввімкнете онлайн-радіо, то українських радіостанцій знайдете не менше сотні. Ось така тенденція, на заміну класичному радіоприймачу приходить онлайн-радіо. Тим не менше, класичне радіо все ще має свою аудиторію палких прихильників, які із задоволенням слухають його за кермом власного автомобіля, у приємній компанії за містом, або просто вдома, коли потрібно відпочити. Онлайн-формат радіо більше підходить для людей, які проводять багато часу за комп’ютерами, активно працюють та хочуть отримати задоволення від музики, що робитиме робочу атмосферу більш приємною.
Усі радіостанції мають своїх прихильників, які з нетерпінням чекають виходу актуальних програм у прямому ефірі, новин, або просто якісної музики на будь-який смак.

Але одна з найактивніших аудиторій радіо – це автомобілісти. Згідно з даними міжгалузевого індустріального об’єднання «Радіокомітет», в містах України з населенням понад 50000 жителів радіо в автомобілі слухають близько 31% чоловіків, серед жінок цей показник становить 15%.
Типовий слухач-автомобіліст має дохід вище середнього, він одружений, його вік 25-44 років.
Пік слухання радіо в автомобілі припадає на ранок і день (їдуть на роботу і з роботи).
В 2014 році автомобілістів було 53% (дані другої хвилі дослідження) серед всіх радіослухачів, а в 2015 році їх кількість зросла до 57%.

Нас чекають значні зміни. Колись, і це буде дуже не скоро, доведеться викинути старі звичні радіоприймачі і купити нові.
Світ переходить на цифрове мовлення, новий цифровий формат називається DAB (Digital Audio Broadcasting), тобто «цифрова звукова трансляція». Нові приймачі будуть ловити сигнал в частотному діапазоні від 174 мегагерц до 239 мегагерц. В цьому діапазоні виділено 38 частотних каналів, які можна буде використовувати для трансляції. Вже є таблиця майбутніх частотних каналів.

DAB канал Частота (MHz)
5A 174.928
5B 176.640
5C 178.352
5D 180.064
6A 181.936
6B 183.648
6C 185.360
6D 187.072
7A 188.928
7B 190.640
7C 192.352
7D 194.064
8A 195.936
8B 197.648
8C 199.360
8D 201.072
9A 202.928
9B 204.640
9C 206.352
9D 208.064
10A 209.936
10B 211.648
10C 213.360
10D 215.072
11A 216.928
11B 218.640
11C 220.352
11D 222.064
12A 223.936
12B 225.648
12C 227.360
12D 229.072
13A 230.748
13B 232.496
13C 234.208
13D 235.776
13E 237.448
13F 239.200

Вже перейшла на цифровий формат радіо Норвегія. Не берусь вгадувати, коли перейде на цифровий формат Україна, але знаю, що це колись буде.
Дякую за увагу.

Всім бажаючим продаємо наш інформаційний архів

Ви можете замовити бандероль з чотирма DVD-дисками, на яких ВСІ наші схеми, мануали, вся додаткова інформація. Вартість замовлення в межах України 180 грн при замовленні доставки звичайною Укрпоштою, або 200 грн при замовленні доставки Новою поштою. Оплата - на вашій пошті при одержанні бандеролі.
Ось СПИСОК НАШИХ ФАЙЛІВ.
Для замовлення дисків треба перейти НА ЦЮ СТОРІНКУ.
Схема мануал телевизора шасси, схему скачать бесплатно, ищу схему модулей, ищу шасси телевизора, схемы телевизоров, мануалы

Залишити відповідь (Leave a Reply)